“Нечуючі люди — дуже музичні, але розваг для них майже немає”. Як маріупольчанка знімає сурдокліпи для людей, які не чують пісень
Остання неділя вересня — Міжнародний день глухих. В Україні живуть понад 2 млн людей з вадами слуху, і багато з них відрізані від звичних для всіх розваг, адже не можуть сходити в кіно чи насолодитися піснею. Таким людям допомагає Уляна Шуміло з Маріуполя, яка “співає руками” — записує сурдокліпи на популярні пісні. Вона розповіла про своє захоплення та проблеми з доступністю для людей з вадами слуху.
Батьки Уляни не чують, і жестову мову вона вивчила з дитинства.
В Маріуполі вона працювала сурдоперекладачкою телеканалу “Донбас”. Знімала кліпи для нечуючих, перекладала наживо музичні фестивалі. Торік сольно виступила на узбережжі Азовського моря на фестивалі “Goby Fest”, у березні цього року планувала провести власний концерт.
Але війна змінила плани, і зараз вже у Києві Уляна працює над перекладом вистави лялькового театру. Цей проект стане першим в Україні сурдоперекладом вистави наживо.
Далі — пряма мова Уляни.
Сурдоперекладом займатись я почала з новин. І на телеканал “Донбас” я багато разів приходила, але не відразу це підійшло, бо тоді це було “не модно”. Хоча у 90-ті в УТОГ (Українському товаристві глухих, — ред.) навіть були дискотеки для нечуючих. Ставили дві величезних колонки та вмикали музику на дуже низьких частотах, щоб підлогою йшла вібрація. Я мала ходила з мамою туди. Мені це було дуже цікаво.
Одного разу я побачила в інтернеті естонську перекладачку, яка перекладала музичний фестиваль. І вона перекладала не повільну пісню, а реп. І я подумала: якщо у неї вийшло, то і мені варто спробувати. Я людина енергійна, займалась 9 років балетом, володію ритмом тіла.
Спільний кліп Уляни Шуміло та MONATIK “Війна твоє ім’я”
Я хотіла нести радість тим, хто не чує, тож вирішила створювати для них сурдокліпи. Для людей з вадами слуху зараз мало доступної інформації. Якщо новини ще на деяких каналах перекладають, то розваг взагалі практично немає.
Я йшла до своєї мети 20 років, і ось вже рік я розвиваю цей напрям масштабно. Мене тішить, що я не полінувалась і зробила кілька відеоробіт, встигла донести до людей, що це цікаво.
Перший сурдокліп ми спробували зняти в студії телеканалу. Але це було важко оформити. Складний формат, було незрозуміло, як його правильно знімати.
Сурдокліпи Уляни Шуміло, зняті в Маріуполі
Був великий прорив, коли організатор MRPL Fest Володимир Бригинець запропонував мені перекласти Zound Festival у Запоріжжі. Для мене це було вперше. Два дні фестивалю на ногах, лише інколи сидячи, залежно від пісні, я перекладала Бумбокс, Дорна, всіх музикантів. Це виводилось на екран. Глядачі писали, що було цікаво спостерігати.
З “Маріуполь — туристичне місто” ми зняли 7 роликів про події у місті.
Я була там не в куточку екрану, а в головній ролі. І це дуже важливо. Я намагалась створювати картинку, щоб глухонімому було цікаво дивитись. І одяг має велике значення, він теж допомагає зрозуміти, про що піде мова.
Зараз працюємо зі співаком Андрієм Кіше. І ми прийшли до того, що я в одному кадрі поряд зі співаком. Це про те, що “ми серед вас”. Щоб не було оцих обмежень, де сурдо загнали у куточок екрану, і ніхто там не бачить жестів. Треба ламати стереотипи цих куточків.
Зараз дуже зросла кількість людей з вадами слуху. Багато дітей глохнуть від вибухів. Війна зробила свій внесок. І молоді з вадами слуху теж побільшало. Не лише через війну, є й вроджені порушення, або після хвороб.
Працювати “з глухими” і “для глухих” — дуже різні речі. На жаль, зараз сурдоперекладачі майже не йдуть на співпрацю, якась сильна конкуренція. Я її ніколи не розуміла. “Я краще перекладаю, ніж ти”. А нащо порівнювати, хто краще, якщо можна працювати командою? Для мене велика перемога, коли люди починають вчити жестову мову заради інших. Наприклад, знаю дівчину, у якої в родині є глухоніма тітка. І ця дівчина теж вчиться ручками “співати”.
Багато людей просять навчити мови жестів. Це дуже тяжко. В інтернеті повний курс не знайдеш, ти не зможеш передати повністю те, що хочеш сказати. Бо кожен жест має відповідати конкретній емоції. Глухі люди не дивляться на руки, вони дивляться в обличчя. Якщо обличчя “дерев’яне” без емоцій — взагалі нічого не зрозуміють. Хоча зі сторони це може виглядати, як кривляння.
Я навчала жестової мови в Маріуполі. Було 5 учнів, але з тих, хто реально горів бажанням, лишився один. Я вирішила не розпорошуватись на навчання, а робити цікаві проєкти для нечуючих, поки я можу бути для них корисною. Поки у мене є сили і фізичне здоров’я, поки я можу рухати тілом.
Після виїзду з Маріуполя у мене був певний час реабілітації. Коли трошки оговталась, знову включилась в роботу. Я працюю в маріупольському департаменті культури. Директорка департаменту Діана Трима запропонувала спробувати перекласти і виставу. Разом з Київським академічним театром ляльок ми зняли на відео виставу “Котик та півник”, яку я перекладала в реальному часі. 7 жовтня буде презентація. Це для мене новий формат, це саме для дітей.
Тизер вистави “Котик та півник”
Для дорослих глухих є певний контент з перекладом — новини, музичні кліпи. А ось для нечуючих діток я в Україні нічого не бачила. Глухонімим дітям набагато складніше, ніж дорослим. Дорослі вже і життя трохи бачили, краще знають розширений спектр емоцій. А у дітей зовсім інша ситуація. Треба втримати їхню увагу картинкою. Тому ми вирішили, що саме лялькова вистава для цього підійде.
Нечуючі люди — дуже музичні люди. Я багато співпрацюю з артистами, і важливо, аби вони, різні публічні люди, максимально розповсюджували інформацію про затребуваність такого контенту для людей з вадами слуху. У всіх має бути “дихання” і бажання жити.
Нагадаємо, в Україні немає спеціалізованої системи оповіщення про небезпеку обстрілів для людей з вадами слуху. Аби бути в курсі повітряних тривог, батьки Уляни Оксана Лисенко та Владислав Зражва ставлять телефони в режим вібрації і прив’язують до руки канцелярською резинкою.
Читайте також:
252Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
