Підтримайте Вільне Радіо
Вступ до армії РФ — не колабораціонізм, а державна зрада, а за деяку співпрацю з окупантами має бути адміністративна, а не кримінальна відповідальність. Це пропозиції для змін до статті про колабораційну діяльність. Адже через прогалини в законі деякі вироки, які в Україні виносять за колабораціонізм, виявляються несправедливими.
Стаття з’явилася в кримінальному кодексі України вже після початку повномасштабного вторгнення. Втім вийшла неоднозначною — про це говорять і правозахисники, і правоохоронці, які з нею працюють.
У звіті за друге півріччя 2024 року правозахисна організація ZMINA зазначає, що практика застосування статті 111-1 “Колабораційна діяльність” Кримінального кодексу України ще тільки напрацьовується, втім серед уже винесених вироків суду майже немає виправдувальних.
Згідно зі звітом Верховного комісара ООН, за пів року — з грудня 2024 по травень 2025 року — українські суди визнали винними в колабораціонізмі 624 українців. Водночас, як йдеться в доповіді, у 51 випадку вирок був сумнівним, а підсудних мали б виправдати.
Річ у тім, що окрім тих, хто свідомо працював або працює на окупаційні адміністрації чи силові структури, вироки отримують і працівники бюджетних і комунальних підприємств, підвладних загарбникам. Засуджують за колабораційну діяльність й українців, які працювали в окупації, аби забезпечити повсякденне життя цивільних.
Дискусії про те, що статтю Кримінального кодексу треба допрацювати, точаться вже кілька років. У Верховній Раді зареєстрували щонайменше вісім законопроєктів, які пропонують зміни, але вже три роки до теми не поверталися.
Водночас стає все більше апеляційних скарг, особливо щодо вироків, ухвалених за частиною п’ятою статті 111-1 ККУ. Проте лише незначна кількість апеляційних проваджень мала позитивний результат для сторони захисту.
Видання “Бабель” зібрало прогалини статті за колабораціонізм з дискусії між прокурором Офісу Генпрокурора Олександром Жилою і депутатом профільного правоохоронного комітету Олександром Бакумовим, автором одного із законопроєктів. Наводимо основні тези.
Колаборантів треба відділити від інших злочинців, які допомагають країні-агресору: державних зрадників (ст. 111 ККУ), пособників державі-агресору (ст. 111-2 ККУ) і так званих “глорифікаторів” (ст. 436-2 ККУ). Наразі ж через юридичну недосказаність колаборантами подеколи визнають тих, хто ними по факту не є.
Наприклад, зараз як колабораціонізм карається допомога військовим і вступ до армії окупантів. Втім, вирок за ці дії мали б виносити за статтею про державну зраду, адже колабораціонізм — це цивільна і господарська взаємодія з ворогом під час окупації. Допомога армії ворога — більш серйозний злочин.
Варіант більш точного визначення вже є у проєкті нового Кримінального кодексу. Згідно з ним, колаборанти — це громадяни України, які підтримують державу-агресора на окупованих територіях і добровільно співпрацюють з нею в адміністративній, політичній, економічній та інформаційній сферах.
Так само варто розрізняти й поняття колабораціонізму та пособництва державі-агресору. Щоб їх не плутати, у Кримінальному кодексі треба вказати, що пособниками можуть бути громадяни не країн-учасниць міжнародного воєнного конфлікту, а іноземці, які підсилюють державу-агресора економічно й політично.
Якщо людина працює в окупаційній адміністрації і просто роздає гуманітарну допомогу, це не має вважатися злочином, тоді як зараз в Україні за це вже є обвинувальні вироки. Також варто розрізняти шкоду, яку спричиняють люди на різних посадах у тих самих органах влади (наприклад, керівник відділу кадрів окупаційної поліції та її очільник). Зараз робота на будь-якій посаді в правоохоронних органах ― це злочин з покаранням від семи до десяти років позбавлення волі.
Рятувальники, які гасять пожежі в будинках українців в окупації, не завдають шкоди державі. Якщо ж заразом вони обслуговують військові частини окупантів, допомагають рятувати техніку, — це інша справа.
Як варіант, можна встановити відповідальність не за те, що людина обіймала певну посаду, а за конкретну роботу, яку вона виконувала: оперативно-розшукову, розвідувальну, слідчу тощо.
Така норма є в статті про державну зраду: якщо людина повідомляє, що її вербували зробити щось на шкоду Україні, її не карають. Якщо подібне пропишуть і у статті про колабораціонізм, люди зможуть документувати свою співпрацю з окупантами та за першої нагоди повідомляти про всі деталі українським правоохоронцям.
Це визначення вже є в інших законах, і там воно дуже широке: включає і підприємства, і установи, і нотаріат. Через це до відповідальності за колабораціонізм притягують широке коло людей. Конкретне визначення дозволить це коло звузити. Наприклад, варто уточнити, що колаборантом може бути не будь-який співробітник органів влади, а лише керівник, менеджер високого рангу, який має повноваження ухвалювати рішення.
Дві перші частини статті про колабораціонізм, які стосуються заперечення агресії та добровільної роботи на рядовій посаді в незаконних органах влади, на думку співрозмовників, потрібно декриміналізувати і зробити адміністративними правопорушеннями.
Наразі ж у законі покарання за обома частинами — заборона обіймати певні посади від 10 до 15 років. Такий строк суперечить Загальній частині Кримінального кодексу, яка, зокрема, передбачає, що заборона обіймати посади може тривати не більше як 5 років.
Поки колабораціонізмом вважається будь-яка господарська діяльність на окупованих територіях, правоохоронцям під час розслідувань варто орієнтуватись на Міжнародне гуманітарне право.
Наприклад, одна із Женевських конвенцій говорить про те, що окупанти мають право збирати на підконтрольних територіях податки. Для прикладу, українці-ФОПи, які в окупації перереєструвалися за нормами російського законодавства й сплачують податки в бюджет РФ, не є колаборантами. Однак це не означає повної амністії для ФОПів — важливо, кому саме вони постачали продукцію і надавали послуги, чи вигравали державні тендери, чи підтримували якимось чином армію оккупанта і так далі.
Раніше Вільне Радіо розповідало, кого в Україні можуть засудити за держзраду та які вироки їм виносять.