16-річний Данило Ульянов з Торецька вже 3 роки професійно займається кікбоксингом. Зовсім нещодавно він повернувся з Угорщини з титулом чемпіона світу. Про свої успіхи та плани на майбутнє Данило розповів в інтерв’ю.
Розкажіть про вид спорту, яким Ви займаєтесь.
Кікбоксинг — це як бокс, але з ногами. Його започаткували десь у 80-х роках в Америці. Спочатку був лише один розділ “фул-контакт”, який був більш схожий на карате. Потім кікбоксинг дуже стрімко почав розвиватися та з’явилися багато різновидів. Наприклад, “лоу-кік”, де можна бити ногами як у ноги, так і у тулуп та голову, “фул-контакт”, де не можна бити ногами у ноги, та “К-1”, де можна працювати колінами. “К-1” був вихідцем більше з “муай тай” і я вважаю, що це найкрасивіший різновид кікбоксингу, тому що він дуже видовищний та доволі жорстокий.
Які вікові категорії є у кікбоксингу?
Вони в принципі поділяються на два роки, наприклад, 13-14 та 15-16. А після 18 вікова категорія вже загальна.
Чому Ви обрали саме кікбоксинг?
Спочатку я пішов, щоб розвинутися фізично та щоб мені було чим займатися. А як я з’їздив на перші змагання — мені сподобалось і я вирішив, що буду й надалі виступати.
Розкажіть детальніше про тренування. Як вони проходять?
Все починається з розминки, щоб розігріти тіло та не травмуватися. А далі все залежить від того, який сьогодні день: тому що в тебе є цикл з шести днів і в цей день ти робиш свою роботу. Наприклад, у понеділок — це пари з другими людьми, вівторок — це кросфіти, середа — біг на швидкість чи на витривалість, четвер — це снаряди, ну і так далі.
Розкажіть про свого тренера.
Тренера мого звуть Віталій Лі. Він тренує понад 25 років. Він відомий на всю Україну, тому що колись сам виступав. А тепер він тренує, проводить загальні збори. Він старший тренер по кікбоксингу та в нього навіть є друзі з інших країн.
Давно у нього вже займаєтеся?
Три роки. Я почав у нього та досі займаюся.
У яких змаганнях Ви брали участь?
Ну на таких великих змаганнях я був дуже багато: це був Чемпіонат України, кубок України теж був, але там я програв. І серед любителів проводиться теж такий великий турнір, називається “Wizard”. Він проводиться, щоб відібрати остаточний варіант збірної України з кікбоксингу. Його я теж виграв.
Тобто це був відбір до збірної?
Ну відбір — це чемпіонат України, а “Wizard” — це остаточний відбір.
Які змагання запам’яталися найбільше та чому?
Якраз Кубок світу, з якого я приїхав нещодавно. Ну й запам’яталось, тому що це мої перші міжнародні змагання та там була така доволі дружня атмосфера. Мені там сподобалось. Ще мені запам’ятався Чемпіонат України тому ще це було дуже важко. Було три бої та три з них я виграв.
Як Ви готувалися до змагань?
Я тренувався два рази на день, дуже щільно. Майже всі тренування — це були пари, щоб підготуватися до іншого рівня. Перед цим я з’їздив на Кубок України, але там програв. Це було не страшно, тому що це була підготовка до того ж самого Кубка світу. І це дійсно пішло мені на користь: я зрозумів свої помилки та зміг їх виправити до Кубка світу.
Розкажіть детальніше про відбір. Які є регіональні та всеукраїнські змагання?
Все починається з Чемпіонату області. Туди приїжджаєш та якщо перемагаєш — в тебе є можливість потрапити на Чемпіонат України. Там все набагато серйозніше. Це одне з найбільших змагань в Україні та воно доволі важке. І якщо ти його виграєш, то в тебе є можливість потрапити вже на Чемпіонат Європи. Ну і так далі.
Кажучи про Кубок світу, як Ви діставалися до Угорщини, де його проводили? Чи були якісь моменти, які вам запам’яталися?
Ну дорога до Угорщини була, чесно, важкою. Тому що спочатку ніч на потязі до Києва. З Києва ми, як тільки встали з потяга, одразу поїхали до Львова на машині. Це теж доволі важно, тому що ти тільки з дороги й одразу їдеш далі. У Львові була можливість дещо перепочити кілька годин, поки тебе не забирає автобус до Угорщини. Тобто ти приїжджаєш та відпочиваєш перед ще більшою дорогою.
Як проходили змагання?
Коли ми приїхали, ми одразу ж пішли на зважування. Але через те, що там було 3 тисячі учасників, воно тягнулося досить довго. І це було доволі важливо: ти підганяєш свою вагу до своєї категорії і її потрібно тримати. Мені, наприклад, це було важко: я не їв понад півтори доби та ще й довелося підганяти вагу мінітренуванням перед самим зважуванням. Для деяких спортсменів це є дійсно викликом, але я впорався з ним і дуже радий з цього.
Наступного дня вже почалися перші поєдинки. Але я не зміг позмагатися, тому що в моїй категорії було дуже мало людей: всього чотири учасники. Тож в мене був одразу півфінал. Ми змогли відпочити від дороги та вийти на наступний день вже повними сил. І ось субота, мій перший поєдинок проти португальця. Чесно — було дуже страшно, тому що такий рівень. Але я вийшов, тренер сказав мені, що все добре, що я впораюсь. Я йому довірився, вийшов та виграв. Противник був не дуже сильний. Потім ми пішли відпочивати, бо наступного дня мав бути фінал.
У день фіналу тренер сказав мені, що я повинен виграти. Я йому відповів “Добре!” (сміється).
В якій ваговій категорії Ви виступаєте?
Я виступаю у ваговій категорії до 60 кілограмів. Є ще різні: 63, 57. Моя “жива” вага, як кажуть спортсмени — це 61-62 кілограми. Тому мені легше підганяти її під 60, ніж під 63.
Тобто перед змаганнями Ви свою вагу трохи скидаєте?
Так. Виганяю всю воду, трохи худну — і все.
Як проходить поєдинок?
У нас формула бою: три по дві. Тобто три раунди по дві хвилини. Тому треба викладатися на максимум, бо часу доволі мало — ти виходиш і починаєш працювати майже одразу.
Чи є якісь заборонені прийоми, які не можна використовувати?
У кікбоксингу, на відміну від тайського боксу, забороняється бити ліктями. Також забороняються підхоплення, кидки противника. Можна бити колінами, але це теж лише в одному розділі з всіх, які існують.
Чи є якісь відмінності в боях дівчат та хлопців?
Так, є. Дівчата дуже жорстоко б’ються на відміну від хлопців. Я скільки не бачив, вони деруться на смерть (сміється).
Разом із Вами від Донеччини їздили ще два спортсмени: Закарія Джалілов та Уляна Міщенко. Чи слідкували Ви за їхніми виступами?
Так. Закарія Джалілов з Костянтинівки. В нього, на жаль, на цьому Кубку був лише один поєдинок — він програв у першому бою проти узбека. Програв через те, що занадто пізно увімкнувся в роботу та його противник набрав забагато очок. Міщенко Уляну, можна сказати, засудили: їй зняли 2 бали ні за що. І через це вона програла.
Під час змагань підтримували один одного?
Так, звичайно. У нас дуже дружня команда, тому підтримка є завжди як з боку бійців, так і з боку тренерів. Ми всі допомагаємо один одному і це дуже приємно, знаєте.
Чи познайомилися Ви з якимись спортсменами з інших регіонів?
Так, у мене є друзі з Києва, із Закарпаття, ну і дуже багато друзів з куточків Донецької області.
Щоб брати участь у міжнародних змаганнях, треба мати офіційну форму національної збірної. Вона коштує близько 2 тисяч гривень. Скажіть, чи є спонсори, які оплачують Вам форму, дорогу та участь у змаганнях? Чи все це Ви робите за власний кошт?
Насправді спонсорів немає. Ми шукаємо їх самотужки. Тренер ходить та просить гроші у якихось підприємців на наші змагання. Особливо на Кубок світу та Чемпіонат Європи. Наприклад, Чемпіонат Європи коштує дуже дорого: 1200 євро. І нам потрібно шукати гроші вже зараз. Але ми просимо допомоги у нашої військово-цивільної адміністрації, у відділі молоді. Та вони наче як згодні нам допомогти.
Чи є якісь вимоги до форми, в якій Ви виходите на ринг?
Для кожного розділу є своя екіпіровка. Наприклад, в розділі, в якому виступаю я — в “лоу-кіку” — є шорти, обов’язково без будь-якої тайської символіки. Тайська організація з нашою конфліктує, тому що ми виступаємо наче як у її формі. Також є накладки на ноги та рукавиці. Ну і обов’язково капа та бандаж.
Ви сказали про тайську асоціацію. Чи вона відрізняється від WAKO?
WAKO — це всесвітня асоціація кікбоксингу, а тайська — така ж сама, але з тайського боксу. В принципі, однакові, просто це різні види спорту.
А в чому тоді конфлікт, чому не можна використовувати тайську символіку?
Тому що правила тайського боксу і кікбоксингу відрізняються, та й форма також. Щоб не були схожими ці змагання.
А може, наприклад, спортсмен виступати за іншу федерацію та змагатися в обох видах спорту?
Так, можуть. Кікбоксери можуть виступати і в тайському боксі, і у кікбоксингу, в інших організаціях, таких як WTKA (Всесвітня федерація традиційного карате-до, — ред.) та інших.
В яких ще змаганнях Ви плануєте брати участь?
Головні змагання — це чемпіонат Європи, тому що є шанс отримати звання майстра спорту, і мені потрібно його не прогавити. Це, мабуть, будуть останні змагання на цей рік. Далі буде підготовка до ЗНО.
У Вас зараз категорія “кандидат в майстри спорту”?
Так.
Як Ви поєднуєте навчання та спорт? Не заважає одне іншому?
Чесно — заважає. Коли я готувався до Кубка світу, мені довелося не ходити до школи протягом двох тижнів. Це пов’язано з тим, що я був і на ранкових тренуваннях на 10:00, і на вечірніх. Тому так, заважає. Коли є великі змагання — потрібно чимось жертвувати. Але коли немає змагань, тоді, в принципі, особливих проблем немає.
Як до Вашого вибору ставляться батьки?
Раніше вони забороняли мені ходити на ранні тренування під час підготовки до змагань, але перед Кубком світу вони мені довірилися, і не дарма, тому що я повернувся переможцем. Тож вони тепер дуже добре ставляться як до ранніх тренувань, так і до вечірніх. Вони бачать, що я можу перемогти, можу виграти Чемпіонат Європи і я гадаю, що вони мене будуть підтримувати.
Чим Ви займаєтесь у вільний час?
Насправді його не так багато. Останнім часом я дуже щільно готуюсь до змагань, тому що попереду Чемпіонат Європи, на якому я зможу отримати звання майстра спорту. І часу не так багато: два тренування в день. Але коли я приходжу додому, я намагаюся займатися саморозвитком та просто проводити час з друзями — це теж необхідно для відпочинку.
Які у Вас стосунки з однокласниками?
З усіма однокласниками я спілкуюсь дуже добре, всіх поважаю. Вони доволі класні хлопці та дівчата.
Підтримують під час змагань, пишуть щось?
Не всі. Тільки близькі друзі. Однокласники майже ні.
Чи є в школі, де Ви навчаєтеся, булінг серед школярів?
Я не бачив, щоб когось цькували. Але якщо це й було, декілька разів, може молодші класи між собою, я підходив та питав “Що ви робите?”. Тому що мені як спортсмену це неприємно бачити. Я проти бійок на вулиці, не підтримую їх, тому що сам по собі я мирна людина.
І останнє запитання: чи доводилося Вам коли-небудь в житті застосовувати силу поза рингом?
Ні, жодного разу. Всі конфлікти я вирішую словами, якщо вони взагалі є. Але вони бувають дуже рідко.
Читайте також: