Євген Ткачов – керівник гуманітарного центру “Проліска – Часів Яр”. Коли на Луганщині зайнялися ліси, він разом з командою благодійників поїхав туди, щоб допомагати постраждалим. Якою він побачив пожежу та з чим її порівнює – читайте у матеріалі.
6 липня в Новоайдарському районі Луганської області здійнялася пожежа. За три дні вогонь охопив кілька населених пунктів, згоріли понад 100 будинків. За попередньою інформацією правоохоронців Луганщини, загальна площа пожежі сягає 5 тисяч гектарів. Внаслідок надзвичайної ситуації загинули 5 людей, більшість із них задихнулися. Кілька десятків людей потрапили до лікарні з опіками та отруєнням чадним газом. Серед можливих причин займання – аномальна спека та поривчастий вітер, необережне поводження з вогнем або підпал.
https://www.facebook.com/93OMBr/videos/583000425739401/
Відео: 93-тя ОМБр Холодний Яр
Нам вдалося поспілкуватися з Євгеном Ткачовим, коли пожежу вже ліквідували. Він до глибокої ночі допомагав людям, тож наступного дня відновлював сили. Ми розпитали Євгена з чим йому довелося зіткнутися та які наслідки мала пожежа. Далі розповідь від першої особи.
7 липня до епіцентру подій були мобілізовані 10 автівок з усіх центрів гуманітарної місії “Проліска”. Але через високий рівень небезпеки пропускали не всіх. Проїхав я на своїй автівці та директор місії Євген Каплін.
Ми евакуювали мешканців села Смолянинове, які опинилися у вогняній пастці. Село велике, тому ми перевозили людей з його згорілої частини на безпечну.
Також ми допомагали рятувальникам. Волонтери звозили продукти та воду до околиць Сєвєродонецька, де знаходиться база ДСНС. Але оскільки їхні цивільні автівки далі не пропускали, все воно лежало там. Ми хапали продовольство та розвозили його бригадам, які гасили осередки вогнища. У них просто не було часу поїхати на базу за пляшкою води.
Разом з місцевим фельдшером ми їздили до людей, які постраждали у вогні. Продовольства, яке збирали волонтери, було дійсно багато, але у деяких були специфічні потреби: підгузки, таблетки, уколи для зниження тиску. Тобто, ми надавали індивідуальну допомогу.
До 2:00 ми їздили по прилеглих поселеннях, закинутих таборах та перевіряли, чи залишились там люди. Дякувати богу, нікого там вже не було – всі покинули той район. Тобто, ми об’їжджали Смолянинове з іншого боку. Їздили по згарищах, де пожежа вже пройшла.
https://www.facebook.com/100015946423623/videos/pcb.742879582920249/742879396253601
Відео: сторінка Євгена Ткачова у Facebook
Наступного дня з 8:00 ми продовжили роботу. Але після обіду на Луганщину вже стягнули сили з усіх куточків країни, у повітрі з’явилися літаки, активізувалися місцеві волонтери. Тому ми не стали дублювати їхню роботу й поїхали.
Завтра в регіон поїде команда наших психологів. Вони допомагатимуть людям, у яких вогонь забрав домівки. Це важливо, адже ми бачили нервові зриви, коли люди за 10 хвилин втрачали все, що накопичували десятиріччями.
Коли ми їхали, уздовж траси де-не-де були згорілі автівки з людьми, які не встигли врятуватися. По дорозі зустрічалося багато мертвих тварин. Це нагадало мені події 2015 року в Дебальцевому. Тоді була приблизно така ж картина – згорілі машини, люди, тварини.
Ми прибули в село через пів години після того, як там пройшов цей “вогняний смерч”. Тоді пожежних машин було ще небагато. Уявіть, які мають бути сили, коли горіло щонайменше 100 будинків. Потенціал жодного міста з цим би не впорався. Але все ж усі спрацювали настільки оперативно, наскільки це було можливо. Був перекритий небезпечний шлях, звідусіль з’їжджалася техніка, бригади швидкої та пожежників. Приїхали інженерні машини на основі танків, які перекопували землю, щоб полум’я не поширювалося.
Спочатку ніхто не очікував, що у вогні опиниться саме Смолянинове. Вітер дув в напрямку іншого села – Боровського. Туди стягнули техніку, щоб бути напоготові. Але за пів години полум’я з величезною швидкістю пішло в інший бік. Проблема була в тому, що навпростець з одного села в інше не під’їхати, треба об’їжджати багато кілометрів. Звісно, що за лічені секунди техніка та рятувальники не могли телепортуватися. Тож майже 40 хвилин були втрачені. Та може це й на краще, бо ці два десятки пожежних машин все одно б навряд загасили той “вогняний вал”, який на них насувався. Пожежники б нікого не врятували, а загинули б самі.
Я дивився багато стрічок про катастрофи, але навіть не уявляв наскільки швидко поширюється вогонь. Я не спеціаліст, але припускаю, що це можна порівняти зі швидкістю автомобіля, який їде грунтовою дорогою – 40-60 км/г, тобто, приблизно 10-20 м/с. Причому це не просто полум’я, а й страшенно висока температура. З усіх боків, як у печі. А попереду цього валу летять шишки, які стріляють наче маленькі бомби. Летить шишка, падає у хвою та вибухає. Тобто, з одного такого “снаряду” виходить ще метр пожежі. А коли все перетворюється на попіл, ще якийсь час залишається висока температура. До вигорілих дерев навіть не можна підійти на пів метра.
Такого не було навіть у часи найзапекліших боїв. Коли снаряд влучає в будинок, його ще можна встигнути загасити. А коли йде лавина вогню й палає ціла вулиця – з цим боротися набагато складніше.
Мешканці села казали, що навіть не встигали винести речі та вигнати худобу. Розповідали, що спочатку полум’я було на відстані в кілька кілометрів. Поки вони вирішували як діяти, стіна вогню була вже на сусідній вулиці.
Буквально одразу ж у селі зникла електроенергія. Дроти плавилися від високої температури й падали. Багато в кого стояли водяні насоси, які живляться від струму, тому людям просто нічим було гасити пожежу. У когось були електрогенератори, але щоб підключити їх, потрібні 2-5 хвилин, які тоді були дорогоцінними.
Дихати було вкрай важко. По-перше, повітря було розпечене, а по-друге, все заполонив густий дим. Від нього віяло смаженим м’ясом – у людей живцем горіла худоба, а в лісах гинули дикі тварини. Це був шматочок пекла на землі.
Через щільний туман видимість була практично нульова. Автівки, якими керували люди, охоплені панікою, зіштовхувались одна з одною. Я сам бачив одну таку аварію. Але поліція реагувала швидко, дороги розчищали від згорілих машин та гілок.
Протягом дня на Луганщину приїхали сотні машин рятувальників. Та ближче до вечора виникла ще одна проблема. Їм всім треба було десь брати воду, а ставок у селі був лише один. Поки машина під’їде, поки заправиться, пройде багато часу. До того ж, у них закінчувалось паливо, й машини вишикувалися в довгі черги, що теж віднімало час.
Наступного дня на допомогу прилетіла авіація. Гвинтокрили були й до цього, а це були саме пожежні літаки. За кілька годин вогонь був ліквідований. Одна з волонтерських організацій надала 12 безпілотників, щоб перевірити чи залишились десь осередки. Вони ледь не кожний кущик під збільшувальним склом обстежили – ніде нічого немає.
Читайте також: