Рік тому Ігор Зелений пройшов у міськраду Соледара 8 скликання від нової, президентської партії. А до того був місцевим активістом та блогером. Це інтерв’ю про його враження від року депутатства, економічні та екологічні проблеми громади та стосунки з мером.
Розкажіть трохи про себе: де Ви навчалися, де працюєте?
Я навчався у школі № 13 Соледара, після 9 класу пішов до технікуму залізничного транспорту, вчився добре. Закінчив технікум за фахом “ремонт та обслуговування обчислювальної техніки та мереж”. Я дуже любив вчитися, а потім захотів піти в армію, як всі чоловіки. Мене не брали, давали відстрочку, я знов туди їздив, у Донецьк ще. Багато з мого класу відкуплялися, але мені було цікаво знайти нових друзів, щось побачити. Мій батько та дідусь служили, вони розповідали мені про свою службу. Напевно, це мене цікавило і не лякало, що на той час в армії були складні умови.
Коли це було? Та якою Ви застали армію, що побачили як призовник?
Це був 2007 рік, я рік служив у Дніпрі в зенітно-ракетному дивізіоні. Виплачували нам 50 грн на місяць. Цього вистачало купити печиво, банку згущенки та пачку цигарок (я тоді ще палив). Тож цих грошей вистачало на 1 день. Ось так виглядала строкова служба. Все було як в країні, яка не воювала. Вивчали ТТХ автомата, зенітно-ракетних установок, бігали, фізична підготовка… Цього мені хотілося в армії, тому що коли я ще навчався, з фізпідготовкою у мене не дуже виходило. Математика у мене виходила: я й домашні завдання продавав, і контрольні — заробляв вже в 6-му класі. А підтягуватися, бігати — я хотів навчитися.
Вас тоді матеріально підтримувала родина?
Так, мати висилала гроші, батько, раз приїхали до мене. Нас не випускали в місто, тому що це була засекречена база. Торік я намагався туди потрапити, але так і не знайшов їх. Там ми прожили в таких умовах рік: гарячої води не було, опалення вимикали вже десь о 1-й ночі, і ми взимку (десь градусів 10 тепла) підмерзали під тонюсінькими покривальцями. Але нас це загартовувало, я ніколи не плакався: це армія. Як кажуть, тяжко в навчанні, легше в бою.
Зате я дуже комунікабельний, познайомився з друзями, у мене звідти найкращий друг. Я висловлював свої думки, за що, звичайно, неодноразово… не був битий, ні, але “старослужащі” проводили зі мною “бесіди” — виводили, розмовляли.
Цей досвід у якості депутата Вам знадобився?
Десь так. Коли розмовляєш з військовослужбовцями, мені простіше: я знаю хто вони такі, як вони живуть, — немає бар’єра чи страху з ними розмовляти.
Бахмутяни дізналися про Вас як про соледарського активіста, який влітку 2020 року записав у Бахмуті відео про забруднення ріки Бахмут, яке текло до Соледару.
Так, було таке звернення до міського голови Бахмута. Тому що вже набридло — я хочу, аби було чисто, розмовляю з мешканцями, щоб вони сортували сміття — а тут така справа. Спочатку було забруднення полів: виливали якусь барду, воювали з ними, потім оце щось пливло. Спочатку ми не розуміли, чому річка так смердить. Наші мешканці не могли цим дихати та звернулися, бо вже 7-й рік таке траплялось — ніхто не міг зарадити — ані мер, ані наше самоврядування.
Зазвичай це влітку, коли тепло: в Ступках є очисні споруди, і через халатність або економію вони зливали вночі свій важкий шлам, який повинен вивозитись на спеціальні поля та розкладатися там. А вони зливали його у річку вночі. Воно починало бродити, і річка починала смердіти. І за 13 км цей сморід доходив до Соледара. Річка виглядала білою якоюсь, а рідина яскравого кольору каналізаційних стоків.
Чому Ви це зробили та чи спрацювало це?
