“Ми зможемо все відбудувати, але ці виродки ніколи не відмиються від ганьби”: розповідь людини, яка повертає інтернет після обстрілів

Російські ракети щодня позбавляють українців зв’язку: рветься оптоволокно, падають опори, рвуться повітряні кабелі. Коли на місці чергового обстрілу завершують роботу поліція та ДСНС, в них за спиною вже стоять люди, які відновлять інтернет. Олександр Коник монтує телекомунікаційні мережі в Краматорську та сусідніх містах і селах.

 

Йому доводилося варити дроти, поки над головою літали ракети, пірнати у затоплені вирви від обстрілів і рити канал на замінованому полі. А під час роботи на даху його з колегами не раз сприймали за ворожих коригувальників – і викликали поліцію. Олександр розповів Вільному радіо, як роблять інтернет для жителів, військових, медиків: на поверхні, висоті та під землею.

 

Розкажіть про Вашу роботу. Чим вона Вам подобається?

Це цікава робота, яка потребує вправності, кмітливості та навичок при складних випадках. Понад усе я люблю працювати з дротами оптики. Складність у тому, що їх не з’єднати скруткою, як металеві дроти. Оптику треба тільки варити, для чого використовується спеціальний зварювальний апарат, і для мене це просто магія якась.

Чому як магія?

Спочатку треба зачистити кабель до оптичного волокна, а його товщина приблизно як людське волосся. Далі кабель треба закладати в апарат, затискати й зводити це разом. Це доволі ювелірна робота.

Як Ви зустріли початок повномасштабного вторгнення?

Я хворів на COVID-19. Через відсутність на роботі я не знав останніх новин і не розумів, що відбувається й чого чекати далі. Навколо мене була паніка та колотнеча, яка заважала долікуватись.

Що вас чекало на роботі?

Я закрив лікарняний та приїхав на роботу, а там всі вирішували, хто залишається в місті працювати, а хто покидає регіон чи взагалі країну.  Спочатку всі казали, що будуть до останнього, але насправді в Краматорську залишилось близько третини монтажників.

Якою була Ваша мотивація залишитись у Краматорську?

Тоді я не бачив сенсу кудись їхати, оскільки “прильоти” ракет були по всій країні і я не міг знайти безпечного місця.

До того ж прийшло розуміння, що інтернет — це не просто дроти, це важливий зв’язок! Залишити людей без зв’язку ми не можемо. Найбільше це усвідомлюєш, коли тягнеш кабелі у бомбосховища, укриття, підвали та льохи.

Річ у тім, що люди під час повітряної тривоги спускаються під землю, де немає мобільного зв’язку. І як їм дізнатися, що вже безпечно виходити? Тільки виходити, дивитися додаток у телефоні та наражати себе на небезпеку. Інтернет дозволяє отримувати повідомлення про відбій тривоги у сховищі.

На об’єкти критичної інфраструктури проводили зв’язок?

Ми забезпечували зв’язком сховища у лікарнях. Я так розумію, там планувались повноцінні робочі місця для лікарів під землею на випадок зовсім поганих часів. Отже, допомагаємо бути готовим до всього.

Чи були у Вас на роботі моменти, які Вас лякали?

На початку повномасштабного вторгнення було страшно лазити по дахах будинків. Буває, коли під час робіт на даху починається повітряна тривога. Хтось повинен закінчити роботу, інакше доведеться все починати спочатку. Тому я стою як ППО та спостерігаю за небом, шукаючи підозрілі об’єкти.

Перші місяці відкритого вторгнення у суспільстві була паніка. Пильні громадяни бачили в кожному, хто ходив по дахах, коригувальників вогню окупантів. Доводилось бути обережним, бо місцеві могли одразу викликати поліцію або навіть полізти розбиратись, а з такими дуже важко було розмовляти. Зараз люди вже стали спокійніше, тож таких ситуацій вже не виникає.

Цієї зими був випадок, коли під час роботи на даху дев’ятиповерхівки на сьомому поверсі щось вибухнуло. Ми відчули вибухову хвилю, запанікували та подумали про три речі:

• ми не знаємо, що там вибухнуло;
• як нам спуститись тепер з даху;
• оскільки ми були на даху, подумають всі на нас.

Зателефонували директору, він викликав поліцію та ДСНС. У підсумку з’ясувалось, що у квартирі вибухнула граната.

До речі, через нестачу працівників наш директор разом з іншими монтажниками їздить по місцях обстрілів, щоб відновлювати інфраструктуру. Плюс директор може заночувати у серверній, щоб у випадку вимкнення світла швидко перемкнути техніку з безперебійних джерел на генератори. Їх ще треба заправляти кожні 4 години.

Якої роботи зараз найбільше?

Під час бойових дій дуже багато обривів кабелів, що йдуть повітрям.

Ви самі під обстріл не потрапляли?

Ще на початку повномасштабного вторгнення був обстріл Дружківки крилатими ракетами. Одразу поїхали ремонтувати, тому що вибух пошкодив дві магістральні лінії, які давали інтернет декільком мікрорайонам. Там був жах, працювали поліцейські та всі комунальні служби.

В якийсь момент один з працівників ДТЕК, який був на вежі, каже: “О, ракети летять”. Всі перелякались, дивимось, а в небі дійсно сліди від двох ракет та літака. В той момент ми зварювали кабель на 24 волокна, тобто це треба зробити 24 сварки. Це непроста робота, і тому ми спочатку доварили, а потім вже побігли ховатись під мостом і стояли, поки не почули вибухи.

Пізніше ми дізнались від військових, що це ворожий літак залетів у тил з боку Костянтинівки та запустив крилаті ракети.

Який виїзд на обстріл Вас найбільше вразив?

Після “прильоту” у Малотаранівку (селище міського типу поблизу Краматорська, — ред.) ми приїхали відновлювати лінію, а там побачили, що замість одного з будинків просто велика вирва, сусідній магазин наполовину “здуло” і ще в одній оселі знесло дах, вікна, коридор та кухню.

Під стінкою зруйнованого будинку сиділа бабуся та їла. Ця сумна картина мене дуже вразила, бо їй тепер нема де їсти, бо навіть спальня завалена уламками будинку.

Військовим допомагаєте?

Звичайно, бо військові, як і цивільні, потребують зв’язку. Тому ми, наприклад, тягнули інтернет військовим у військкомат. Коли вони переїжджають з однієї будівлю в іншу, то виявляється, що на новому місці немає інтернету, і ми їм тягнемо окрему лінію.

Звичайно, що глобальні військові об’єкти ми не підключаємо, бо там є складнощі з дозволами та допусками. Хоча ще підключали прикордонників та блокпости. Робота в таких випадках йде доволі суворо, за узгодженням, з перевіркою допуску кожного з нас до військових об’єктів.

Нещодавно військові приїжджали з побитими кабелями на станціях Starlink — ми замінювали їх. За роботу та матеріали ми не беремо з них.

Як ви підключаєте військові об’єкти?

Ми тягнули резервний канал під землею. Робимо це так, тому що дроти під землею захищені набагато краще, ніж ті, що прокладаються повітрям.

Одного разу вийшло так, що ці канали прокладались поряд з військовим об’єктом, який має режимну охорону, а периметр взагалі замінований. Тому ми узгоджували кожний крок, де нам можна ходити. Умовно: “сюди ходи, а сюди не ходи, бо міна в голову влучить, зовсім мертвий будеш”.

Тобто у Вас немає окремих людей, які б копали канали?

Це не робота монтажника, але окремих людей-землекопів у нас немає, тому іноді доводиться працювати лопатами. Зараз через різні обставини можуть руйнуватись навіть підземні канали. Це пов’язано не тільки з обстрілами. Буває таке, що через потужну зливу багнюкою затоплює канали, де прокладені кабелі, і їх доводиться чистити.

Наскільки складно робити ремонт підземних каналів?

Був якось масований обстріл зі “Смерчів” та крилатими ракетами одного мікрорайону Краматорська. Снаряд від “Смерчу” перебив в одному місці повітряну лінію, а крилата ракета углибилась у землю та перебила підземний канал.

Від обстрілу постраждав і водогін, який проходив поряд. Затопило вирву, канали, колодязі — все, де нам треба працювати. У таких випадках доводиться перетворюватись майже на водолаза, бо треба зануритись, щоб дістати кабель і муфту.

Взаємодії з комунальниками немає, щоб вони допомагали відкачати воду?

Річ у тім, що нам треба набагато менше часу, щоб виявити місце аварії, ніж комунальним підприємствам. Взяти за приклад водоканал чи ДТЕК: поки вони отримають рознарядку, матеріали та інше — це багато часу. Нам легше: ми подивилися в системі моніторингу, яка частина перестала працювати, потім глянули за схемою, скільки дроту треба, та поїхали.

З поліцією як взаємодієте?

Вони разом з бійцями ДСНС завжди прибувають першими на місце обстрілу. Поліцейські не пускають нікого, поки збирають уламки для доказів та шукають вибухонебезпечні предмети. У цей час ми зазвичай приїжджаємо одними з перших і чекаємо дозволу починати працювати.

На місцях обстрілів ми знаходимо різні залишки ракет. Поліція збирає найбільші запчастини та ті, що їх цікавлять, а решту залишають прибирати комунальним службам. Це можуть бути запчастини від паливної системи, турбіни, електроклапани — все це з залишками гасу з дуже характерним запахом. Якщо підняти таку запчастину, з неї іноді аж тече гас.

Які деталі від ракет знаходите найчастіше?

З часів Радянського Союзу заведено, що на радіодеталях є маркування. Зокрема, транзистори для військової техніки роблять з кремнію. Звичайні транзистори маркуються “КТ”, а ті, що йшли для військових, мають маркування “2Т”. Такі я знаходив багато разів.

Запчастини знаходите виключно радянського виробництва?

На запчастинах часто можна знайти рік виробництва, і найсвіжіше, що я знаходив, було 2018 року випуску. Тобто зброя в них далеко не вся з радянських часів.

З клієнтами під час війни як складаються відносини?

По-різному. З приємного — приїхали ми якось ремонтувати людям інтернет, почалась повітряна тривога, ми зібрались йти, а господарі нам кажуть: “Куди ви зібрались, залишайтесь у квартирі, станьте тут за правилами двох стін, а ми вам приготуємо чай та бутерброди. Відпустимо, коли закінчиться тривога”. Звичайно, що в машині або у під’їзді набагато небезпечніше, тому відмовлятись нерозумно.

Бувають і неприємні моменти?

Бувають, звичайно. Приїжджаєш ремонтувати інтернет, довго працюєш над неочевидною та нетиповою поламкою, витрачаєш сили, матеріали, ризикуєш, іноді лізучи нагору. А коли закінчуєш, люди кажуть: “О, дякувати Богу, все працює”. Йдеш у машину і думаєш, що можна було й не приїжджати, раз вищі сили самі все ремонтують. Якщо чесно, дуже прикро в таких випадках.

Звісно, є й такі, хто каже: “Красені, все швидко і класно зробили”. Навіть чайові дають, а іноді доходить до частувань. Приходиш працювати в оселю, а там так смачно пахне випічкою. Ми робимо акуратно та якісно свою справу, господарі це бачать і кажуть: “Ось я тут випікала, візьміть пиріг, вдома скуштуєте”.

Як війна психологічно впливає на вас?

Дуже шкода роботу людей: їхній час, гроші, матеріали. Я не розумію, нащо постійно обстрілюють цивільну інфраструктуру та мирні будинки. В нас постійні збитки, ми щодня ремонтуємо те, що завтра можуть знову зруйнувати. Мене дуже напружує жити в такому нескінченному колі майже рік.

Найбільше бісить, коли я, ремонтуючи наслідки обстрілів у житлових будинках, гуртожитках та магазинах, бачу брехню росіян, як вони знищують начебто якісь військові об’єкти.

Я дійшов висновку, що ми зможемо все це пережити та відбудувати, але ці виродки ніколи не відмиються від цієї ганьби.

***

Нагадаємо, нещодавно ми брали інтерв’ю у краматорчанина Дмитра Павлова, який роками не міг наважитись на камінг-аут. Зробити важливий для себе крок хлопець зміг після тяжкого поранення, якого дістав на передовій.

Читайте також:

• Якими навичками тактичної медицини має володіти кожен та що має бути в аптечці (інтерв’ю з інструктором)
• “Діти з радістю вчили гімн України”: інтерв’ю з бахмутською вчителькою про навчання під час війни
• “Орки взагалі не шкодують снарядів”: інтерв’ю з військовим на одному з найважчих напрямків Донеччини