Фото: depositphotos.com

Тетяна і Сергій Василенки живуть в одній з бахмутських багатоповерхівок. На вході у під'їзд — домофон. Набираємо потрібний номер, дзвонимо і марно чекаємо, слухаючи гудки — у квартирі їх не чують. Всередину потрапляємо лише після дзвінка сусідам.

Підіймаємось на 5 поверх, де живе подружжя, і вагаємося, чи відчинять нам після дзвінка у двері. Все ж натискаємо кнопку — і після першого ж дзвінка на порозі з'являється усміхнена Тетяна. Жінка пояснює: в кожній кімнаті їхньої оселі встановлені спеціальні лампи, які яскраво спалахують, коли хтось дзвонить. Домофон до цієї системи не під'єднаний, тому його й не почули.

Хазяйка одразу ж пропонує нам чаю. Погоджуємось, і вона просить чоловіка поставити чайник — мовою жестів. З нами вона спілкується голосом, адже в неї є слух, хоч і дуже поганий. Тож розмовляти доводиться дуже гучно, а інколи мусимо навіть кричати. У Сергія ж слух відсутній повністю. Таких називають "тотально нечуючими".

Тетяна запрошує нас у залу. Розташовуємось так, щоб Сергій сидів навпроти дружини. Так вони можуть бачити одне одного, а це дуже важливо для тих, хто спілкується жестами. Жінка каже: її чоловік трішки розуміє нас, читаючи по губах. Навчився цього він ще з дитинства, коли захворів на грип і перестав чути через серйозні ускладнення.

"Всі німі по губах читають. Ми ж у дитсадку були, в школі. А потім у школі-інтернаті", — пояснює Тетяна Василенко.

Фото: Вільне радіо

Як і в кожної родини, в подружжя Василенків є своя історія кохання. Тетяна розповідає, що сама вона з Росії, але згодом переїхала з родиною в Україну. Коли Тетяна працювала обліковцем, її направили інвентаризувати речі до місцевого відділу УТОГ (Українського товариства глухих, — ред.) у Костянтинівці. Там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Сергієм.

"Я приїхала в Костянтинівку до клубу (УТОГ, — ред.). А Сергій там працював. Він допомагав мені відмічати скільки столів, скільки стільців, тобто інвентаризувати все. Ось так ми й познайомилися з ним", — згадує жінка.

У Бахмуті жив брат Тетяни. Сюди ж, поближче до рідні, вона й переїхала з чоловіком одразу після одруження. Згодом у пари народилися двоє дітей.

Вона каже, що їхні діти розуміють мову жестів, але з батьками нею не спілкуються, адже ті й так читають по губах.

З синами й онуками Василенки не бачилися вже давно — заважає пандемія коронавірусу. Намагаються замінити особисті зустрічі на спілкування по відеов'язку.

Нашу розмову перериває дзвінок Тетяні від її подруги, яка теж має порушення слуху. Змахом руки Тетяна вітається з нею, ставить на бильцю софи чашку і спирає на неї телефон.

Подруга подзвонила, аби поділитися рецептом смачного салату. Усі інгредієнти вона "промовляє" жестами, а також старанно виголошує, аби співрозмовниця нічого не пропустила.

Завершивши бесіду, Тетяна відмічає: сучасні технології значно спрощують життя нечуючих. Наприклад, популярні нині фітнес-браслети допомагають людям з порушенням слуху не пропустити дзвінок. Але таких гаджетів Василенки поки не мають. Тож доводиться регулярно перевіряти, чи не дзвонив хтось.

Зате у подружжя є спеціальний пристрій, який будить їх вранці.

"Я ставлю будильник, наприклад, на 6 ранку. І коли він дзвонить, то лампочка сяє", — пояснює Тетяна.

Фото: depositphotos.com

Мовлення Тетяни дещо нечітке, як часто буває у слабочуючих людей. Профільний спеціаліст, лікар-отоларинголог Бахмутської лікарні інтенсивного лікування Дмитро Касіч каже: це через те, що вона майже себе не чує.

"Якщо людина погано чує, то вона погано розмовляє. Буде формуватися спотворена мова. Це як принцип зворотнього зв'язку", — порівнює лікар.

Тетяна може розмовляти лише тому, що підтримує слух завдяки слуховому апарату. Але від нього в жінки нерідко болить голова.

Фото: Вільне радіо

Дмитро Касіч пояснює: головний біль може виникати, якщо людина користується аналоговим слуховим апаратом. У ньому є лише мікрофон, посилювач звуку і динамік. Такі пристрої не надто гнучкі в налаштуваннях.

Але існує альтернатива — цифровий слуховий апарат. Він ефективніший та не спричиняє дискомфорту.

За його словами, в рамках державних програм безкоштовно отримати такий апарат можуть лише діти. Дорослі ж можуть розраховувати лише на безкоштовний аналоговий слуховий апарат. А за цифровий зараз просять від 4 500 до 57 тис. грн в залежності від налаштувань.

Сергій не чує взагалі, і йому навряд знадобиться слуховий апарат. Та відновити слух можливо, запевняє Дмитро Касіч. Допомагають у цьому сучасні технології або операції.

"Зараз є така технологія — відновлення слуху практично в глухих людей, коли вживляється процесор безпосередньо на слуховий нерв. І електрод, який туди вживляється, подразнює нерв, викликає біометричний потенціал шляхом цього, і відновлюється слух. Але це складне оперативне лікування й не менш складна реабілітація. Сам цей прилад дуже коштовний, адже він високотехнологічний, і сама операції на черепі дорого коштує. Більш як 150 тисяч гривень, а можливо й більше", — каже Касіч.

Фото: Вільне радіо

На складні операції та коштовні слухові апарати у Василенків грошей немає. Вони отримують пенсію з інвалідності. На двох це приблизно 7 тисяч гривень на місяць. Живе подружжя у власній квартирі, тож за оренду сплачувати не треба. Але за комунальні послуги подекуди доводиться віддавати значну частину грошей. Наприклад, минулої зими у Сергія та Тетяни опалення виходило в 4 тисячі гривень за місяць. Субсидія, каже жінка, особливо не допомагає, її "з горошину".

Востаннє вона з чоловіком була на відпочинку ще у 2014 році. Тоді вони подорожували в Крим.

Фото: depositphotos.com

Через порушення слуху в родини Василенків часом виникають труднощі зі звичайними речами. Наприклад, для того, щоб викликати карету "швидкої", потрібен перекладач. І все це коли допомога необхідна терміново, жаліється Тетяна.

"Ми зі швидкою допомогою один одного не почуємо. Я перекладачу телефоную, через смартфон, прошу, щоб вона викликала швидку. І вона вже викликає. А якщо потрібно до терапевта, хірурга та будь-якого іншого лікаря, тільки з перекладачем ходимо. Самі не підемо, дуже погано чуємо", — каже Тетяна.

Фото: Вільне радіо

Інколи вона телефонує до перекладачки, щоб та дізналась у знайомих лікарів чи медсестри, як можна допомогти самій собі.

Перекладає для подружжя співробітниця місцевого відділу УТОГ Тетяна Громова. До неї пара може звернутися у будь-який час.

Серед іншого, Тетяна допомагає Василенкам підрахувати й заплатити за "комуналку", скоординувати спілкування з працівниками пенсійного фонду, управління соцзахисту та інших установ. Навіть коли в законодавстві з'являються якісь важливі для кожного зміни, Тетяна і Сергій дізнаються про це також від перекладачки.

Фото: Вільне радіо

Тетяна і Сергій згадують: у їхньому дитинстві однолітки були привітними до них. Ніхто їх не ображав і не дражнився.

"Ми жили та вчились в інтернаті, а коли на канікули приїжджали, ми з тими, хто чує, розмовляли, гуляли. По губах читали, я ж ще й розмовляю трошки. Всі діти дружили. Ми разом купатися ходили на ставок, на ковзанку. Всі дружні були", — усміхається Тетяна.

Фото: Вільне радіо

На роботі з тими, хто чує, проблем теж не було, запевняє жінка. І в УТОГ, і на попередній роботі Сергія на меблевій фабриці колеги ставилися до них доброзичливо.

Тепер, на пенсії, контактів із зовнішнім світом у подружжя дещо поменшало. Там, де без спілкування не обійтися, допомагає перекладачка, а в магазин можуть сходити й без супроводу. Особливо це зручно в супермаркетах, яких тепер вдосталь: можна самому обрати будь-який товар, а сума покупки висвічується на моніторі касира. Щоправда, якщо в магазин виходить хтось один, друга половинка хвилюється і надсилає SMS-ки: "Ти де?", "Все добре?", "Ти скоро?"

Аби не сумувати, час від часу пара ходить до місцевого відділу УТОГ. Там вони спілкуються з іншими людьми з порушенням слуху та зі своєю перекладачкою Тетяною Громовою. Від неї вони дізнаються всі важливі новини та події у місті, зміни у сфері комунальних послуг тощо. Але поки Донеччина перебуває у "червоній" карантинній зоні, Василенки залишаються вдома. Спілкуються з друзями й рідними по відеозв'язку та мріють про відпочинок на березі моря.