Я звернувся до Олексія Олександровича (Реви, мера Бахмута, — ред.), тому що розумів, що ми нічого не зможемо зробити, якщо увагу не зверне він. Оскільки він голова не один десяток років, все знає, все може — так і вийшло: процес пішов, потім ЗМІ написали, прокуратура зацікавилась. І зараз ми бачимо, що цей комунальний заклад КП “Бахмут-Вода” закупило спеціальну машину, муловідсмоктувач, та вивозить спеціальний майданчик — туди, де воно й повинно бути. І ось вже 2-й рік люди не скаржаться. Я дивлюся — дійсно, це спрацювало. Я дуже пишаюся тим, що я зробив.
Добре, перейдемо до виборів. Це Ваші перші вибори?
Так. Політика завжди мене приваблювала. Я, ще як навчався у технікумі, був спостерігачем на виборах від партії “Не Так!”. Я намагався потрапити якось до “Партії регіонів”, але мені казали “Ні, нам допомога не треба”. Я хотів як активіст розвиватися, десь себе проявити, мені не вистачало можливості себе реалізувати. А з новою владою така можливість з’явилася.
Чому Ви вирішили балотуватись саме в ті вибори 2020 року? Та чому саме від цієї політичної сили?
Так зірки стали, що я вже був готовий до цього. За рік до виборів я створив канал, де сказав, що хочу стати мером. Я йшов до цього, намагався якісь проблеми висвітлити — з екології (що у нас немає очисних споруд у місті). Навіть зараз все зливають у Бахмутку, яка впадає у Сіверський Донець, і ми п’ємо (основне джерело питної води на Донеччині — вода з цієї ріки, — ред.) Потім люди не розуміють, чому у нас різні онкозахворювання. Це наша головна проблема, тому що всі наші хвороби — це те, що ми їмо та п’ємо.
В принципі, водозабір у нас для Донецької області — в районі Слов’янська. Тому фактично те, що ви зливаєте, ми не п’ємо. Але таке ж ймовірно трапляється й вище за течією, у Харківській області, наприклад.
Звичайно! Тому на моєму каналі ми багато допомагали з різними активістами з нашого міста: і річку чистили, і наш центральний ставок.
Тобто Ви були трішечки блогером?
Так, мені треба було показати, хто я такий, якщо хотів стати мером. І в різних старостинських округах я їздив з молоддю і “показував себе”.
Пам’ятаємо, колись був конкурс проєктів, один з них подавали Ви — — щодо облаштування рекреаційної зони, пляжу. Чим це завершилось?
Так, я був та є у робочій групі від ПРООН. Проводили тренінги — нас вчили як писати проєкти, і я зрозумів, що можу і хочу їх писати. Вони домовилися з нашим самоврядуванням, що у нас буде “Бюджет участі”. 300 тис. грн давала міська рада, і стільки ж виділяло ПРООН. І я написав проєкт, аби розташувати лавочки біля ставка, місця для пікніка, з камерами, зарибити це місце. Було голосування, мій проєкт не пройшов. Я, хоч і не виграв цей грант, але зарибив його потім за свої кошти.
Фінансування потім не пішло, і навіть ті проєкти, які виграли, так і не отримали грошей і не реалізувались. В цьому році конкурсу проєктів Бюджет участі у Соледарській громаді не було.
Чому так сталося, чому “не пішло”?
Ось я не розумію, повинні були перед виборами в тому році, 2020-му, ще у вересні ці майданчики вже розташувати. Але вибори закрутились — і все, десь гроші ділися, незрозуміло.
Просто гроші з бюджету громади не виділили, правильно?
Так, планували-планували, але у підсумку ніхто не виділив. 1 майданчик зробили, якщо я не помиляюсь, — біля центральної бібліотеки, ПРООН кошти виділило.
То це вбило певним чином ініціативу людей?
Звісно, це сумно, особливо мені було. Я розумів, що там відбувалась якась підтасовка. Я близько 2 місяців все це писав, об’їздив всіх, домовлявся, щоб там була безкоштовна зона WiFi. Мені кивали головою, казали, який я молодець. А насправді підтасували все, і це мене дуже розлютило. Я зрозумів, що на цих виборах я зроблю так, щоб такого більше не було, і буде нова влада.
Уточніть, “підтасували” — що саме Ви маєте на увазі?
Я розмовляв з людиною, яка сказала “Як було голосування? Ми приходили у міськраду з паспортом, вписуєш свої паспортні дані та кидаєш бюлетень у скриньку”. І так було на всіх старостинських округах. Але явка була дуже малою. Я розмовляв з іншими активістами в округах — вони навіть не знали, що було голосування. Сказали, щоб старости ходили, у кого були дані, можливо в медичних ФАПах, писали. Тому що як я почув, скільки було голосів у старостинських округах, — таке відчуття, що там проголосували всі. Такого не буває, одразу було зрозуміло, що була підтасовка.
Це було ще при попередньому мері?
Так, при Олександрі Миколайовичу Степаненку. І це мене розлютило, що моя праця пішла нанівець, я змарнував свій час.
У депутатському корпусі є ще один Зелений, Вадим Олегович. Це Ваш родич?
Я не знаю. Коли ми з ним зустрічались, він сказав, що ми всі напевно родичі. Тоді він був зам. директора “Артемсолі”. Зараз він переїхав до Києва, вже близько пів року або навіть більше. Він поки продовжує бути депутатом. Його можуть зняти, вимірюють протягом року скільки він був. Сам він поки не знімав своєї кандидатури. Я зараз тільки бачу, придивляюся, як воно все робиться, як воно все працює.
Бути депутатом — важко? Чи готуєтесь Ви до сесій? Чи є можливість підготуватися, прочитати проєкти рішень?
Всі думають, що бути депутатом — це легко та престижно. Але це відповідальність, тому що на нас дивляться люди та вимагають від нас допомоги. Звичайно, готуємось, дізнаємось який буде порядок денний, які питання будуть, намагаємось поспілкуватися з тими людьми або організаціями, яких питання стосується. На перший погляд, це гладко, красиво, а коли копаєш трохи глибше, розумієш чим та для кого це буде добре, а чим — з поганого боку. Хтось виходить на зв’язок, просить допомогти, і доводиться. Я ж роздавав свої номери…
А Ви ще пам’ятаєте, що було у вашій передвиборчій програмі?
З медициною ми хотіли навести лад, тому що наша лікарня — в поганому стані. Попередній голова хотів зробити хоспіс з цієї лікарні. А наша команда була проти, тому що це дорого, це фінансовий тягар, і хотіли, аби все ж лікарня тут функціонувала. Зараз це дуже важко, тому що ці нові комітети, НСЗУ вимоги нам висувають. Наприклад, щоб туалети були у нас для людей з інвалідністю та щоб у нас 2 анестезіологи були (хоча вони нам не потрібні). І ми підлаштовуємось.
І це дуже важко. Я сподівався, от я стану депутатом і буду все робити, ми все зможемо. Але вся ця бюрократія, всі ці закони так зроблені, що дуже важко боротися з системою. Закони прописані так, що ми майже нічого не можемо як місцеві депутати. Ми не можемо ані змінити Конституцію, нічого. Все повинно йти зверху, з Верховної Ради.
І фінансування також наших бюджетних установ. Тому що, на перший погляд, ми дуже багата громада, ми заробляємо в наш бюджет близько 200 млн грн, і все роздаємо. Освіта у нас забирає близько 100 млн. Ми “проїдаємо” наш бюджет, і ця проблема… Я намагався зрозуміти, як так виходить. Ось з новим головою наше завдання, щоб не було такого марнотратства. Всьому потрібен рахунок, все треба розрахувати: куди направити ці гроші. Можливо, на модернізацію кудись треба, щоб потім менше вливати туди коштів.
Це дуже важко, коли багато вчителів, а народжуваність впала, в школах дуже мало дітей. Раніше школи зводилися, коли в них було багато дітей — великі зали, спортзали. Все це треба опалювати, а ціни ростуть з кожним роком на опалення, електрику. І коли там вчаться 10 дітей, а коштує це все до 3 млн грн на рік, доводиться робити такі складні, непопулярні рішення: закривати чи переводити дітей до більших шкіл, об’єднувати в одну школу. Я теж за це, тому що так краще дати освіту.
Оснащення краще дати в одну школу, ніж розпилювати у 4 ці кошти. Це дуже непопулярний напрямок. Ось чому освіта багато у нас і забирає.
Все ж закривають: часовоярську школу-дитсадок №29 “Барвінок” вже ліквідують
В міській раді Ви представляєте фракцію партії “Слуга народу”. Є якесь протистояння чи більш-менш все працює?
Працює, але протистояння було з першого дня, першої сесії. Між старим та новим мерами. У кожного свій погляд на розвиток, зазвичай це завжди буває. І мені не подобається, що ми прив’язані до партії, що самовисуванців не пускають у депутати, тільки голів. А депутати залежать від партій: як партія скаже, так воно й буде.
Чи відчуваєте Ви залежність від своєї “лінії партії”?
Наша фракція — я б не сказав такого, а в ОПЗЖ — так, на моє бачення: їм як диктують (так вони і роблять, — ред.). Наприклад, на рахунок землі, що на аукціони треба виставляти. Вони не дуже гарно до цього ставляться.
Які у Вас стосунки з міським головою Соледара та чи часто бачите його на робочому місці?
Гарні стосунки. Коли починалися вибори, я зрозумів, що це фігура дуже сильна, і ставати на його шляху — це марно, треба повчитися. Я завжди любив повчитися якості якоїсь. І ось я примкнув до його команди, він подзвонив, запропонував піти у його команду (до цього я з ним не розмовляв). Поспілкувався з ним того дня, побачив, що людина з характером. Я повірив, що він хоче навести лад у нашій громаді. Це важко, я нині бачу, наскільки. Але навіть зараз, коли на нього намагаються тиснути, десь вкусити, я все одно відстоюю, підказую, де що бачу. Коли він переміг, я до нього звернувся, сказав, “щоб ви прислухалися”. Він каже: “Так, звичайно, буду прислухатися”.
І хвороба — це те, що вибило його з колії, його не було близько 3 місяців на робочому місці. Але зараз він одужав, я бачу, що в нього є енергія до роботи, він, можна сказати, “вичухався”, і до роботи ставиться відповідально.
У районі пліткують, що Євген Пластун дуже хворий або дуже серйозно спортом займається (бо різко схуд, — ред.). Де правда? Чи часто він пропускає роботу через це?
Ні, він як став головою, щодня приїздив. Коли ми бачили, що здоров’я його “підшатує”, він все одно працював. Ми бачили, що йому важко це робити. Тому що робота мера дуже важка. Всі думають, що мер сидить і нічого не робить. Кожної хвилини до нього приходять люди, щось підписати, попросити. Я неодноразово, коли на прийом до нього записувався, бачив, що це дуже важко. І влітку він брав відпустку та лікувався. І вийшов на роботу, працює, а те що він прогулює — це маячня. У нього дійсно була поважна причина, ми всі хвилювалися за його здоров’я, і, дякувати богу, він вилікувався.
Це впливає якось на роботу ради? Є такі питання, які його заступники не можуть розв’язати?
Так, він така людина, що все через себе пропускає. Багато якихось питань не підписують без нього, його рекомендацій. Так, це дуже впливає на роботу нашого органу. Тому я вважаю, що потрібні заступники. Є декілька людей в комунальних установах, які працюють, на мій погляд, “автономно”. А деякі структури, так, без його рекомендацій нічого не роблять. Звичайно, це затягує якісь процеси. Тому що вони бояться відповідальності потім. Тому що не все так прозоро, як вважається. Є підводні камені, які можуть виплисти, і буде якась проблема. Він обережний у цьому плані.
Ви сказали, що Євген Пластун пропонував Вам долучитися до його команди. До якої команди?
Він допомагав партії “Слуга народу” формувати однодумців — тих людей, з якими б він хотів працювати. Тому що він сам — самовисуванець. І ось він набирав цих майбутніх депутатів, тобто кандидатів.
Чи є в Соледарі автоматична система голосування та чи використовують її під час засідань? (така система була в Бахмутській райраді за часів головування Євгена Пластуна, але її не використовували, — ред.).
Ми голосуємо руками, нас 26 депутатів, підраховує рахункова комісія.
Зазначимо, це інтерв’ю Вільне радіо записує з власної ініціативи. Нам цікаво поспілкуватися з активістами, які вирішили піти у владу. Ми хочемо дізнатися, наскільки успішно їм вдається поєднувати активістську діяльність з політичною та чи виходить вже в новій ролі розв’язувати питання, якими вони опікуються як громадські діячі. В межах цього циклу інтерв’ю ми вже поговорили з волонтеркою з Краматорська, а нині ще й депутаткою Ангеліною Шостак.
Читайте також: