Ворог всередині. Як борються за життя поранені через війну та онкопацієнти — репортаж із київського інституту раку

“Воно боліло, але я не надавав тому значення”, — говорить колишній військовий Андрій Ломакін. Через пів року служби чоловік почув шокуючу новину: у нього виявили рак на пізній стадії, який швидко прогресував. У Національному інституті раку в Києві чоловіку зробили операцію, а нині він щодня приїздить на кріслі колісному в реабілітаційний простір, аби швидше стати на ноги. Поряд з ним тут відновлюються й інші онкопацієнти та поранені через війну люди. Ми провели день у відділенні реабілітації разом з ними.

— А можна увімкнути музичку? — запитує 25-річний Василь, який відновлюється після поранень. Світло-русий худорлявий хлопчина вражає своїм позитивом. У нього серйозне поранення лівої ноги та ампутована рука. Чоловік воював на Донеччині.

— Звісно вмикай, тільки наступного разу бери, будь ласка, навушники, — з посмішкою відповідає асистенка ерготерапевта Юлія Ізотова.

Вася сідає на велотренажер і в ритм музики починає крутити педалі. Видається, ніби для цього докладає мінімум зусиль: хлопець посміхається і тримає гарний темп. Насправді, упродовж останніх десяти місяців він пройшов шлях від знесилення до загоєння фізичних травм, і нині готується до протезування. 

— Як ви себе почуваєте? — через кілька хвилин після початку тренування запитує Юлія.

— Отлічно! А як ще може почуватися людина? Супер!

У відділення на кріслі колісному заїжджає ще один пацієнт. На його руці два браслети — синьо-жовтий та червоно-чорний, а через плече перекинута тактична сумка з шевроном “Дуже fucking добре”. Все вказує на те, що це військовий.

Ми знайомимось. Чоловіка звати Андрій Ломакін. Він служив стрільцем-зенітником у батальйоні морської піхоти. Нині його єдине, і вже не бойове, завдання — знову стати на ноги. У чоловіка рак четвертої стадії з метастазами. 

“У листопаді минулого року на полігоні зірвався, стався забій, [лікарі] сказали, що гематома. Воно боліло, але я не надавав цьому значення. Минув майже рік, і за цей час [з гематоми] вийшла злоякісна пухлина. Мене лікували у Запоріжжі в госпіталях, поставили там неправильний діагноз. Чотири доби крапали хімію, мені стало дуже погано, я полисів, і загалом здоров’я посунулось. І після цього я більше не зміг ходити, відмовили ноги”, — розповідає Андрій. 

Тоді чоловік вирішив пройти ще одне обстеження, але вже у столичному Інституті раку. Тут йому поставили коректний діагноз і взялися оперувати — зволікати не можна було ні на мить.

“8 вересня зробили операцію. Частково видалили три ребра і два хребця. 10 годин була операція. Три хірурги працювали.  Рак четвертої стадії з метастазами. П’ята — це остання. Я йшов у армію і проходив медичне обстеження. Ні на що не скаржився. Тобто це за рік”, — все ще шоковано переповідає Андрій. 

• Допомога пораненим у Дніпрі: на що можуть розраховувати травмовані на війні та скільки їх — репортаж

Чоловік показує мені свої перші успіхи в реабілітації — він вже може поворухнути пальцями і трохи піднімає ногу. Каже: ще кілька тижнів тому це здавалося нереальним.  

На лікування сім’я Андрія уже витратила понад 100 тисяч гривень — довелося навіть продавати автівку. Побороти хворобу чоловіку допомагають його рідні. Зрідка слова підтримки чоловік може почути від старшого 20-річного сина. Зідзвонитись вдається не завжди, адже він нині служить контррозвідником біля Бахмута — бере участь у контрнаступальних операціях в Курдюмівці, Кліщіївці та Андріївці. 

Фізичні вправи допомагають швидше відновитися після операцій

Вдруге на заняття у відділення реабілітації приходить киянка Олеся. На лівій руці у спокійної і привітної жінки стоїть катетер, а голова обмотана яскравою хусткою, яка разюче контрастує з кольором шкіри. Олесі видалили пухлину з молочної залози. 

“Про свою проблему я дізналася у грудні 2022-го. Минуло пів року — я закінчила курс хіміотерапії, відпочила трішки і мені призначили день операції. Знов потрапила сюди, 11 вересня мене успішно прооперували. Зараз я знаходжусь у післяопераційному стані”, — розповідає Олеся. 

З реабілітологами жінка займається близько 15 хвилин на день.

“Сьогодні на ранок була трішки крепатура, але це нічого. Незважаючи на те, що минуло так мало часу після операції, треба займатися фізичними навантаженнями, щоб не було застою лімфи, контрактури (обмеження рухливості в суглобі, — ред.).  Сьогодні робила вправи на ноги і дуже комфортно себе почуваю. Після того, як мені зробили надріз, я не можу піднімати руку до кінця. То треба її розробляти, для того, щоб я могла всі побутові справи робити як раніше”, — каже Олеся.

• Боролась із раком під час пандемії та війни, і перемогла. Надихаюча історія дівчини з Торецька

За день через реабілітаційний простір у Національному інституті раку проходять близько 70 пацієнтів. Це люди, які мають онкозахворювання, а також ті, хто зазнали поранень через війну. У реабілітаційному просторі  свіжий ремонт та нове обладнання — з цим допоміг благодійний фонд “Запорука”. Тут працюють психологи, фізичні терапевти та їхні асистенти. Реабілітаційний простір складається з трьох кімнат, які заставлені тренажерами. Деякі з них потрібні для збільшення витривалості, інші — для розроблення дрібної моторики. Також є місце, де наново вчаться ходити.

Асистенка ерготерапевта Маргарита Закіс розповідає, що нині серед пацієнтів багато людей, які постраждали через російську агресію.

“Мінно-вибухові травми. Багато хто з ампутаціями — їм ми формуємо культю, готуємо до протезування і відправляємо у протезувальні центри. Мене надихає, коли я спілкуюсь надалі з пацієнтами. Я знаю, що вони проходять далі реабілітацію в інших містах, скидають фотографії. Я бачу, що вони вже ходять, в них вже є протез. І вони розуміють, що я причасна до цього, і якусь маленьку лепту я вже до цього додала” — говорить фахівчиня.

Вона пригадує історію військового, якого дуже посікли уламки. Близько двох місяців він не міг сидіти, а тим паче, вставати на ноги. 

“І коли ми вже [на кріслі колісному] виїхали на вулицю, він заплакав. І навіть роззувся, щоб поставити свою голу ногу до землі, щоб відчути українську землю. І це було дуже… Навіть я розплакалась. Думала: “Боже, я дуже щаслива, що я змогла допомогти”, — розповідає Маргарита. 

Водночас онкохворим пацієнтам заняття у реабілітаційному просторі можуть поліпшити фізичний стан та зменшити прогресування хвороби.

“Фізична терапія працює над структурою та функцією. Зазвичай, якщо у пацієнта була операція, він лежить, наприклад, тиждень, то в нього може зменшитися сила м’язів, на які ми упор робимо. Ми робимо обстеження, бачимо проблему і на ній фокусуємося, щоб потім, через два тижні, не було гіршої проблеми, яку треба буде відновлювати довше.  Зрозуміло, онкологія – це дуже важка хвороба, ми стараємось хоча б дати людині почуватися комфортно. Ми з нею розмовляємо, так само і психологи, ми її просто відволікаємо від цього. І так само наша активність, вона дає можливість відновлюватись”, — роз’яснює співрозмовниця.

Асистенка ерготерапевта Юлія Ізотова говорить: більшість хворих і поранених неабияк дивують її своїм сильним бажанням якнайшвидше одужати та повернутися додому. І таким мотивованим пацієнтам справді вдається відновлюватися швидше за інших, стверджує дівчина.

“Є пацієнти, яких ти приходиш, садиш, а на наступний день вони кажуть: “Давай підемо кудись”. Ми встаємо і йдемо. Взагалі, те, що ми допомагаємо, це класно, але якщо пацієнт налаштований, що ми йому не допоможемо, то ми справді мало чим можемо допомогти”, — каже Юлія.

Пацієнти відправляються назад до своїх палат. Я виходжу з відділення і йду довгим лікарняним коридором, заповненим людьми різного віку та з різними захворюваннями. На лавці біля будівлі сидять кілька хворих, яким дозволили вийти, аби вдихнути свіжого повітря. Їхня боротьба за життя триває.

Нагадаємо, нещодавно ми також побували у столичній лікарні “Охматдит”, де лікують поранених через російську агресію дітей з усієї України. Як фізично та психологічно малюкам допомагають відновлюватися після травм — читайте у матеріалі.