“Колись побачимось? Дочекаємось одне одного?” — з такими думками вже майже три роки прокидається донька полоненого “азовця” Єва. Її життя на вимушеній паузі. Окрім батька, Росія відібрала у маріупольчанки дім і коханого. У боротьбі зі зневірою дівчині допомагає творчість та власна справа — бренд одягу для нагадування про загиблих і полонених військових.
Більше про боротьбу за батька, труднощі на цьому шляху та розвиток власного мерчу 24-річна Єва Дорохіна розповіла Вільному радіо.
Російське вторгнення змусило Єву покинути рідний Маріуполь у березні 2022-го. Напередодні виїзду один із ударів по місту зруйнував будинок її родини. У той момент дівчина була вдома з бабусею. Вижити їм, каже маріупольчанка, вдалося дивом.
За день до цього обстрілу Єва востаннє побачила чоловіка перед його загибеллю, а батька — перед виходом у російський полон. Обидва служили в лавах “Азова”.
“Для нас це були “найкращі” дні в окупації. Заїхали вони на п’ять хвилин, ми обійнялися та попрощалися знов. З чоловіком тоді ми попрощалися назавжди, але ще не знали цього. Тато був дуже втомлений, швидко поцілував у щоку та сказав, що ситуація в місті складна”, — згадує маріупольчанка.
Разом із бабусею Єва виїхала до Рівного. Там вона зараз і залишається, але часто їздить і до Києва.
“Після того, як ми виїхали з Маріуполя, мій нормальний моральний стан залишився там. Зараз я живу практично на два міста. Дуже тяжко сидіти на одному місці, починається депресія. Як тільки я подорожую, мені стає набагато краще. Війна назавжди змінила моє життя”, — ділиться співрозмовниця.
Детальніше про пережите в 2022-му та вимушену евакуацію маріупольчанка розповіла нам у попередньому інтерв’ю.
Близько 8 років тато Єви — Денис Дорохін — обороняв країну на сході. У російський полон “азовець” потрапив після виходу із заводу “Азовсталь” 18 травня 2022-го.
86 днів українські військові тримали позиції та захищали Маріуполь від окупантів. На початку травня 2022-го російська армія розпочала штурм заводу “Азовсталь”, де перебували десятки цивільних і військових майже без їжі та боєприпасів.
16 травня командири виконали наказ вищого військового командування України — зберегти життя особового складу та скласти зброю. Упродовж чотирьох днів із бомбосховищ заводу вийшли 2 439 військових. Так українські захисники, сподіваючись на подальший обмін, опинились у полоні Росії. Ще понад 800 бійців бригади “Азов” досі в полоні.
“Дуже часто пригадую його слова, коли їх виводили за наказом у полон. Він відчував, що це будуть роки. Казав: «Якщо не розстріляють, цей полон буде надовго, сподіваюсь, ще побачимось»”, — каже співрозмовниця.
Побачити батька дівчина змогла лише на кадрах з його допиту в Донецькому СІЗО.
“До них приїжджав проросійський італієць, який знімав для суспільства РФ “фашистів” і “неонацистів”. Я була цим дуже обурена, але мене заспокоював його (батька, — ред.) моральний стан і відповіді. Він давав чіткі проукраїнські відповіді, казав правду в очі тим, хто тримає його у заручниках і вважає своїм ворогом. Виклала ці відео у свої соцмережі, яке набрало дуже багато переглядів і коментарів. Їм пишається не тільки його родина, а й чимало українців”, — розповідає Єва.
Про так званий “суд” над батьком маріупольчанка теж дізналася із російських джерел. Майже три роки Дениса утримували в колонії суворого режиму в окупованій Макіївці, а зараз планують відправити на територію Росії.
Попри моральну стійкість батька, Єва зізнається, що сильно занепокоєна його фізичним станом. Напередодні полону захисник зазнав тяжкого поранення. Дівчині вдалося отримати декілька звісток від нього з полону.
“Кістка на руці зрослась неправильно за час полону, [минуло] більше ніж 1000 днів, вона дуже зсохлась. Дуже сильно схуд. Каже, що через контузію він майже нічого не чує на ліве вухо. Також є інші моменти зі здоров’ям, але не такі критичні”, — нарікає донька полоненого “азовця”.
Кожен обмін полоненими між Україною та Росією для Єви — нова надія та водночас біль.
“Азов” майже не обмінюють. Коли йде мова, що йдуть перемовини усіх на усіх, я, як маленька дитина, дуже в це хочу вірити. Але на практиці поки тиша. Дуже радію, коли з нашої “азовської” родини хтось отримує найважливіший дзвінок: “Мене обміняли”. Тоді з’являється віра, та ти з нетерпінням очікуєш наступний обмін. Обов’язково це станеться з кожною родиною полонених”, — з надією каже донька полоненого захисника.
Обіцяні декілька місяців полону для “азовців” перетворилися на роки, і це, зізнається Єва, її виснажує та обурює.
“Кажу всім, що надіюсь, вірю, сподіваюсь на звільнення батька, але всередині — стан вичавленого лимона. Постійна тривога, яка ніяк не лікується, жодним препаратом. Зверталась до психолога, все марно. Він сказав, що цей емоційний стан не вилікується доти, доки батько не повернеться додому. За третій рік його перебування в полоні я дуже сильно зневірилась, але борюсь”, — зізнається донька полоненого.
Не втрачати силу духу Єві допомагає підтримка близьких. А особливий спокій дівчина знаходить у творчості — малювання стало для неї справжньою розрадою.
Це хобі надихнуло маріупольчанку на створення бренду одягу на підтримку свого батька та інших бранців Росії. Ідея виникла, коли дівчина помітила зростаючу популярність магазинів одягу у стилі мілітарі.
“Такі речі несуть великий сенс та силу. Тому у квітні 2024-го вирішила зробити бренд для розголосу, нагадування про тих, хто перебуває в полоні, хто зробив героїчний вчинок, для пам’яті про тих, хто віддав життя, обороняючи країну, для пам’яті про своє місто — Маріуполь. Сенс мого бренду — це спосіб стати голосом військовополонених. Це частина моєї боротьби”, — каже маріупольчанка.
На створення магазину знадобилося три місяці.
“Робила все самостійно, усі ідеї принтів, назва магазину, кольори та сенс. Я плачу заробітну плату менеджерам магазину, роблю рекламу для попиту, постійно вигадую щось нове та покращую свій бренд”, — зазначає співрозмовниця.
Творча робота, яка приносить відчуття попиту від людей, каже Єва, додає їй сил у боротьбі. Частину прибутку від новоствореного бізнесу вона спрямовує на допомогу ЗСУ.
Раніше ми розповідали, як маріупольчанка Катерина Храпович запустила власний бренд мерчу, аби підтримувати військових і переселенців.