Понад сотня вбитих та тисячі покалічених — таку ціну 9 років тому українці заплатили у боротьбі за свої права. Сьогодні, 20 лютого, до Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні Вільне радіо відтворює хронологію Революції Гідності, яка почалась як мирне зібрання, а переросла у жорстокі протистояння українського народу та тодішнього політичного режиму.
Боротьба за зміни та європейський розвиток
Наприкінці листопада 2013 року на саміті у Вільнюсі Україна мала підписати Угоду про асоційоване членство в Європейському Союзі. Однак плани влади змінилися. Тодішній президент України Віктор Янукович відмовився підписувати документ, а уряд постановив припинити підготовку до Євроінтеграції.
Це стало поштовхом до подій, які спочатку назвали Євромайданом, а трохи згодом — Революцією Гідності.
21 листопада. Підняти людей на акції протесту допомогли соцмережі. Вже ввечері на Майдан Незалежності в Києві вийшли щонайменше півтори тисячі людей. Наступного дня на мітингу вже було близько 5 тисяч українців. Всюди лунало гасло “Україна — це Європа!”
Подібні протести прокотилися майже кожним обласним центром країни. Акції провели у Львові, Вінниці, Одесі, Миколаєві, Донецьку, Кривому Розі, Сумах, Чернівцях та інших містах.
23 листопада. У ЗМІ починають писати, що в різних містах України пропонують гроші за участь у протестах проти Євромайдану і на підтримку курсу Януковича. Ці дійства стали називати Антимайданом.
До Києва та інших міст організовано звозили “антимайданівців”. Деякі з них працювали в бюджетних установах і побоювалися звільнення.
24 листопада. У Києві відбулося перше народне віче: учасники вимагали скасувати рішення уряду про відмову від асоціації з ЄС. Також активісти закликали західні країни ввести персональні санкції проти Януковича та представників його влади.
Колона, що рухалась Майданом, налічувала від 50 до 100 тисяч людей. Такі ж мітинги пройшли у десятках інших міст України.
Розгін Євромайдану
30 листопада. Одразу після саміту у Вільнюсі, коли угода з ЄС так і не була підписана, спецпідрозділ “Беркут” почав розганяти мітингувальників. Беззахисні люди, які залишились ночувати на Майдані (більшість із них — студенти), втікали від озброєних силовиків. На відео, опублікованих в інтернеті, було видно, як людей б’ють кийками. Десятки з них дістали травм різного ступеня тяжкості.
Таку жорстокість влада цинічно намагалась пояснити бажанням “встановити ялинку до новорічних свят”.
Того ж дня українці зібрались на Михайлівській площі з вимогою покарати організаторів цієї “зачистки”. А представники Української Гельсінської спілки з прав людини намагались домогтися імпічменту президента.
1 грудня. У Києві пройшов один із найчисельніших мітингів Революції Гідності. За різними даними, зібрались від 500 тисяч до мільйона людей. Мітингувальники зайняли Майдан та весь Хрещатик, приміщення Київської міської адміністрації та Будинок профспілок, у якому розпочав свою роботу Штаб національного спротиву.
Також почався штурм біля будівлі Адміністрації президента — молодь закидала міліціянтів бруківкою та фаєрами. Ті у відповідь застосували сльозогінний газ і шумові гранати, а далі перейшли у наступ. Десятки людей зазнали травм.
9-11 грудня. На Євромайдан прибули посли та дипломати з країн ЄС. На короткий час протистояння послабилося. Але вже вночі спецпризначенці почали атакувати блокпости та барикади Майдану.
В ніч на 11 грудня силовики здійснили ще одну спробу штурму. Та кількісна перевага була на боці мітингувальників. Вранці на Майдані зібралися вже близько 10 тисяч людей. Спецназівці відступили.
29 грудня. Свій протест висловили й автомобілісти. Цього дня автомайданівці влаштувавши мирний автопробіг до резиденції Януковича.
“Диктаторські закони”
1 січня. В новорічну ніч на Майдані зібралися кількасот тисяч люду. Опівночі заспівали Гімн України, тримаючи в руках ліхтарики та мобільні телефони.
12 січня. Цього дня в Києві провели 50-тисячне віче, де оголосили про похід на резиденцію президента у Межигір’ї. На шляху активістів стали вантажівки з піском. Автомайданівці власноруч зрушили одну з них і прорвалися далі, але за 300 метрів до резиденції людей зупинив ланцюг міліції та внутрішніх військ.
16 січня. Верховна Рада ухвалила низку законів, які обмежували конституційні права громадян. Ухвалювали їх з порушенням регламенту — підняттям рук.
Активісти прозвали ці закони диктаторськими. Протестуючи проти них, майданівці пікетували Адміністрацію президента.
22 січня. Протистояння на Майдані з мирної фази перейшло в силову. Тодішній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко підписав наказ, яким “беркутівцям” дозволили застосовувати силу, спецзасоби та вогнепальну зброю проти майданівців.
