Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
На окупованій частині Донеччини залишаються понад 900 вакансій лікарів і близько 1100 вакансій медсестер, аналізи відправляють до Ростовської області, а жителі окремих сіл отримують ліки з “автоаптеки” раз на місяць. Розповідаємо, як кадровий дефіцит, залежність від Росії та примусова паспортизація перетворили окремі проблеми на системну кризу медичної галузі на ТОТ.
Родичі Аліни (імʼя героїні змінено з міркувань безпеки, — ред) живуть у Горлівці. Її бабусі планову операцію мали зробити ще восени, але до серпня її так і не викликали. Потрібні ліки родина купує в одній аптеці, де вдалося домовитися з працівницею. За словами співрозмовниці Вільного Радіо, без російського медичного поліса серйозні препарати дістати складно.
Історію родини ми публікуємо без імен та інших деталей, які можуть допомогти ідентифікувати людей на окупованій території.
Їхній досвід збігається з висновками дослідження Східної правозахисної групи про медичну систему на тимчасово окупованих територіях. Його автори описують не окремі перебої, а взаємопов’язані проблеми:
Мама й бабуся Аліни народилися та все життя прожили в Горлівці. Сама жінка виїхала з міста раніше, а після початку окупації у 2014 році вже не повернулася. Її рідні залишилися. Після 2022 року стан здоров’я бабусі погіршився, а мама не могла залишити її саму.
Родина регулярно спілкується телефоном. У цих розмовах переважає побут.
“Ми не говоримо про політику чи навіть війну просто. Все зводиться до простих тем — що вдалося купити, скільки коштують продукти, чи є вода, як почувається бабуся”, — ділиться Аліна.
Саме так жінка дізналася про те, як люди в окупованій Горлівці отримують медичну допомогу. За її словами, однією з найгостріших проблем став брак лікарів.
“Зараз там, наскільки я знаю від рідних, на все місто працює один хірург. Планові операції фактично не роблять. Бабусю записали ще в кінці жовтня, але вже серпень. За вісім місяців черга на операцію так і не дійшла”, — розповідає жінка.
Незалежно перевірити кількість хірургів у Горлівці редакція не може. Так само ми не можемо підтвердити поширені серед місцевих розмови, нібито операції передусім роблять не місцевим, а приїжджим. Проте тривале очікування на допомогу вкладається в ширшу картину кадрового дефіциту, яку зафіксували аналітики Східної правозахисної групи, які поспілкувалися з більшою кількістю людей в окупованих регіонах.
Російська влада заявляла, що на окупованих територіях працюють 450 медичних організацій. Водночас станом на весну 2026 року до російської системи обов’язкового медичного страхування, або ОМС, включили лише 235 із них — 52%. Ще 215 закладів залишалися поза системою. Автори дослідження називають це непрямим показником кількості зруйнованих, непрацюючих або неповноцінно відновлених об’єктів.
Найбільше закладів, включених до ОМС, було на окупованій частині Донеччини — близько 115. Однак сама присутність лікарні в реєстрі не означає, що там є потрібні лікарі, обладнання та можливість своєчасно прийняти пацієнта.
Директорка Інституту соціологічних досліджень КІНЕУ ім. Вадима Гетьмана Юлія Горбова також працює над темами, що повʼязані з життям в окупації. На презентації дослідження колег вона наводила приклад Донецька, про який їй розповідали респонденти.
“Побудували в місті такий доволі великий центр медичний. Будували багато років, близько чотирьох чи пʼяти. Але в результаті що отримали? Тепер всіх спрямовують не в районну лікарню, де ти проживаєш, а ти маєш йти туди. А там немає ні фахівців, ні можливості загалом записатися. Колеги також про це згадували, казали, що є черги. Так, якщо черга тиждень — то це ще добре, це щастя просто”, — ділиться Горбова.
Схожу різницю між показовими ремонтами та реальною доступністю медицини описує журналіст Микола Осиченко, який понад 30 років жив у Донецьку, а після 2014 року — в Маріуполі.
Чоловік виїхав у 2022 році, але продовжує підтримувати контакт з місцевими, які залишилися жити в Маріуполі. За його словами, в окупованому місті з’являлися нові лікарняні приміщення й обладнання, але медиків для повноцінної роботи не вистачало. Особливо гостро родини відчували нестачу педіатрів.
“Якщо в тебе, не дай Боже, щось з твоєю дитинкою, ти маєш записуватися в чергу. Через тиждень, через два, можливо вас приймуть. Або ти їдеш в Таганрог, або ти їдеш до Ростова, або ти їдеш в Донецьк. Зараз ще проблеми з паливом, то може нікуди і не поїдеш”, — каже Осиченко.
Він також переказав почуту в 2024 році від місцевих історію: “Нова лікарня, там щось побудували в місті, купа всього, обладнання, все. І медики там були, але це медики не для всіх. Бо вони про інше піклуються, точніше про інших — про тих, хто зараз приїде. Якщо навіть люди потрапляли в цю лікарню, навіть цитату вам скажу, як мені розповіли: “За термометр ти маєш заплатити, тому що вони для військових”, — переповідає журналіст.
Головною проблемою медичної системи на окупованих територіях автори дослідження називають кадровий голод. За 2023–2026 роки вони зафіксували 88 прямих фактів нестачі медичних працівників. Найбільше — 33 — припали на 2025 рік. Тобто проблема не зникла після перших років окупації та формального переходу до російської системи.
На окупованій частині Донеччини дослідники нарахували 12 таких фактів. У 2023 році дефіцит кадрів у лікарнях перевищував 50%. Маріупольський багатофункціональний медичний центр був укомплектований приблизно на 40%.
У 2025 році на окупованій частині області залишалися понад 900 вакансій лікарів і близько 1100 вакансій середнього медичного персоналу.
Кадрову проблему не вдається швидко подолати й через занепад медичної освіти. За даними дослідження, випуск фахівців у Донецькому медичному університеті впав на 84%. За вісім років там підготували 752 спеціалістів.
В інших окупованих регіонах ситуація подекуди ще гірша. На Луганщині дефіцит оцінювали приблизно у чотири тисячі працівників, а в прифронтових районах він сягав 80%. На окупованій частині Запорізької області бракувало близько 1700 медиків.
Один з авторів дослідження, заступник директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки Максим Бутченко, називає нестачу лікарів однією з основ соціальної кризи.
“Є дані з приводу дефіциту кадрів, особливо в прифронтових районах. Там така цифра, що на тисячу людей є близько 40 лікарів. Взагалі дуже впала якість медичного обслуговування. Про це мені також кажуть постійно місцеві. Я, наприклад, сам родом з Луганщини, з міста Ровеньки, якщо опускатися на цей практичний низовий рівень отримання свідчень. Більшість фахових лікарів, які працювали до окупації, або виїхали, або припинили діяльність”, — говорить Бутченко.
Кадрові прогалини Росія намагається закривати медиками зі своїх регіонів. Автори дослідження зафіксували 157 випадків роботи виїзних медичних бригад у 2023–2026 роках. У 2023 році таких фактів було три, а у 2025-му — вже 82. Зростання — у 27 разів.
Приїжджі лікарі не лише консультували місцевих колег. Вони проводили операції, диспансеризацію дітей, приймали онкологічних, кардіологічних та офтальмологічних пацієнтів. Такі візити перестали бути тимчасовою підтримкою і фактично стали частиною повсякденної роботи системи, зазначають правозахисники.
На окупованій Донеччині особливо бракує вузьких спеціалістів. Дослідники пишуть про залежність від виїзних офтальмологів і федеральних центрів, нестачу онкологічної, травматологічної, хірургічної допомоги та відсутність мікробіологічної лабораторії.
Аналізи з Донеччини відправляють до Ростовської області. На результати доводиться чекати п’ять-сім днів.
Показовою є ситуація з офтальмологією. Лікарі з Якутії від 2022 року проконсультували на окупованій Донеччині понад 30 тисяч людей, однак частина пацієнтів роками не могла зробити операцію на місці.
На окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей хірургічної офтальмології фактично немає, а людей із катарактою направляють до Краснодару.
Інша співрозмовниця Вільного Радіо розповіла історію свого брата, який живе в окупованому Бердянську. Її ми також публікуємо без імен і деталей, що можуть зашкодити безпеці родини. За словами чоловіка, наприкінці 2022 року в Бердянську та Мелітополі почали з’являтися багато лікарів із Росії. Їм надавали житло, а місцевим, особливо пенсіонерам, пропонували програми безоплатних операцій.
На перший погляд, кадрового голоду в місті він не відчував. Проте пацієнтів часто направляли на лікування до окупованого Криму.
Одна така поїздка закінчилася трагедією. Зі слів нашої співрозмовниці, знайома її родича мала онкологічне захворювання й потребувала термінової операції. Жінка з її чоловіком намагалися доїхати до Криму, але їх не пропустили після так званої фільтрації — у соцмережах чоловіка нібито знайшли небажані для окупаційної влади фотографії.
За кілька місяців жінка померла.
Редакція не може незалежно перевірити цю історію. Водночас вона показує ризик системи, у якій спеціалізована допомога залежить не лише від медичного стану пацієнта, а й від можливості пройти блокпости, фільтрацію та доїхати до іншого регіону.
За даними дослідження, онкологічну, офтальмологічну, акушерську, травматологічну та іншу вузькоспеціалізовану допомогу на окупованих територіях часто надають лише за межами регіону.
Через брак лікарів, обладнання та лабораторій частину хвороб на окупованих територіях діагностують із запізненням. На окупованій Донеччині у 2024 році зафіксували 8719 випадків раку. За даними Східної правозахисної групи, обладнання для лікування почало надходити лише наприкінці того ж року.
На Луганщині у 2025 році виявили 5029 нових випадків онкологічних захворювань. Із них 1306, тобто близько чверті, діагностували вже на четвертій стадії.
На окупованій Херсонщині у 2026 році місцева адміністрація визнавала, що через відсутність фахівців і техніки неможливо навіть оцінити реальний рівень захворюваності за попередні роки.
Проблеми стосуються не лише онкології. На Луганщині кількість смертей від серцево-судинних захворювань зросла з 18 790 у 2023 році до 21 141 у 2024-му.
На Запоріжжі за дев’ять місяців 2025 року виявили 9453 нові випадки діабету — на 58% більше, ніж за весь попередній рік. Автори дослідження пов’язують це з накопиченим дефіцитом діагностики.
На окупованій Донеччині у січні 2025 року спалах вітряної віспи в Шахтарську призвів до карантину в п’яти школах і чотирьох дитячих садках.
У Горлівці родичі Аліни стикаються не лише з чергою на операцію, а й із проблемами під час купівлі ліків. До повномасштабного вторгнення жінка передавала мамі гормональні препарати з підконтрольної Україні території через приватного перевізника. За доставку доводилося платити майже стільки ж, скільки коштували самі ліки.
Після лютого 2022 року цей шлях закрився. Згодом потрібні препарати почали з’являтися в аптеках, але, за словами співрозмовниці, без російського медичного поліса купити щось серйозніше за бинти, пластирі чи прості засоби було складно.
“Якщо домовишся з аптекарем і даси хабар, то все продають. Мама так і купує в одній аптеці, бо там домовилася з працівницею. А для бабусі багато чого треба”, — розповідає жінка.
Дослідження підтверджує загальні проблеми з доступом до медикаментів. На окупованій частині Донеччини 107 сіл не мали жодного аптечного пункту. Замість стаціонарних аптек окупаційна влада запустила виїзну “автоаптеку”, яка приїжджала раз на місяць.
До січня 2026 року мережу “Ліки Донбасу” розширили до 54 об’єктів, із яких 20 відкрили у 2025 році. Автори дослідження припускають, що саме потреба в такому розширенні показує, наскільки обмеженим був доступ раніше.
На Луганщині функції аптек частково передали фельдшерсько-акушерським пунктам. 255 таких пунктів обслуговували 395 населених пунктів, однак асортимент ліків там залишався неповним.
На окупованих територіях безоплатну медицину прив’язали до російської системи ОМС. Для оформлення поліса потрібні російський паспорт і СНІЛС — номер у російській системі страхування.
На початку 2025 року російська влада звітувала про понад три мільйони виданих полісів. Однак значна частина населення залишилася поза системою.
На окупованій Херсонщині станом на жовтень 2024 року поліси мали 225 тисяч (із 422 тисяч жителів про яких відомо). Майже половина населення формально не мала права на безоплатну медичну допомогу. На Луганщині поліси оформили лише 32 тисячам зі 150 тисяч учнів (без страхування залишалися понад 78% дітей). На Донеччині у 2024 році фіксували масові скарги на відмову в лікуванні без російського паспорта.
Соціолог Олександр Позній, який досліджує громадську думку на окупованих територіях, розповів про ще жорсткіший випадок, зафіксований його командою.
“Породілля викликає швидку, щоб народити дитину. Швидка приїжджає й питає: «Паспорта немає? Тоді народжуй удома, а ми поїхали»”, — переказує Позній.
Дослідник говорить, що люди дедалі більше бояться спілкуватися навіть анонімно.
Кандидатка соціологічних наук Юлія Горбова називає медичне страхування одним із механізмів, який змушує людей оформлювати російські документи.
“Не всі можуть або хочуть це робити. Але людину просто змушують, бо інакше ти не можеш існувати в цьому середовищі й забезпечувати базові потреби”, — каже соціологиня.
Навіть наявність поліса не гарантує доступу до всіх послуг. Психіатрія, наркологія, протитуберкульозна допомога, ВІЛ/СНІД і служба крові залишаються поза системою ОМС та фінансуються окремо.
Максим Бутченко говорить, що проблеми медицини не варто розглядати окремо від скорочення населення, виїзду фахівців, примусової паспортизації та інших змін на окупованих територіях.
За даними дослідження, на частині Донеччини, окупованій від 2014 року, населення до 2025-го скоротилося на 57%.
Бутченко називає загальну ситуацію гуманітарною та соціальною катастрофою. На його думку, низька якість медицини разом з іншими чинниками прискорює виїзд і скорочення місцевого населення.
Це оцінка автора дослідження. Водночас наведені у звіті цифри показують, що за роки окупації медична система не стала самодостатньою — лікарів не вистачає, виїзні бригади з Росії працюють дедалі частіше, складне лікування переносять в інші регіони, а доступ до допомоги залежить від російських документів.
“Коли збираєш усе докупи й бачиш системність цієї гуманітарно-соціальної кризи, очі розплющуються”, — говорить Бутченко.
Для родини з Горлівки ця системність має простий побутовий вигляд: одна аптека, де погоджуються продати потрібні препарати, телефонні розмови про стан бабусі й черга на операцію, яка триває з жовтня 2025 року.
Раніше ми розповідали, чому медзакладів із Донеччини має стати суттєво менше. На середину липня 2026 року в підпорядкуванні Департаменту охорони здоровʼя Донецької ОДА перебувають 44 медзаклади. Але рівно половину з них ще мають реорганізувати або ліквідувати.