Рівно 7 років тому уряд України вирішив зупинити рух до Євроінтеграції. Новим вектором розвитку обрали Росію. Таке рішення обурило частину українського суспільства. Тисячі небайдужих людей вийшли на площі міст, аби достукатися до влади. Так почався Євромайдан. Журналісти Вільного радіо розпитали активістів з Донеччини, як на їхнє життя вплинули події 2013 року.
21 листопада 2013 року Кабмін під керівництвом Миколи Азарова оприлюднив заяву, якою сколихнув мільйони українців. В уряді повідомили, що припиняють підготовку до підписання Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. До підписання документа залишалося лише кілька днів. Натомість українська влада взяла курс на схід – до Росії та Митного союзу.
Вже ввечері того ж дня на вулиці вийшли тисячі киян, невдоволених різкою зміною орієнтирів. Протестувальники тримали в руках прапори України та ЄС, співали пісень і скандували лозунги. Люди намагалися пройти до Адміністрації президента, але зустріли опір беркутівців. Тому мітинг перемістився на Майдан Незалежності.
Того дня акції протесту відбулися не лише у столиці, а й в інших українських містах – Харкові, Донецьку, Львові, Луцьку, Ужгороді.
А пізніше байдужість і жорстокість тодішньої верхівки стала поштовхом до Революції Гідності. Мирні демонстрації розганяли силою, люди у формі стріляли в тих, чиї інтереси мали захищати. Але українці відстояли своє: замість того, щоб зближатися з країною, яка згодом відкрито проявила себе як агресора, Україна не зупинила свій рух до Європи.
День Свободи та Гідності в Україні святкують з 2014 року. Указ про визнання цієї дати визначною для країни підписав 5-й президент України Петро Порошенко. Цей день відзначають як початок двох революцій: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.
Ми запитали в активістів з Донеччини, яке значення для них має цей день.
“На мою думку, відбулось переосмислення гідності, особистої відповідальності. Не для всіх, звичайно, але певна частина суспільства, яка брала участь у подіях на Майдані, сильніше відчула це переосмислення.
Я спостерігала за подіями в Києві зі страхом і надією. Було розуміння, що змінюються люди, змінюється держава. Звісно, я не сподівалася, що ми за день станемо Європою, але оскільки люди були готові відстоювати демократичні ідеї ціною болю й навіть втрати життя, я вірила, що Україна буде жити по-новому.
Я вважаю, що якщо демократичні цінності не будуть впроваджуватися на рівні повсякденного життя, то вся та боротьба, всі ті жертви, які українці понесли під час подій Майдану та на війні, будуть марними. Почати треба хоча б з української мови. Якщо ми не можемо висловлювати свої думки державною мовою, то що ми можемо змінити на рівні країни?
Багато людей навколо мене стали волонтерами, почали займатися громадською діяльністю, пішли на війну, коли зрозуміли, що їм треба будувати таку країну, яку вони хочуть бачити. Майдан показав людям, що вони можуть це зробити, у них є на це шанс”, – говорить керівниця ГО “Бахмутська фортеця”, журналістка Ганна Бокова.
“Той режим, який був при владі на той час, був просто приречений. Вони перетнули Рубікон, і країна зрозуміла, що вона не має рухатися в тому напрямку, в якому її вело тодішнє керівництво. У мене теж були думки долучитися до протестів, але на той момент мені було лише 15 років. Але якби я був старшим, то поїхав би стовідсотково.
Революція Гідності запустила ланцюг подій, почалася війна, через що я був змушений переїхати з рідної Горлівки. Водночас наша країна почала шлях до євроінтеграції, що вплинуло на всіх українців. Я вважаю, що ці всі події мали статися у будь-якому випадку. Інакше ми б жили в тому корупційному застої, в якому жили до того”, – стверджує голова молодіжної ради при Бахмутській міській раді Аркадій Петросян.
“Після залишення мною окупованої Росією території поняття “свобода” і “гідність” цінуються мною найбільше. Це те, без чого я не уявляю своє життя. На жаль, не кожен осягнув, що означає бути рабом і бути вільною людиною. Ментальне рабство дуже важко усвідомити. Державне свято дає нам можливість ще раз нагадати собі хто ми є у цьому світі, дає сил для подальшої боротьби за свою волю.
В період відкритої війни за українську ідентичність і території ми маємо пам’ятати завдяки кому ми є українською державою. Ми маємо вшановувати в цей день всіх загиблих за Україну, які душу й тіло поклали за нашу свободу. Якби українці не стали чинити спротив злочинній владі, ми би могли перестати існувати як українська нація. Багатовікова історія нашої держави підтверджує наше прагнення до волі, до свободи вільно обирати свою владу, і переобирати її у випадку невиконання нею своїх обов’язків. Українці – це нащадки своїх славних, мужніх і смілих предків, і в нас ще живе генетична память про них. На мою думку, Революція Гідності була неминучою і ще раз показала всьому світові нашу гідність, викликавши неабияку повагу міжнародної спільноти”, – розповідає начальниця відділу “Бахмутське бюро правової допомоги” Оксана Судак.
“Коли розгорталися події Євромайдану, я майже кожні вихідні їздив у Київ. З потяга мене зустрічала дружина, а паралельно з нею на мене чекали представники горлівського відділу СБУ. Вони все шукали приводу до мене причепитися, бо я, мабуть, був єдиним з тих окраїн, хто був чинним головою населеного пункту і їздив на Майдан штовхатися з “Беркутом”. Коли почалась така гидота, як “русская весна” і збиралися перші добробати, я вирішив для себе: якщо я розповідаю всім, що треба захищати Україну, вожу свій колектив у Холодний Яр, на Хортицю, то як я можу сам не піти воювати? Це було б не по совісті.
На мою думку, яскравий приклад того, на що була б схожа Україна, якби не було Євромайдану – це Білорусь. Наші брати “вигрібають” за роки стабільності, за дружбу з Росією. Це лише початок страшного”, – каже очільник ВЦА с. Зайцеве Бахмутського району Володимир Весьолкін.
“Свобода і гідність притаманні лише незалежним народам. Ті свобода і гідність, які дісталися нам, виборювалися з кров’ю. На жаль, дехто з молодих людей зараз вже не скаже, що у 2014 році були розстріли на Майдані та почалась війна. Саме тому забувати цю дату або дозволити її знівелювати не можна.
21 листопада 2004 року змінило моє усвідомлення себе як гідної людини, в якої можна забрати її право вибору. Тоді ми всі побачили, як купка людей може поставити всю країну з ніг на голову, коли твій голос, який ти віддавав, просто вкрали, а президентом оголосили людину, яка не мала на це права. Тому люди й вийшли відстоювати чесність і гідність.
У 2013 році українці теж не стали мовчати. Якби ми не заявили про свою незгоду, ніякого європейського вектору розвитку нашої держави не було б. На нас би чекали Росія і Путін. Гадаю, що з часом він би не лише захопив Крим і частину Донбасу, як зараз, а забрав би незалежність всієї України.
Коли я їду за кордон, то розповідаю про свою країну з гордістю, бо пишаюся нею. А якби до нас прийшла Росія, то в обіймах її братерської любові Україна б задихнулася”, – каже депутатка Краматорської міської ради Ангеліна Шостак.
***
Нагадаємо, раніше ми зібрали спогади трьох вихідців з Донбасу, які були на Майдані під час Революції Гідності. Їхні історії читайте в цьому матеріалі.
Також наші журналісти поспілкувалися з фотографом з Костянтинівки, який фіксував події Євромайдану на плівку.
Додамо, в Донецькій області до Революції Гідності не всі ставляться схвально.
Читайте також: