“Навколо мене опиняються люди, які це приймають”, “Більшість або нейтрально ставляться, або підтримують”. Таку реакцію оточення на їхні сексуальні орієнтації описують бойова медикиня-лесбійка та гей, який раніше теж служив у ЗСУ. Дмитро Павлов із Краматорська роками не міг наважитися на камінг-аут, а зробив це після важкого поранення на передовій. Анастасія Кобець одразу ж відкрито говорила про свою орієнтацію на службі. Але від рідних спершу це приховувала, а зізнанням приголомшила їх.
Сьогодні, 17 травня, в Міжнародний день боротьби з гомофобією, трансфобією та біфобією ми ділимося їхніми історіями захисту країни та шляху до прийняття себе.
У цивільному житті 26-річна Анастасія Кобець працювала медикинею в рідному Кривому Розі. Розуміючи, що ці навички знадобляться на фронті, вже 24 лютого 2022 року дівчина стояла в черзі у місцевому ТЦК та СП. Раніше військових у родині Анастасії не було.
“Я не змогла б виїхати за кордон чи сидіти вдома і просто спостерігати, що відбувається. Тому я твердо для себе одразу вирішила, що тут (на фронті, — ред.) я буду корисна, мої навички потрібні. Навіть до повномасштабного вторгнення хотіла підписати контракт, але якось не складалось, робота була, працювала в “ковідному” відділенні лікарні. 24 лютого [2022 року] я пішла до військкомату, але там черга була кілометрова. 2 березня вирішила піти до територіальної оборони”, — ділиться захисниця.
До останнього ніхто з рідних Анастасії не знав про її рішення піти на фронт. Спочатку її не підтримували, та згодом все ж прийняли її вибір, пригадує військовослужбовиця.
Анастасія служить молодшою сержанткою та фельдшеркою 129-ї бригади тероборони у 237-му батальйоні. Дівчина вже побувала на Херсонському, Запорізькому та Донецькому напрямках.
Більше про те, що захисниця пережила на службі, та чому, на її думку, українська армія поки що не пристосована до служби жінок, читайте за посиланням.
31-річний Дмитро Павлов родом із Краматорська. Там чоловік працював майстром у цеху на Новокраматорському машинобудівному заводі. Долучатися до ЗСУ він не планував.
“Мене мобілізували. Я собі сказав, що добровільно я не піду, бо армія — це не моє взагалі. Я міг би волонтерити, донатити, але саме армія — не моя справа. Втім, сказав собі, якщо викличуть у військкомат, то я нікуди не втечу, прийду, а там, як буде вже. І ось мені зателефонували, сказали прийти до військкомату, і я пішов”, — розповідає краматорчанин.
У 2022 році Дмитро захищав Україну в лавах військової частини А7270.
“Ми були під Бахмутом, між ним і Часовим Яром. У ті часи там ще було більш-менш спокійно, але “прильоти” та бомбардування вже постійні були. Потім, десь в кінці травня, за два дні до свого 30-річчя я дістав поранення і 4 місяці перебував на лікуванні”, — згадує співрозмовник.
Лесбійкою Анастасія усвідомила себе ще в підлітковому віці. Десь до 20-річного віку, згадує медикиня, її батьки не знали про це. Пізніше, попри побоювання, вона відкрилася рідним.
“Мама це сприйняла просто “у штики”, а мій батько сказав таку фразу, яку я досі пам’ятаю: “Ти більше не моя дочка”. Десь місяців п’ять ми взагалі не спілкувались, а потім, коли я познайомила їх вже зі своєю дівчиною Веронікою, якось потроху це все почало налагоджуватись. Вони полюбили її, вони прийняли мою орієнтацію. Батько навіть вибачився переді мною, я його пробачила. Взагалі я жодного разу не стикнулась з якимось там цькуванням або чимось таким. Може, мені просто пощастило, але навколо мене опиняються люди, які це приймають”, — каже Анастасія.
Цькування чи чогось подібного військова не зустріла й під час служби.
“Як тільки прийшла служити, я одразу розповіла про свою орієнтацію, це не було якимось секретом. І з самого початку більшість просто не повірили. Думали, що просто не хочу, щоб до мене хтось залицявся. Але потім багато хто бачив мою дівчину, і тоді вони зрозуміли, що це реальний факт, і відреагували нормально. Мені взагалі дуже пощастило з колективом”, — стверджує Анастасія.
Ще до того, як стати на захист країни, Дмитро відчував нерозуміння серед оточення у Краматорську, навіть коли лише проявляв свою індивідуальність. Тому й відкрито говорити про свою сексуальну орієнтацію не наважувався.
“У нас невеличке індустріальне містечко, воно все на радянському вихованні, і у людей такий самий радянський менталітет. Коли я приходив на роботу з сережкою у вусі, то мені одразу прямим текстом сказали: “Або ти її знімаєш, або в тебе починаються проблеми”. Я продовжував носити, це було дуже складно. Казали, наприклад, що “сьогодні ти прийшов із сережкою, а завтра прийдеш і скажеш, що спиш із чоловіками, нам таке не подобається”. У результаті мені через це не хотіли підписувати документи на підвищення”, — згадує співрозмовник.
За його словами, нелегко було й на військовій службі, адже серед побратимів з’явилися чутки щодо його орієнтації.
“Деякі хлопці намагалися підколоти, підстьобнути, зачепити мене на цю тему. Але я до такого звик ще з часів школи, тому просто не звертав уваги. Я вже знаю, якщо ти не реагуєш, то це все дуже швидко припиняється. Могли казати щось на кшталт: “Ой щось сексу не вистачає” — “Та он зверніться до Дмитра, він вам розкаже та допоможе”. Або: “Я боюсь з тобою в одній кімнаті залишатися чи повертатися до тебе спиною”, — ділиться Дмитро.
Як він радить іншим реагувати на подібну реакцію оточення, читайте в нашому матеріалі.
У грудні 2022-го Дмитра звільнили з військової служби після поранення ноги. У нього були розриви нервів, тому ногу він не відчуває.
“4 місяці я провів у лікарні у Вінниці, нерви мені зшили у нейрохірургії. Лікарі кажуть, що мені треба десь 2 роки на відновлення близько 60-70% функціоналу ноги”, — зазначає колишній військовий.
Після поранення Дмитро наважився зробити камінг-аут — зізнатися та більше не приховувати свою сексуальну орієнтацію. Це, додає він, стало новим етапом у його житті.
“Я зрозумів, що насправді життя дуже непередбачуване і може у будь-який момент закінчитись. [Після зізнання у своїй орієнтації] мені стало легше жити: нарешті я перестав боятися себе та прийняв себе справжнім. Це як вихід із шафи. Тобто, уявіть собі, що ви закрились у маленькій шафі: ось ваш маленький світ, ви почуваєте себе в безпеці та комфорті в цій шафі, так? А потім ви відчиняєте двері та можете повніше вдихнути, побачити якісь яскраві кольори. Ви відчуваєте більше комфорту та свободи”, — говорить співрозмовник.
За його словами, надихнутися на цей крок йому також допомогли приклади інших людей. Їхні історії він побачив на сторінках у соцмережі однієї з громадських організацій, яка опікується проблемами ЛГБТІК-спільноти.
Для довідки:ЛГБТІК+ сформоване з перших літер слів, що позначають Lesbian (лесбійок), Gay (геїв), Bisexual (бісексуалів), Transgender (трансгендерів), Intersex (інтерсексуалів), Queer (квірів). Це поняття постійно оновлюється та має стосунок до гендеру та сексуальної ідентичності, яка виходить за межі гетеросексуальних або цисгендерних (тобто тих, що збігаються з біологічною статтю) норм.
“Це (камінг-аут, — ред.) дуже індивідуально, треба дивитися на оточення, тому що воно може не сприйняти, і це ще більше травмує людину. Якщо ти розумієш, що це принесе тобі багато проблем, особливо на роботі або в родині, то треба подумати. Варто дивитися на свою свідомість, на страх. Інколи — так, треба перебороти страх, і тоді стане легше в емоційному та психологічному плані. Тобто, ти скидуєш із себе якийсь тягар, тож інколи це варто зробити”, — каже Дмитро.
Україна лише на шляху до визнання прав для ЛГБТІК-спільноти. Але, на думку бойової медикині Анастасії, чимале значення в цьому мають самі її представники. Тому вона завжди шукає можливості, аби висвітлювати цю тему.
“Я в організації LGBT Military Ukraine. Коли в мене є час, я, звісно, намагаюсь всіляко просунути тему прав представників ЛГБТ-спільноти, тому що це важливо. Особливо зараз на часі питання цивільних партнерств. От, наприклад, я зараз служу, не дай Боже зі мною щось станеться, мою дівчину просто можуть не пустити в реанімацію. Це дуже сумно, ми хочемо таких самих прав, які мають всі інші. Саме за ці права ми і боремось”, — наголошує Анастасія.
Бійчиня вважає: аби українське суспільство позбулося стереотипів щодо представників ЛГБТІК-спільноти, варто говорити про це якомога більше.
“Українцям не вистачає розуміння, у нас якийсь такий ще “совковий” (радянський, — ред.) стереотип з приводу цього всього. Я дуже хотіла б, щоб це змінилось. Я розповідаю зараз це і хочу, щоб ще якомога більше людей все ж, хоч і страшно, але відкривалися”, — ділиться Анастасія.
З її думкою щодо радянський стереотипів в українському суспільстві погоджується й Дмитро.
“Я думаю, наше суспільство готове до змін [у ставленні до всіх орієнтацій] десь на 60%. Мені, прийманні, хочеться так вважати, бо з того спілкування, що в мене є, більшість або нейтрально ставляться, або підтримують. Як мені здається, саме табуюють цю тему десь 40% населення. Молодше покоління це спокійніше сприймає. Але ж багато людей старшого покоління, і треба або чекати, коли покоління зміняться, або ж самим вже міняти свідомість, щоб люди відходили від “радянщини” та розуміли, що не все те, що вони знали раніше, було правильним”, — зазначає співрозмовник.
Зауважимо, Вільне радіо спілкувалося з героями нашого матеріалу в січні та травні 2023 року.
Нагадаємо, до повномасштабної війни ми брали інтерв’ю про права гомосексуальних людей у Бахмуті та на сході загалом. Нашим гостем був активний учасник руху за права ЛГБТІК+ бахмутянин Євген, який 2019 року провів першу в Бахмуті лекцію на цю тему.