Журналісти Вільного радіо побували в шахті, де не видобувають вугілля. Це – великий муляж під землею, куди водять студентів Донбаського державного коледжу технологій та управління. Тут вони, не спускаючись на кілометрову глибину, можуть побачити, як працює справжнє вугільне підприємство. Чого там навчають – дивіться на фото.
Екскурсію шахтою для журналістів Вільного радіо провела викладачка коледжу, голова обласного методоб’єднання викладачів гірничих дисциплін Інна Щербакова.
Навчальний полігон у коледжі з’явився у 1963 році, одночасно із самим закладом освіти. Будували його викладачі зі студентами, а обладнання просили у місцевих шахт.
Коледж – а тоді ще технікум – у перші десятиліття роботи випускав лише спеціалістів для шахт, адже у місті на той час було аж 7 вугільних підприємств. Тепер їх залишилось лише два, що суттєво позначилось на бюджеті Торецька.
Це наклало свій відбиток і на сам коледж. Тут вже давно не робили капітальний ремонт, а навчальна шахта рік за роком поступово перетворюється на руїни. Студенти своїми силами підфарбовують стіни та лагодять поламки.
Кидати напризволяще навчальний полігон не можна, бо саме тут майбутні гірники знайомляться з професією. Вперше у реальну шахту хлопці спускаються під час виробничої практики. До того часу вони вже матимуть уявлення про її внутрішню побудову та специфіку роботи.
Втім, спускатись на навчання так глибоко, як у справжню шахту, тут не потрібно. Для порівняння, на шахті “Центральній” (найстарішій в Україні) вугілля видобувають на глибині 1240 м, а навчальний полігон занурюється під землю лише на кілька метрів.
При вході ми одразу бачимо залізничні колії та дерев’яні настили. Перші – для електровозів і вагонеток, які перевозять вугілля, пояснює Інна Щербакова. Настилами ж пересуваються самі гірники.
Також тут є стрічковий конвеєр для транспортування копалин та потужний вентилятор.
“У шахті необхідно здійснювати інтенсивне провітрювання, тому що там накопичується газ метан. По-перше, він вибухонебезпечний, а по-друге, він витісняє кисень, тож людина може втратити свідомість, навіть не усвідомивши, що їй бракує свіжого повітря”, – говорить викладачка.
Але очікувати, що вентилятор працюватиме у навчальній шахті, не варто. Він, як і все обладнання тут, – вже неробочий та лише дає загальне уявлення про гірничу справу.
Окрім приладів, тут відтворені основні локації справжньої шахти. Наприклад, квершлаг – своєрідний коридор, який поєднує вугільні дільниці. Квершлаг завершується глухою стіною, яку руйнують метр за метром, аби прохід ставав довшим. Для цього у стіні пробурюють отвори – шпури – та закладають у них вибухівку. Далі майстер-підривник з’єднує всі дроти та підключає їх до підривної машинки.
Після вибуху породу забирає навантажувальна машина. На ній бачимо цифри, нанесені крейдою.
“Це показники: вміст метану – 0,2%, вуглець – 0,02% та температура – 25 градусів. Це норма, яка не має перевищуватись. А тут є дата, коли був зроблений цей напис”, – показує викладачка.
Стіни тут, як і в реальній шахті, побілені вапняком. Це робиться не лише для естетики, а і в цілях безпеки.
“Річ у тому, що на білих стінах краще видно вугільний пил, який є вибухонебезпечним у певних концентраціях. Крім того, якщо у виробці станеться вибух, то він не буде поширюватись через вугільний пил, змішаний з вапном”, – каже Інна Щербакова.
Зазвичай заняття у навчальній шахті тривають близько 40 хвилин. Але взимку, коли температура надто некомфортна, довго тут не затримуються.
Також студентів торецького коледжу водять у демонстраційну залу, де зібрані основні прилади, якими користуються гірники.
Попри те, що гірнича справа – суто чоловічий фах, дівчат у коледжі вистачає. Їх тут на першому та другому курсі порівну з хлопцями. Працювати в шахту вони не підуть (такого допуску не дають на законодавчому рівні), але можуть здобути споріднену професію та стати, наприклад, геодезистками.
Читайте також: