Жінці з Донеччини без слуху вживили імплант за державний кошт. Як отримати те саме (ФОТО)
Обстеження, надсучасний слуховий протез та операція коштують близько мільйона гривень. Все це бахмутянці, яка не чула майже 40 років, оплатила держава за новою пільговою програмою.
Про це Вільному радіо розповідає 45-річна мешканка Бахмута Ольга Кускевич. Вона працює економісткою в ВП “УТОГ”. У 8 років вона захворіла на менінгіт, який дав ускладнення на слух, і вона перестала чути. Відтоді навчилася жестової мови та читати по губах. Але з початком пандемії та маскового режиму таке спілкування стало майже неможливим.
Рік тому в одному з центрів слухової реабілітації у столиці Ольга дізналася, що в Україні діє спеціальна державна пільгова програма, та скористалася шансом повернути слух безкоштовно для себе.
“У мене “стаж” повної глухоти 37 років. Слухові апарати не допомагають у таких випадках взагалі. Україна вперше в історії фінансує кохлеарну імплантацію для дорослих! Деякі обстеження, операція, сам імплант та його підключення загалом коштують 800-900 тисяч гривень. Мені операцію зробили дуже успішно: всі електроди підключилися, шов дуже акуратний”, — схвильовано ділиться жінка.
Операцію жінці зробили у столиці 12 жовтня, а протез підключили 10 листопада, коли загоївся шов. Тепер жінка розраховує на суттєве покращення свого життя.
“Не чути — це ніби й неважка інвалідність. Але всі вдягли маски — і все! Я повністю безпорадна людина, нікуди не можу піти, перекладач жестової мови потрібен як поводир. А у мене ще мамі під 70 років, треба їй допомагати. Так що, перекладача брати, щоб маму до лікаря зводити? Тому я не боялася, я дуже рада!”, — пояснює Ольга Кускевич.
Навіть якби не маски, читати по губах Ользі все важче: у неї ще й короткозорість. Тобто, аби побачити що каже людина, треба підійти до неї досить близько. Тому покладатися лише на свій зір та допомогу єдиного в Бахмуті сурдоперекладача товариства глухих вона більше не може. Тож спілкуємося без масок. При вечірньому освітленні це ще важче.
“Якби у вас губи були нафарбовані, мені було б легше”, — каже Ольга.
Нині триває реабілітація. Поки що Ольга не чує, але це передбачувано: її мозок за ці роки просто “забув” звуки.
“Але у нас такі талановиті хірурги! При наявній осіфікації (закостенінні завитки вуха, — ред.) вони успішно проводять операції. Мене прооперував молодий хірург Іван Ігорович Гринько”, — каже жінка.
Вона зазначає, що для неї найважчим виявилося зібрати пакет документів на операцію. Особливо все ускладнила пандемія.
“Мені направлення до ЛОРа дали у травні. Тоді в нашому місті чомусь не було жодного ЛОРа. Я спитала коли буде. “Ми не знаємо, подзвоніть після 25-го”. І так я втратила багато часу”, — згадує Ольга.
“Ми самі себе називаємо кіборгами”
Ольга виправляє: кохлеарна імплантація слух не повертає: це протез, хоча й найсучасніший та найтехнологічніший. Жінка підбирає волосся, нахиляє голову та показує свою нову систему слуху.
— Ви бачите імплант?
— Так.
— Ні, ви його не бачите! Ви бачите мовний процесор.
Отже, звук поступає не у вухо, а в мікрофон, у мовний процесор (1). Ця частина вбудована у пластиковому гачку, вдягненому на вусі. Потім звук дротом передається у котушку (2). Всередині неї є магніт, тому вона тримається на голові, бо притягується до металевого імпланту під шкірою (3). Від нього електроди йдуть у завитку (4), а вже вони передають імпульси в мозок.
“Тож я чую не вухом, а мозком. Це електронний слух. Дехто з нечуючих дорослих не робить операцію, бо “не хоче ставати роботами”. Це неправильно: робот — це повністю залізо. А ми самі себе називаємо кіборгами, адже це заміна нефункціонуючих частин у людини на електроніку — це більш-менш правда”, — зазначає Ольга.
“Операція на голові, але не на мозку”
Завитка знаходиться у товщі скроневої кістки людини, тож мозок під час операції не зачіпають.
Операція під загальним наркозом тривала декілька годин, а через 7 днів жінку виписали. Наступного тижня Ольга поїде в Краматорськ — там столичний фахівець підлаштує її імплантант.
“За перший рік треба зробити 5-6 налаштувань, а потім достатньо одного на рік, контрольного. Представник виробника приїздить у Краматорськ, підключає (імплант, — ред.) до комп’ютера — адже це дуже-дуже високотехнологічний продукт. Налаштовує частоти, децибели, я так розумію”, — пояснює жінка.
За інформацією Української асоціації носіїв кохлеарних імплантів, за 10 місяців поточного року дорослим встановили 67 кохлеарних імплантів, замінили дорослим 30 мовних процесорів. У черзі на таку операцію — 90 дорослих та 81 дитина.
“Зараз я чую розмову наче як “спів електронних пташок”
Наскільки рано починають знову чути, залежить від періоду, причини глухоти та інших причин, каже жінка. Дехто починає чути одразу, дехто — за кілька місяців. Але врешті решт чують всі.
“Одразу після підключення як чула? Як найгучніший звук аудіометра, більше нічого, і те — більше відчувала, ніж чула. Зараз я говорю та чую мову, як ніби “пташки електронні співають”. От коли сторінку перевертаєте, я чую “пік-пік-пік”. Буде наступне налаштування — додадуть більше потужності. А спочатку роблять найлегше налаштування, аби мозок адаптувався до електронних сигналів”, — розповідає Ольга Кускевич.
Вона додає: як правило, мову носії КІ починають розпізнавати через пів року.
“Дехто вже телефоном розмовляє. Нещодавно дехто писав електронний диктант. І уявляєте, люди, які нещодавно взагалі нічого не чули, писали диктант та викладали свої результати. Ви розумієте яке це диво?” — резюмує Ольга.
Хто, як та за скільки робить таку операцію
Ользі зробили операцію в Інституті оториноларингології ім. професора Коломійченка. На сайті інституту зазначено, що наразі є 4 фірми-виробники кохлеарних імплантів, які працюють в Україні: «Med-El», «Cochlear», «Oticon» та «Advanced Bionics». І всі вони ефективні рівною мірою. Ольга обрала одну з цих фірм.
За даними столичного ЛОР-інституту, нині у черзі — 88 дорослих з різних регіонів України. Учасникам АТО/ООС такі операції роблять позачергово, адже деякі українські захисники отримують на Донбасі такі поранення, які ушкоджують слух.
“Донецька область боїться?”
З груп підтримки людей з кохлеарними імплантами Ольга дізналася, що багато мешканців західної України вже зробили такі операції, здебільшого – власним коштом в Європі.
“А у нас на Донеччині люди бояться: в Бахмуті я знаю лише одного такого дорослого чоловіка. А дітям багатьом роблять. Це ж єдиний спосіб почути! Соромно, західна частина України активно імплантується, така ж можливість!” — емоційно розповідає Ольга.
Вона додає: ті, хто поставив імплант раніше за свої гроші, можуть зараз коштом держави замінити мовний процесор.
За словами жінки, дорослі нечуючі бояться такої операції здебільшого через власну необізнаність.
“Люди бачать ззовні котушку і думають, що “дірка в голові”, і їм страшно, що купатися не можна, що спортом не можна займатись. Також, раніше (як тільки стали робити операції) траплялись ускладнення — ураження лицьового нерву, але наразі це дуже рідко. І взагалі, будь-яка операція — це завжди певний ризик: вирвати зуб теж можна невдало”, — каже співрозмовниця.
А от що дійсно трохи турбує жінку, — це обмеження з КТ та МРТ: тепер ці види обстеження треба узгоджувати з фахівцями.
“Якщо вони мені раптом знадобляться, я буду це узгоджувати з дистриб’ютором компанії-виробника”, — зізнається жінка.
Що робити, аби за таку операцію заплатив держбюджет?
— Повну та актуальну інформацію з усіма документами, заключеннями та обстеженнями можна почитати на сайті Інституту оториноларингології ім. професора Коломійченка, в розділі “Кохлеарна імплантація, дорослі”.
— Зверніться до свого сімейного лікаря та візьміть направлення до ЛОР-лікаря. Вузький фахівець дає направлення на 3-й рівень допомоги (на Донеччині вона у Краматорську). Там проведуть аудіограму та підготують висновок, що ви потребуєте кохлеарної імплантації.
Зазначимо, Ользі не вдалося потрапити на прийом до такого вузького спеціаліста державної медустанови. Тож вона обстежилася у приватному медцентрі Києва, який також є офіційним дистриб’ютором однієї з фірм-виробників слухових протезів (попередньо узгодивши це з ЛОР-інститутом).
— Також треба зробити КТ, МРТ та інші обстеження.
Нагадаємо, ми розповідали про життя подружжя з вадами слуху у матеріалі “У тиші. Історія подружжя з Бахмута, які не чують з дитинства”.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.