Сексуальність vs інвалідність: Чи є секс у людей з інвалідністю? (історії з життя)
Людину у візку рідко коли побачиш на українських вулицях та в громадських місцях. Тому може здатися, що таких людей мало. І мало хто взагалі замислюється чи мають люди з інвалідністю партнерів та статеві стосунки. Ми зібрали історії реальних людей, які через інвалідність не відмовляються від власної сексуальності.
Людмила Гречановська — жінка з інвалідністю, яка зараз мешкає у Маріуполі. Вона колишня голова товариства людей з інвалідністю Червоногвардійського району Макіївки.
“Більшості людей з інвалідністю вдається створити родини та налагодити статеве життя. З тих жінок, кого я знаю — майже всі жінки мали чоловіків або співмешканців, у деяких є діти”, — розповідає Людмила Гречановська.
Де люди з інвалідністю знаходять партнерів?
У 1989 році Гречановська стала співініціаторкою створення товариства людей з інвалідністю в одному з районів Макіївки, а у 1991-му його офіційно зареєстрували під назвою “Оптиміст”.
“Ми створювали товариство в тому числі й для того, аби люди з інвалідністю мали змогу десь знайомитися, спілкуватися та зустрічатися”, — згадує вона.
До створення таких товариств людям з інвалідністю найчастіше вдавалось знайти потенційного партнера під час лікування та реабілітації у санаторіях. Одним з таких магнітів був “Славкурорт” з його солоними озерами, грязелікуванням та іншими фізіопроцедурами.
Але завдяки таким товариствам ще більше людей з різними формами інвалідності знайшли собі пару, завели стосунки та позбавилися самотності. А зараз в епоху цифровізації люди з інвалідністю часто знайомляться та спілкуються в інтернеті.
Колишня очільниця “Оптиміста” наводить багато щасливих прикладів з життя (імена людей, про яких вона каже, ми змінили з етичних міркувань):
“Світлана та Сергій обидва на колясці, таких називають “спинальниками” (від терміну “спинальна травма”, тобто травма спинного мозку). І у них є син та дочка. Сергія вже немає, а Свєтік вже няньчить онуків. Я не зможу сказати як воно у них відбувається (сміється), якось прилаштовуються. Але таких прикладів насправді багато”, — розповідає співрозмовниця.
Та й самій Людмилі, за її словами, ніколи не бракувало кавалерів. З шахтарем з Макіївки Володимиром її познайомила у 1980-х подруга, теж з інвалідністю. Та мешкала з братом Володимира. Обидва брати були здорові, щоправда на той момент Володимир попав під машину та довго лікував ногу. Людмила та Володимир прожили майже 30 років у щасливих сімейних стосунках після кількох років у цивільному шлюбі.
Секс можливий і для людей на візку
Телеведуча та громадська діячка ГО “Група активної реабілітації” Уляна Пчолкіна розповіла: секс у людей на візку теж можливий. Але не завжди може бути спонтанним, а потребує певної підготовки. Телевеведуча пересувається на візку після травми спинного мозку.
“Травма спинного мозку — це ж не просто перелом і перестали ходити ноги. Вона тягне за собою ще купу порушень, зокрема — тазових органів (найстрашніше, мабуть, що я для себе констатувала). Є фізіологічні порушення, і ти через них не перестрибнеш. Просто треба організувати по-іншому процеси — це менеджмент сечового і кишківника”, — каже Пчолкіна.
За словами спікерки, гігієнічні нюанси не мають впливати на статеве життя людей з інвалідністю, оскільки вони вирішувані.
“Можна прекрасно все організувати й жити чистим і сухим, і пахнути прекрасно. Ти маєш розуміти, коли це (мимовільне сечовипускання або дефекація, — ред.) може статися, і попередити”, — пояснює спікерка.
Пари, в яких один або обидва партнери на візках, обирають позу, яка їм підходить.
“Є певні пози, їх кількість не обмежена (насправді, всі обмеження — в нашій голові та фантазії). Так, є речі, яких ти не виконаєш: в позі наїзниці ти сильно не поскачеш, але насправді можна, якщо партнер буде допомагати. У мене є пари, де двоє людей з травмами шиї (а це ще й порушення функцій рук). Все у них прекрасно”, — розповідає Уляна Пчолкіна.
Також є спеціальні секс-іграшки та прилади, які покращують сексуальне життя людей на візку.
“Травма відкрила для мене секс-шопи! Є качелі, є спеціальні подушки, є спеціально розроблені крісла, які полегшують рух. Є іграшки (сексуальні, – ред.) для всіх, а є “special edition” для людей з інвалідністю. До речі, це хтось з людей-користувачів візком і вигадав”, — розповідає пані Уляна.
Чоловіки у візках, аби покращити ерекцію, можуть використовувати таблетки, уколи, стимуляцію.
“Більшість жінок після такої травми, яких я знаю, відчувають оргазм. Тому що вони почали його шукати! Так само й з чоловіками: вони розуміють що секс в голові, а не отам. Один мій друг, в якого дуже красива дружина, але взагалі “нічим не піднімається”, каже: “Поки у чоловіка є пальці та язик — він чоловік. Тобто, є набагато прекрасніші речі для людей, і вони їх шукають і відкривають для себе — ось в цьому фішка”, — каже Уляна Пчолкіна.
Вона додає, що про це треба говорити, оскільки ця тема й дотепер залишається табуйованою.
Зазначимо, як налагодити статеве життя після спинальної травми людей у візках, навчають у спеціальних інклюзивних групах та онлайн: проводять спеціальні табори, тренінги, лекції, окремо для жінок та чоловіків.
Що заважає інтимному щастю?
Деколи інвалідність одного з партнерів заважає йому ж самому бути розкутим. Мешканка Бахмута Тетяна, мати якої була з інвалідністю, а тато здоровий, ділиться:
“У мами була понівечена нога, і вона ніколи її татові не показувала. Мабуть, тому вони завжди спали окремо, в різних кімнатах. Мама іноді приходила до тата ввечері, у темряві. Після смерті мами тато мені розповідав, що хотів завжди спати разом. А мама мені казала, що здорова людина ніколи людину з інвалідністю повністю не зрозуміє. Мабуть, вона завжди страждала: погляди людей, показування пальцем та “незручні” питання незнайомих дітей”, — ділиться Тетяна.
А на думку Людмили Гречановської, характер інвалідності майже ніяк не впливає на можливість завести щасливі стосунки, в тому числі й статеві.
“Люди з інвалідністю — такі ж самі, як і всі навколо: відчувають ті ж самі потреби та бажання. Підбирають “ключик” один до одного, обирають якусь свою позу, в якій зручніше, прилаштовуються”, — каже Людмила.
Людям з деякими хворобами важче знайти партнера
Колишня голова товариства людей з інвалідністю визнає: завести сексуального партнера вдається все ж не всім. І наводить приклад знайомих. Обидва вони — люди з ДЦП з ураженням рук, ніг та мовлення. Один з них обслуговує сам себе, а інша ще й доглядає за хворою матір’ю.
“Артемчику вже за 40, і мені невідомо, щоб у нього хтось був. Ймовірно це від його діагнозу. Після смерті матері він мешкає один у квартирі. А Оленка теж самотня, їй близько 35-ти. Вона допомагає своїй матері (у якої був інсульт). В домі ще мешкають двоє родичів, тому там може бути, що й підходящих умов не було”, — каже Людмила.
Зі слів Людмили Гречановської, ця дівчина закінчила виш, працює, оволоділа комп’ютером та інтернетом, займається творчістю. Відсутність стосунків пригнічує її, через що вона іноді лікується від депресії.
Якщо людина з інвалідністю позбавлена інтимного життя, вона страждає від цього.
“Це було помітно по нежонатих хлопцях. У нас був Вітя, у віці 35-40 років у нього завжди прищі були. Батьки перешкоджали його контактам з жінками. Згодом у деяких людей починається депресія, звужуються інтереси”, — каже жінка.
Щастя людей з інвалідністю іноді залежить від їх родичів
Часто буває, що батьки людей з інвалідністю не те що не допомагають знайти партнера своїй дитині з інвалідністю, а й активно перешкоджають цьому. Адже деякі такі люди абсолютно або значною мірою залежать від своїх батьків та їх поглядів на цю проблему.
“У нас була Ілоночка, потихеньку ходила, та “колясочник” Михайло; вони виявляли симпатію один до одного. Але їх батьки не пішли на те, аби вони поєдналися. Тепер він живе з татом, а вона з сестрою”, — згадує Людмила Гречановська.
Та додає про історію ще однієї знайомої на візку, яка жила з двома здоровими незаміжніми сестрами. Жінка з інвалідністю зустрічалась з чоловіком, вони намагалися жити разом в тій спільній квартирі, але з того нічого не вийшло.
Людмила вважає: про цей аспект життя людей з інвалідністю треба більше говорити та писати.
“В минулому батьки людей з інвалідністю завжди боялися, що будуть якісь ускладнення: аби їх діти-інваліди не народили хворих дітей. Десь темнота та неосвіченість батьків, десь може обидві сторони не зустрілися та не обговорили як можна влаштувати щастя своїх дітей”, — резюмує колишня голова товариства інвалідів.
Особисте життя у людей з психічним захворюванням
Людям з інвалідністю через психічну хворобу нечасто вдається бути щасливими з протилежною статтю.
“Це може бути спадковою хворобою, і це може бути загрозою. Ніби такі люди й симпатизували комусь, але щоби заводити родину — в нашій організації такого не було”, — розповідає Людмила Гречановська.
Бахмутянка Катерина, чия донька живе з діагнозом “шизофренія”, каже:
“Це абсолютно інший вид інвалідності, і у хворих на шизофренію немає такої потреби. Асоціальність, повна байдужість, тим більш до протилежної статі. Можливо це й внаслідок пігулок, які вони роками приймають. Хоча є багато випадків, коли люди з таким діагнозом виходять заміж та мають дітей. Немає такого закону, який би їм це забороняв”, — каже Катерина.
Але, на її думку, люди з шизофренією не можуть бути повноцінними батьками.
“Як правило вони погано впливають на подальше життя дітей. Їх або чоловіки кидають, або з дітьми розлучають, або у стадії агресії чинять шкоду своїм дітям. Це все настільки індивідуально, що загальних правил немає”, — каже Катерина.
Як виховувати підлітка з інвалідністю, аби він мав щасливі стосунки
Мама дівчини-підлітка з інвалідністю Альбіна Гребенюк каже: питання сексу в їх родині обговорюють вільно.
“Чим відрізняються хлопчики від дівчаток моя дитина знає давно, оскільки в родині всі медики. Є купа програм на YouTube, ми їх дивимося удвох. Також є платформа “Інвафішки”, де люди у візку діляться досвідом адаптації до навколишнього життя. Журналіст Майкл Щур, спортсмен-параолімпієць Дмитро Щербатюк про все це відкрито розповідають. Ми абсолютно цих питань не соромимось: донька питає у мене таке, про що я свою мати не наважувалась”, — розповідає Альбіна.
Жінка каже, що має рецепт як суспільство може допомогти людям з інвалідністю бути щасливими й в інтимному плані:
“Перш за все сприймайте людину на візку просто за людину”.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.