Того дня від вогнепальних поранень загинули перші активісти — вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Сотні інших учасників зазнали поранень від гумових куль, осколків і хімічних опіків.
Після цих подій керівництво США та представники Євросоюзу вперше заговорили про санкції проти тодішньої влади України.
23 січня. Країною прокотилася хвиля Майданів. У низці інших обласних центрів почалися спроби штурму та захоплення будівель обласних адміністрацій.
28-29 січня. Одні із головних здобутків майданівців — скасування законів 16 січня та відставка прем’єр-міністра Миколи Азарова. Крім цього, парламентарі ухвалили законопроєкт про амністію протестувальників. На такі кроки режим Януковича пішов через загострення ситуації на Майдані.
Криваві сторінки Революції Гідності
Наприкінці лютого події розгорталися стрімко та непередбачувано. Від мирної ходи — до масових розстрілів, від домовленостей — до нищівного пожару у Будинку профспілок на Майдані.
18 лютого. Демонстранти вирушили до Верховної Ради. Депутати мали розглянути зміни до Конституції України, які мали б обмежити президентські повноваження Віктора Януковича. Однак канцелярія парламенту відмовилася реєструвати цей документ. Це викликало обурення мітингувальників — розпочалися нові масові сутички з силовиками.
Спецпризначенці вимагали, щоб жінки та діти пішли з Майдану через нібито проведення “антитерористичної операції”. У центр міста почали підтягувати військову техніку.
Під час зіткнень силовики застрелили понад 20 людей. Проти активістів діяли також спеціально набрані бандити — “тітушки”. Вночі Майдан охопив вогонь. Пожежа спалахнула і в Будинку профспілок — її гасили впродовж доби.
20 лютого. Цей день вважається найкривавішим за весь час акцій протесту.
Спецпризначенці всю ніч штурмували Майдан, але несподівано покинули свої позиції. Активісти сприйняли це як відступ і, пішовши слідом, потрапили в пастку — під обстріл. Кількість загиблих миттєво зросла до десятків. Усі вони були без зброї.
Люди гинули від прицільних пострілів у шию, голову, груди. Снайпери стріляли навіть у медиків і священиків. На першому поверсі готелю “Україна” облаштували госпіталь для поранених та вбитих.
Водночас у столиці стався транспортний колапс: під’їзди до міста охороняли автоматники, метро не працювало три дні через оголошену владою “терористичну загрозу”.
На екстреному засіданні Верховна Рада ухвалила рішення про заборону застосування сили проти мітингувальників.
Повалення режиму Януковича
21 лютого. Цього дня Віктор Янукович із найближчим оточенням покинув країну. Перед цим він виїхав у Харків, де за підтримки Росії намагався влаштувати з’їзд для відокремлення східних регіонів від України. Однак цей план зазнав поразки.
22 лютого. Тисячі активістів, журналістів та волонтерів приїхали до Межигір’я, щоб переконатись у втечі Януковича. У резиденції нікого не було. Стоси документів плавали у Дніпрі, а на записах камер спостереження було видно, як вночі звідси поспіхом вивезли декілька вантажівок дорогоцінних речей.
23 лютого. Народні депутати 328-ма голосами ухвалили постанову “Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України”. Вибори призначили на 25 травня 2014 року.
Виконання обов’язків президента України поклали на спікера парламенту Олександра Турчинова. За декілька днів Арсенія Яценюка призначили прем’єр-міністром.
26 лютого. Генпрокуратура розпочала розслідування вбивств активістів у Києві.
Небесна Сотня
Загалом під час акцій протесту 2013-2014 років за різними оцінками постраждали до 2,5 тисячі людей. 107 із них — офіційна кількість протестувальників, яких убили силовики та їхні найманці.
Загинули люди різної національності, віку та освіти, з усіх регіонів України та з-за кордону. Наймолодшому, Назарові Войтовичу, було лише 17 років, а найстаршому, Іванові Наконечному, — 82.
Вперше полеглих учасників “Небесною Сотнею” назвала поетеса Тетяна Домашенко у своєму вірші “Небесна Сотня воїнів Майдану”, який вона написала 21 лютого 2014 року. Того ж дня на Майдані Незалежності прощались із загиблими. У жалобних промовах їх назвали “Небесною Сотнею”.
Пам’ять Героїв Небесної Сотні в Україні офіційно вшановують 20 лютого. Щороку українці згадують патріотів, які змогли змінити хід історії нашої країни. За звільнення від свавілля влади та цивілізований вибір — бути частиною Європи — вони віддали своє життя.
Світла пам’ять загиблим.
Нагадаємо, серед учасників Революції Гідності були й мешканці Донеччини. Ми зібрали спогади трьох із них про трагічні події тих часів.
Також ми розповідали про українську поетесу, яка написала вірші про загиблих активістів родом із Донецької області.
Читайте також: