Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
У Росії підготували підручники “История нашего края. Донбасс и Новороссия” для учнів 5-7 класів. Із 1 вересня 2026 року їх планують використовувати, зокрема, у школах на окупованій частині Донеччини. У виданнях історію регіону подають як нібито безперервний шлях до Росії: часи Русі пов’язують із сучасною РФ, заснування міст — із Російською імперією, а окупацію України пояснюють “захистом” населення Донбасу.
Про те, як автори підручників маніпулюють фактами та підмінюють поняття, Вільному Радіо розповів аналітик і експерт Центру громадянської просвіти “Альменда” Олег Охредько.
Одну з найдавніших історичних тем у підручнику подають через підміну понять “Русь” і “русский”. Історичних діячів часів Київської Русі описують так, щоб у школярів виникала асоціація із сучасною Росією.
Олег Охредько наголошує, що ці книжки — це яскравий приклад пропаганди, і підручниками їх можна назвати лише для зручності пояснення. Він наводить приклади формулювань у цих книжках на кшталт “русская княгиня Ольга” та “русский святой князь Владимир”.
“Зазвичай, навіть в радянські часи, використовували слово “давньоруський”, коли писали про ті час. Зараз у цих псевдо підручниках воно просто підмінюється, а для пересічного громадянина це ж просто “русский”. А те, що він не має відношення до Росії та тих територій, які існували, — залишається поза увагою. Тобто звичайна елементарна маніпулятивна підміна понять”, — пояснює експерт.
За його словами, так у дітей формують уявлення, ніби історія Русі є безпосередньою історією сучасної Російської Федерації, хоча Київська Русь існувала задовго до появи Росії як держави.
Наступний етап цієї історичної конструкції — розповідь про появу міст і поселень на сході та півдні України. За словами Охредька, автори підручника часто відраховують їхню історію від російських імперських указів або від моменту, коли Російська імперія поширила контроль на ці землі.
Водночас різноманітні форми селищ тут існували й раніше. Експерт згадує козацькі поселення та історію територій сучасних Маріуполя й Донецька.
“Цю територію вони намагаються подати як “дике поле”, де до приходу росіян не існувало поселень. Але це ігнорування величезного пласту історії поселення Юзівка — майбутнього Донецька. Або ж давня історія Маріуполя. Першою історичною назвою поселення на місці сучасного міста був Кальміус — запорозька паланка та козацьке поселення. Це територія, яка вже була заселена, і яка мала свої традиції”, — зазначає Охредько.
На його думку, замовчування попередньої історії дозволяє створити міф, ніби Росія не захопила вже заселені землі, а начебто “освоїла” порожню територію та заснувала на ній міста.
Коли підручник переходить до ХХ століття, автори пишуть про діяльність “українських націоналістів” і стверджують, що їхні ідеї нібито не мали підтримки на Донеччині. Розпад Радянського Союзу при цьому описують як такий, що стався “всупереч волі народу”.
Однак результатів Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року автори не наводять. Саме вони суперечать запропонованій у підручнику картині: незалежність України підтримали 83,9% учасників голосування в Донецькій області та 83,86% — у Луганській.
Олег Охредько звертає увагу, що автори видання не спростовують ці цифри, а просто обходять незручний для їхньої версії історії факт.
“Коли вони не вигадали якусь маніпуляцію і не спромоглися на чергове оббріхування, то вони намагаються не повертатися до фактів”, — говорить експерт.
І додає, що у такий спосіб історію регіону вибудовують навколо тези про його нібито постійне тяжіння до Росії, залишаючи поза увагою події, які цю тезу спростовують.
Окремо Олег Охредько звертає увагу на те, що підручник, на його думку, готували поспіхом. Раніше для окупованих територій уже намагалися створювати окремі видання з регіональної історії — зокрема для Криму.
“Але тоді вони його зі скандалом вилучали, бо теж не продумали багато моментів, особливо того, як висвітлювалася тема з депортацією кримських татар. Над цими ж підручниками все ж таки працювали певні фахівці. Але вони теж дуже поспішали, це помітно”, — переконує Охредько.
За оцінкою експерта, поспіх помітний і в тому, як побудоване саме видання: різні історичні періоди та сюжети поєднують між собою нерівномірно, а події після 2014-го і 2022 року намагаються вписати в уже сформовану концепцію про історичний зв’язок цих територій із Росією.
Події після 2014 року автори підручника описують через російську тезу про необхідність “захищати” населення Донецької та Луганської областей.
У виданні, зокрема, використовують цифру близько 14,5 тисячі загиблих у війні до повномасштабного вторгнення та називають їх “жертвами київської агресії”. Це дані звіту ООН, однак у наведену кількість входять, зокрема близько 4,5 тисячі загиблих українських військовослужбовців. Цього контексту автори не пояснюють.
За словами Охредька, водночас перебільшується “героїчна роль” російських військових та вихідців з окупованих територій, які воюють на боці Росії. Так підручник підтримує тезу про нібито історичну належність регіону до Росії та виправдовує російську агресію.
Для виправдання сучасної війни автори підручника звертаються і до радянських міфів про Другу світову війну. Вони згадують “Молоду гвардію”, а потім проводять паралелі між радянськими героями та нинішніми російськими військовими. Наприклад, учням 6–7 класів пропонують пояснити “наступність поколінь у захисті Батьківщини”.
“Перекидаються постійні містки до “СВО”, щоб якось виправдати цю російсько-українську війну”, — пояснює Олег Охредько.
Окремий розділ присвячений окупації українських територій і так званим “референдумам”, які Росія організувала у 2022 році. В одному із завдань учням пропонують заповнити таблицю: вказати регіон, відсоток учасників голосування та частку тих, хто нібито підтримав “входження до складу Росії”. Після цього школярі мають самостійно зробити висновок на основі наведених цифр.
Аналітик ЦГП “Альменда” називає таку побудову завдання маніпуляцією. Учневі прямо не кажуть, яку відповідь потрібно дати, але пропонують лише ті дані, які мають підвести його до заздалегідь визначеного висновку.
“Навіть пропонується математично вирахувати відсотки. Тобто, вираховуючи відсотки, люди бачать, що це переважна більшість. Не напряму — бачите, така тоненька маніпуляція: ви самі порахуйте. А при цьому там зовсім немає контексту. Що голосування організували на окупованих територіях під час війни, без законних процедур і незалежного контролю”, — говорить експерт.
На думку Олега Охредька, підміна понять, замовчування незручних фактів, вибіркове використання статистики та постійні паралелі між минулим і нинішньою війною працюють на одну мету — сформувати в дітей уявлення, ніби окуповані українські території історично тяжіли до Росії, а російська агресія є продовженням їхнього “захисту”.
Нагадаємо, що окупанти очікують, що понад 142 тисячі школярів підуть у школи т.з. “ДНР” 1 вересня 2026 року. На тимчасово окупованій частині Донецької області мають запрацювати 929 шкіл та дитячих садків під владою окупантів.