Очільник Краматорська Олександр Гончаренко каже: цей рік був найтяжчим в історії міста. Перед посадовцями постали безліч викликів: як боронити місто, допомагати ЗСУ, переконати працівників критичної інфраструктури залишатися, забезпечити мешканців необхідним.
Мер Краматорська Олександр Гончаренко дав велике інтерв’ю виданню Kramatorsk Post, у якому розповів, як адміністративний центр підконтрольної Донеччини впорався з викликами російського вторгнення. Наводимо найважливіше.
“Я, як і більшість мешканців, [24 лютого 2022-го] прокинувся десь о 5-й від двох вибухів. Почалися телефонні дзвінки, мені зателефонував заступник з питань ЖКГ. Він першу ракету почув дуже гарно, а другу навіть побачив: вона летіла дуже низько. Я одразу зателефонував до поліції, і вже десь о 6-й я і майже всі мої заступники зібрались, проводили нараду, було спілкування телефоном з губернатором, потім інформування населення у соцмережах”, — розповідає мер Краматорська.
Він зізнається: на повномасштабне вторгнення росіян не очікував. Гадав, що їхній наступ обмежиться Луганською та Донецькою областями. “Але відбулось те, що відбулось, і ми почали працювати в тих умовах, в яких ми опинилися”, — каже мер.
Першу нараду присвятили захисту міста та Краматорського району. Свої дії узгоджували з військовими, прикордонниками та правоохоронцями.
“Маючи досвід 2014 року, ми розуміли всі напрямки, з яких могла надходити загроза з боку російської армії, і вже з 25 лютого на ключових маршрутах ми почали будувати блокпости, звозити будівельні матеріали, робити завали на ключових шляхах до міста”, — згадує Гончаренко.
Краматорські посадовці усвідомили, що чим більшою буде відстань, на якій зупинять окупантів, тим менше можливостей у них буде обстрілювати Краматорськ з важкого озброєння.
“Ви ж пам’ятаєте, як тоді [під час окупації Лимана] потужно обстрілювався Слов’янськ? Нас врятувала відстань, що ми далі від Лимана на 9-10 кілометрів”, — каже Гончаренко.
Далі найважливішим було комунікувати з людьми.
“З кожним колективом комунальних підприємств і лікарень я регулярно зустрічався протягом березня і, якщо я не помиляюсь, до червня-липня. Їх треба було заспокоїти, закликати залишитися у місті хоча б половину працівників, щоб ці підприємства могли виконувати свої завдання і забезпечувати людей, які залишалися”, — розповідає очільник міста.
Так само треба було переконати бізнесменів, аби вони не виїжджали всі одразу, бо місто б залишились без магазинів, аптек і торговельних мереж. Переконували тим, що міський голова із заступниками та очільниками комунальних підприємств на місці.
Також доводилось додатково розповідати, звідки очікують загрози з боку окупантів та що робитимуть далі.
“Одразу було сказано всім працівникам: хто боїться — краще виїжджайте. Насамперед це стосувалося жінок з дітьми. <…> Дуже складно було з медичним персоналом, адже у лікарнях здебільшого працюють жінки. Хто не боявся — відправляли своїх дітей з бабусями-дідусями, потім поверталися”, — розповідає Гончаренко.
Працівникам, які погодились залишатись і від яких залежала критична інфраструктура, збільшили зарплатню приблизно у півтора раза — гроші на це були, каже мер.
“Ми розуміли, що у нас ще є фінансові ресурси, бо виконання бюджету ще тривало. Тому той самий водій тролейбуса, який раніше отримував 12-13 тис. грн, потім працював за 15-18 тисяч. Так, ми розуміємо, що життя — це найцінніше, але це також був додатковий стимул не виїжджати”, — каже Олександр Гончаренко.
Також вирішили, який момент буде критичним для рішення про евакуацію комунальників і медиків.
“Ми також домовлялися, що якщо ворог [після окупації Лимана] перейде річку Сіверський Донець в бік Райгородку, займе Райгородок і буде наближатися до траси Харків — Ростов, то це буде для нас певний сигнал [до евакуації], це такий “маячок” для працівників комунальних підприємств і лікарень”, — каже співрозмовник.
Після обстрілу Краматорського вокзалу у квітні минулого року в місті залишалося близько 50 тисяч мешканців. Це менше, ніж чверть від тих 210 тисяч, які були у Краматорську до вторгнення.
У липні окупанти вдарили ракетою по місцевості біля міськради. Снаряд дивом не влучив у будівлю, тому наступного дня посадовці ухвалили рішення вивезти всіх працівників виконкому.
“За 180 метрів від виконкому влучила ракета “Торнадо-С”. Це була перша ракета, яка мала кумулятивний заряд для пропалювання стель. І потім із затримкою 30 секунд вона мала розірватися всередині будівлі. Час, коли вони влучили — 20:15, зазвичай ми працювали до 20-ї. В той день нам пощастило, що вітер мав той самий напрямок і ракета перелетіла будівлю виконкому на 180 метрів. Тобто, та ракета мала влучити у виконком, у цьому сумнівів немає”, — розповідає мер.
За словами Гончаренка, цей залп випустили з напрямку Горлівки — це встановили фахівці, коли знайшли двигун ракети.
Та попри обстріли у місто поступово поверталися мешканці. Так, на початок опалювального сезону у Краматорську було вже 80 тисяч людей. У місто навіть довелося повертати автобуси, які вивозили задля безпеки, — громадського транспорту стало не вистачати.
Кризи з опаленням вдалось уникнути завдяки звільненню Ізюма
Влітку по всій Донеччині не було газу, тож мер Краматорська закликав мешканців готуватися до життя без опалення.
“На той час всі газопроводи були перебиті: був перебитий газопровід з напрямку Сєвєродонецьк — Кремінна — Лисичанськ, з того напрямку газ вже не постачається. Газопровід з Харківської області залишався єдиним [яким можна було постачати газ на Донеччину], але влітку ніхто на ремонтні роботи вийти туди не міг, вся та територія прострілювалася”, — згадує він.
Але 10 вересня ЗСУ змогли звільнити Ізюм, а вже за місяць вдалося полагодити газогін із Харківської області.
“І вже у цей час на нашій газорозподільчій станції було відновлено газопостачання до Краматорська, Слов’янська, Дружківки, і з 20 жовтня почалося відновлення газопостачання в мережах середнього тиску, а далі вже до кінцевого споживача”, — розповідає Гончаренко.
До 20 листопада газом забезпечили 23 тисячі приватних будинків у прилеглих селищах.
“Ми зрозуміли, що щоб зняти навантаження з електромереж, яке почалося в жовтні (і це призводило до щоденних аварійних відключень підстанцій РЕМ) у першу чергу газ має бути відновлено у приватних оселях”, — каже мер.
За його словами, вже з кінця листопада на станціях РЕМ не було аварійних відключень.
До 20 січня відновили газопостачання й до 920 багатоповерхівок Краматорська — це майже 60 тисяч квартир.
Також у Краматорську ухвалили програму фінансової підтримки за пошкоджене житло — за це одноразово виплачують до 50 тис. грн. З міського бюджету на це передбачили близько 5 млн грн.
А тим, хто постраждав від обстрілів, одноразово виплачують 5 тис. грн (якщо людина дістала легких пошкоджень) та до 20 тис. грн (у разі поранень).
“І в разі загибелі мешканця Краматорська ми компенсуємо також 20 тисяч родині загиблого. Це стосується як звичайних краматорців, так і тих, які загинули в лавах ЗСУ”, — каже мер міста.
Загиблих захисників з Краматорська ховають теж безкоштовно.
“Ми на кладовищі селища Іванівка створили Алею героїв. Там вже 3 лінії є, там вже поховано у нас десь 40 мешканців. Коли дозволять погодні умови, далі будемо продовжувати облаштовувати це кладовище і цю Алею героїв для наших загиблих воїнів. Я сподіваюся, що буде менше таких людей, але ми маємо це передбачити”, — міркує мер.
У місті вже думають над відбудовою пошкоджених будівель: проводять експертизи, розробляють проєкти та кошторис на відновлення будинків. Щільніше цим займатимуться вже після закінчення війни, й на це шукатимуть кошти.
Олександр Гончаренко каже, що через відкриту війну всі підприємства Краматорська призупинили роботу.
“На сто відсотків призупинили. Деякі з березня, деякі — з квітня. Але майже 10-11 місяців промисловість не працює. У нас працюють ті підприємства, які займаються торговельною діяльністю. Все. Іншого виробництва в нас на сьогодні немає, на жаль”, — каже очільник Краматорська.
На цей рік запланований бюджет склав 60% від торішнього. Гончаренко називає це “бюджетом виживання”. Більшість надходжень до нього — це податок з доходів фізосіб.
“Здебільшого сьогодні ми будемо отримувати ПДФО від наших військових частин, які мають стосунок до зони бойових дій і які мають безпосереднє розташування навколо Краматорська та адресу прописки мають у Краматорську. Тобто, 60-65% надходжень [до міського бюджету] — це правоохоронні органи, Збройні сили України, це обласні структурні підрозділи, це наша комунальна сфера, яка також сплачує ПДФО в місті”, — говорить мер.
До вторгнення міський бюджет наповнювали великі підприємства. Серед таких — Новокраматорський машинобудівний завод, який щороку наповнював скарбницю міста на 250 млн грн. Нині ця сума в найкращому випадку складе до 60 млн грн, каже Гончаренко.
Зараз мер Краматорська пильнує ситуацію на напрямку — Бахмут — Часів Яр, який, на його думку, є найнебезпечнішим.
“Ми ж розуміємо, що з Часів Яра можна рухатися на Білокузьминівку, а далі вже наші Семенівка, Василівка, і це вже ризик. Тож для нас наступний маркер певних ризиків — це Часів Яр. Бо тоді вже <…> ворог зможе добивати до нашого міста артилерією, РСЗВ. От тоді ми й будемо приймати рішення про відновлення евакуації, керованої евакуації”, — каже Олександр Гончаренко.
Він вважає, що наступні 2-3 місяці стануть вирішальними у долі Краматорська.
“Якщо порахувати відстань від нас до Часів Яра, то це 22 кілометри. А гармата б’є на 42 кілометри. Якщо лінія фронту приблизиться до нас ще на 10-15 кілометрів, то буде “гаряче”. Тоді росіяни зможуть гатити по нас з “арти”. Наступні два-три місяці, до літа, дуже сподіваюсь, ситуація більш-менш проясниться”, — каже співрозмовник.
Раніше працівник інтернет-провайдера з Краматорська розповів нашим журналістам, як в умовах війни з Росією забезпечує місто зв’язком — відновлює оптоволокно та кабелі, монтує телекомунікаційні мережі у місті та сусідніх населених пунктах. Про це читайте в матеріалі “Ми зможемо все відбудувати, але ці виродки ніколи не відмиються від ганьби”: розповідь людини, яка повертає інтернет після обстрілів”.
Читайте також: