“Він був поцілований Богом”. Великому українському тенору з Донеччини Анатолію Солов’яненку було б 90 (ФОТО, ВІДЕО)

25 вересня могло б виповнитися 90 років геніальному українському оперному співакові з Донеччини Анатолію Солов’яненку. Він викладав технічні науки у місцевому університеті, але потай брав уроки співу. Про геній “донецького солов’я”, який став візитівкою Київської опери та солістом Ла Скала й Метрополітен-опера, розповідає головний диригент Київської опери, диригент Національного президентського оркестру. 

 

Василь Василенко понад десятиліття до 2014-го очолював Донецький театр опери та балету імені Анатолія Солов’яненка. З великим тенором він був знайомий особисто. Нині музикант працює у Національному президентському оркестрі.  

“Це історична особистість, яка знаходиться на Олімпі слави, про яку можуть тільки мріяти українські митці. У радянські часи, будучи гірником, викладачем політехнічного інституту, Анатолій Солов’яненко кардинально поміняв професію і став солістом Київської державної опери, стажером театру Ла Скала та солістом Метрополітен Опера — це просто дивовижне явище! Він був поцілований Богом”, — каже Василь Василенко.

 

Уродженець Донеччини, Анатолій Солов’яненко підніс український спів до неосяжних висот. 

“Він пролетів як комета над Всесвітом, сповіщаючи про українську класичну оперу, про українську пісню. Він як ніхто підняв українську пісню на вершину світової музики. Анатолій Солов’яненко це втілив своїм пісенним подвигом”,  —  каже диригент.

Василь Василенко з гіркотою констатує: наприкінці 1990-х співака просто усунули з професії, звільнивши з оперного театру за віком.

“Я бачив, відчував, як він був незаслужено позбавлений своєї улюбленої місії  — нести пісню й служити в оперному театрі, якому він віддав усе життя. Його позбавили такої можливості! Він тинявся по усій Україні безробітним. Його звільнили з роботи — йому виповнилося 60 років, й сказали, мовляв, “Усе, вже молоді на підході”. Він дуже боляче переживав те, як з ним вчинив рідний театр”,  —  розповідає диригент.

При цьому Анатолій Солов’яненко хотів працювати саме в Україні. 

“Він мав честь бути запрошеним іншими оперними компаніями, в тому числі й російськими та європейськими”, — каже співрозмовник. 

Любов до пісні прищеплював сину

Василь Василенко згадує: він познайомився з Анатолієм Солов’яненком у 1998 році, за рік до раптової та передчасної смерті геніального співака. Тоді Василенко працював у Одеському театрі опери та балету, який терміново потребував капітального ремонту. Тож вирішив організувати великий фестиваль на підтримку Одеської опери.

“Я започаткував в Одесі Міжнародний оперний фестиваль “Золота корона” на благо порятунку та відродження світової зодчої перлини Одеського театру опери та балету. 2 вересня 1998 я зібрав 11 тенорів світу, і Анатолій Солов’яненко приїхав з Києва. І саме він відкривав цей фестиваль піснею “Ніч яка, Господи, місячна, зоряна”. Зараз цей його виступ гуляє по всьому інтернеті”, — розповідає музикант.

 

Анатолій Солов’яненко виконує пісню “Ніч яка, Господи, місячна, зоряна” в Одеській опері

За згадками диригента, Анатолій Солов’яненко тоді приїхав у Одесу з родиною. 

“З дружиною Світланою Дмитрівною, з Анатолієм, своїм сином, який з часом став головним режисером Національної опери України. Батько закладав підвалини, щоб Анатолій проявив себе і як вокаліст продовжив йти його стежкою”,  —  каже Василь Василенко.

В рамках цього фестивалю Анатолій Солов’яненко виконав оперу останній раз у своєму житті.

“Саме в Одесі, за декілька днів після відкриття фестивалю Анатолій Борисович виконав оперу Масканьї “Сільська честь”. Це була, на жаль, остання опера в його житті”, — згадує диригент.

Модуляція в кар’єрі

Василь Василенко каже: Анатолій Солов’яненко був людиною неймовірно відповідальною та вимогливою. Тому що усвідомлював своє призначення  —  посла української пісні незалежної України.

“Він відчував, що українська пісня  —  це його місія, його доля. Що він  —  той соловей, який відкрив світові Україну вже у світі української опери, пісні. А тому він був надзвичайно вимогливий до себе як до митця, й до тих, хто його оточував, з ким співпрацював”, — розповідає про Солов’яненка диригент.

Відповідальним до своєї справи митець був ще й тому, що ця професія далася йому непросто.

“Він розумів, що це вибір долі: зробити таку модуляцію і після гірничого інженера стати солістом Київської опери, візитною карткою України, солістом Метрополітен Опери… Безумовно, він це відчував”,  — розповідає про Солов’яненка музикант.

А ще, за його словами, він був скромною людиною. 

“Ті звання, титули, які сипалися на нього з усіх країн світу,  —  він ставився до них як до захоплень. Але на цьому він ніколи не наголошував. Він коли подарував мені візитну карточку, на ній було написано  —  як це зворушливо! — “Анатолій Солов’яненко”. А внизу одне слово  —  “Тенор”,  —  розповідає музикант.

На його думку, найкращим вшануванням великого українця було б, якби звучала його пісня. 

“Найкраще було б, на мою думку, запровадити міжнародний конкурс імені Солов’яненка (він раніше проходив у Донецьку). У Києві можна було б запровадити міжнародний фестиваль Анатолія Солов’яненка, як Соломії Крушельницької у Львові”,  —  міркує Василь Василенко.

Він згадує: у Донецьку до 2014-го була традиція — 25 вересня щороку відкривати творчий сезон Донецького театру опери та балету на честь Дня народження Анатолія Борисовича. У цей день проходили фестивальні заходи, нерідко приїздив син Анатолія Солов’яненка.

З тимчасовою окупацією Донецька Василь Василенко втратив там роботу, виїхав на підконтрольну уряду територію та пів року, як він каже, “тинявся без роботи”.

Нині театр ім. Солов’яненка у Донецьку очолює Вадим Писарєв. Василь Василенко вступається за колегу та колектив, який працює при окупантах. Каже: так сталося, тому що у 2014-му українська влада не евакуювала оперний театр з Донецька разом з творчим колективом. 

Вірш про “українського Карузо”

Василь Василенко стверджує: Анатолій Борисович Солов’яненко посідає благословенне місце у його житті та пам’яті. Тож диригент, який також захоплюється поезією, присвятив вірш пам’яті співака. 

Український Карузо

(пам’яті Анатолія Солов’яненка)

 

На огляді талантів у столиці 

З’явився він, гірничий інженер.

Стрункий, красивий, світлий, тонколиций, 

І зал багатотисячний завмер. 

 

Всіх полонила сповідь Радамеса, 

Ніл даленів серпанком голубим, 

Де розцвіла, як лілія, принцеса, 

І плакав Каніо, і публіка із ним. 

 

Так солов’їна ера наставала, 

Тріумфи й слава і рецензій ліс. 

Столична опера, за тим Ла Скала, 

У “Метрополітені” “браво! біс!”

 

Австралія, Японія, Канада, 

Європа стогне знов і знов на “біс”.

А в рідному театрі заздрість, зрада,

Гіркий знайомий долі бенефіс. 

 

Лише дружині: “Не печалься, музо, 

Ми в славі разом, разом і в журбі,

Усе минеться, дякую тобі”,  —   

Ховав сльозу, вкраїнський наш Карузо. 

 

Лікує час, майстри на новій сцені. 

Бельканто до всевишнього летить. 

Хвала найвища, як співає тенор, 

дивись: мов Солов’яненко звучить.

 

Цими днями світ відзначає 150-ліття великої української оперної співачки Соломії Крушельницької. На початку XX століття ця примадонна з Галичини підкорювала сцени зарубіжжя. Єдиний художній фільм про неї зняв 40 років тому режисер Олег Фіалко, уродженець Дружківки. 

Читайте також:

• Україна перемогла на Євробаченні, залишивши суперників далеко позаду (ВІДЕО)
• “В Донецьку я отримав серйозну музичну освіту”. Видатному композитору сучасності Віктору Степурку — 70 (ФОТО, ВІДЕО)
• Хлопчик-віртуоз з Часів Яра грає на акордеоні, вчетверо старшому за себе, та збирає кошти на новий (ФОТО, ВІДЕО)