Донецька мисткиня Валентина Бєро наважилася взяти у руки “болгарку”, відрізала все зайве від соляних блоків, поєднала соляні кристали дротом та підсвітила. А що з цього вийшло — показала просто неба у місті солевидобувників.
Валентина Бєро приїхала у Соледар на 10-денну арт-резиденцію платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ. Результат свого натхнення сіллю Донеччини — “Сліди” — показала 30 березня.
“У своєму проекті я працюю з образом людини, він насправді крихкий, хоча людина володіє багато чим (видобуває все потрібне їй — і з надр, і над землею, і вже у космосі багато чого робить). І вона залежить від своїх дій: що ми зробили, те ми потім і маємо. Хоча ми такі “споживачі”, але залишаємось крихкими, бо залежимо від наслідків власних дій. Ось ці прозорі плиточки з соляного кристалу, з яких сплетений тулуб – уособлюють дії людини в епоху антропоцену, з яких і складається її образ”, — пояснює ідею інсталяції авторка.
Окрім соляних блоків та кристалів солі, в інсталяції Валентина Бєро використала дріт, каркас, дерев’яні підставки. Також є підсвітка, яка буде видною у темряві. Всі ці матеріали та техніки — нові для неї, тому працювати з ними було цікавим викликом.
Отже, тулуб “соляної людини” створений з соляних кристалів, поєднаних переплетеним оцинкованим дротом. Мисткиня сподівається, що іржа та сіль не пошкодять його. Також ці переплетені кристали нагадують образ міста. Адже Соледар — це місто, яке виникло завдяки покладам солі.
Інші елементи інсталяції Валентина виготовила у соляній майстерні з соляних блоків. Їй довелося взяти в руки “болгарку”, з якою ніколи не працювала. Каже, це класний досвід — обробляти сіль електроінструментом. Але водночас й дуже небезпечний.
“Я все ж зробила це з інструментами, які викликають у мене тривогу. Ніби ріжеться швидше й легше, але досить екстремально та небезпечно. Загалом, аби наважитись, — я дуже довго про це думала. Навіть не знала, чи ризикну. Тому що я дуже захоплююсь процесом і забуваю, що ці штуки зовсім близько крутяться… Я ніби дуже обережна, та це потребує мега-концентрації, щоб нікуди не спішити. Але мені це необхідно було втілити та спробувати”, — розповідає Валентина Бєро.
Мисткиня каже, що робота у соляній майстерні нагадала їй роботу скульпторів із каменем.
“Ця сіль пилом осідає на стінах та на все, що там знаходиться, і все там виглядає як інсталяція — незвично це все і гарно.
Це схоже на майстерні скульпторів, які працюють з каменем. Але вони намагаються працювати на відкритому просторі (в купі спорядження, і все теж біле від каменю). Каміння — це ще жорсткіше у плані дихати ним (треба мати більше захисту та обов’язково окуляри)”, — каже Валентина.
Валентина Бєро хотіла б (та планувала) представити інсталяцію “на фоні соляних стін”, на глибині 300 метрів, у соляних виробках Соледара. Але, за її словами, це складно було організувати з багатьох причин. По-перше, спуск у шахту для кожного учасника презентації платний, запланувати скільки людей прийде неможливо. По-друге, інсталяція важить 150 кг, і потрібні зусилля для того аби все це спустити та відвезти на місце презентації. По-третє, під час карантину краще проводити таке просто неба. Тому від цієї ідеї відмовились.
Після презентації інсталяцію встановлять у приміщенні платформи культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ у Соледарі.
Для довідки:Валентина Бєро народилася в 1987-му у Донецьку. Закінчила Донецьке художнє училище та Львівську Національну Академію Мистецтв за напрямом “художня кераміка”. Здебільшого працює з керамікою, скульптурою, текстилем, черпаним папером (тобто ручного виготовлення, — ред.), живописом та графікою. З 2012-го — членкиня Національної спілки художників України. А минулоріч стала стипендіаткою Стипендії Президента України для молодих митців. Скульптура мисткині “Сім’я” стоїть в парку Донецька біля обласного будинку дитячої творчості.
Читайте також: