Які запитання ставлять дошкільнята під час війни та як на них відповідати — поради освітянки та психолога (ФОТО)

Українські діти під час відкритої війни Росії мусять швидше дорослішати. Малеча усвідомлює загрозу для життя під час повітряних тривог, відкриває для себе явище смерті, покидає рідні міста, оселі та іграшки та розлучається з друзями. До Дня дошкілля вихователька з Бахмута розповідає, чим нинішні дошкільнята відрізняються від “довоєнних” та які запитання ставлять дорослим, коли триває війна. А психолог дає поради, як відповідати на ці запитання. 

 

“Через відкриту війну у наших дітей дорослі очі. Вони розуміють, що відбувається. Але при цьому вони залишаються дітьми та ставлять багато запитань. Вони бувають незручними для дорослих, але якщо дитина ставить такі запитання, я вважаю, треба відповідати чесно та прямо”, — розповідає вихователька Бахмутського закладу дошкільної освіти №55 “Ведмежатко” Євгенія Решетова.

Тут вона працювала й коли Росія відкрито вдерлася в Україну. Загалом роботі з дітьми жінка присвятила 17 років. 

У травні 2022-го Євгенія евакуювалася з міста до Хмельницького. І після цього вона займалася зі своєю групою дітей з Бахмута, яких “вела” вже декілька років.

“Увесь рік ми сподівалися, що зустрінемось вдома. Діти надіялися, планували, але не склалося. Надію на це вже втратили. Але все одно є надія, що все відбудується і ми повернемося до нашого рідного міста”,  — каже вихователька з Бахмута.   

 

Нині вона працює онлайн, навчаючи 16 бахмутських дошкільнят 5-6 років. Жінка підлаштовується під можливості батьків своїх вихованців. 

“Вони хто в Україні, хто за кордоном. Дитина сама дистанційно не може вийти, бо залежить від батьків. Тому я готова виходити на зв’язок і ввечері, якщо в когось немає можливості під’єднатися зранку”, — розповідає жінка.

Які є питання у дошкільнят, коли триває відкрита війна 

Євгенія каже: діти хочуть знати відповіді на ті самі запитання, які цікавлять і дорослих. 

“Діти часто питають: “А чому росіяни на нас напали та чому у нас війна?”, “Чи ми у безпеці?”, “Чи повернемося ми у своє рідне місто?”, “Чи зустрінуся я зі своїми друзями?”, “Коли закінчиться війна?”, — перелічує питання своїх дошкільнят бахмутська вихователька. 

Бувають і запитання, до яких підготуватися складно, каже Євгенія Решетова. Одне з таких поставила донька родини з Бахмута, яка прихистила жінку в евакуації.  

“Тато дівчинки, військовий, загинув на фронті. Ми думали, як сказати дитині. Я грала з дівчинкою, малювала та запропонувала [батькам] звернутись до психолога. Психолог порадив, як повідомити дитині. Це мала обов’язково зробити мама. Мама сказала. Але дівчинка в мене спитала: “Євгеніє Олександрівно, а ви знали?” Я зніяковіла та сказала, що не знала. Дала їй можливість самій поділитись зі мною. Вона каже: “А мій тато тепер на небі, нас охороняє”,  —  розповідає вихователька.

Але діти все одно продовжують мріяти.

“Так, у них змінилися мрії. Раніше вони мріяли про ґаджети, про щось матеріальне. А зараз всі мріють про перемогу”, — каже працівниця дитсадка Євгенія Решетова. 

Як розмовляти з дошкільнятами під час війни? Поради психолога

Ми попросили фахового українського психолога Тараса Нестеренка порадити батькам, як відповідати на питання дошкільнят, пов’язані з війною.  

“З дітьми треба розмовляти у формі метафор, гри, через образи. Не обманювати дітей, бо вони обман відчувають, але й казати правду “дозовано” та їхньою мовою, пом’якшувати. Розмовляти мовою дитячих фантазій, ігор, іграшок, порівнянь з персонажами про добро і зло”, — такою є універсальна порада від фахівця. 

 

Агресорів, каже психолог, можна порівняти з якимись злими казковими істотами.

“Мовляв, вони намагаються творити зло, але добро сильніше. А ми захищаємося тому, що любимо своє. Можна, наприклад, згадати мультфільм “Король лев”: коли загинув батько-лев, його син не став злим, подібно до ворогів, але й не забув про це”, — каже Тарас Нестеренко.

Чоловік зазначає, що діти дійсно змінилися під час відкритої війни, але іноді їм простіше впоратись, ніж їхнім батькам. 

“Те, що діти бачать, те й описують, і образи в них бувають досить страшні. Але дитяча психіка — адаптивна та гнучка. Метафори, арт-терапія, казки допомагають їм все це прожити. Іноді з дітьми простіше працювати, ніж з дорослими. Вони більш відкриті, тому швидше адаптуються та проживають стрес”, — зазначає психолог.

У багатьох дітей молодшого віку ще немає сформованого поняття про смерть, додає він.

“Діти до 3-4 років взагалі не розуміють, що таке смерть, у них немає такого поняття. Деякі люди заводять маленьких пацючків, які недовго живуть, щоб дитина отримала досвід проживання втрати. Адже втрати обов’язково будуть у житті, навіть якщо відкинути фактор війни”,  — розповідає Тарас Нестеренко.

Як відповідати на конкретні запитання дошкільнят про війну

Відповідь на запитання “Чи повернемося ми у своє місто?”, тим більше якщо воно знищене, залежить від віку дитини, каже співрозмовник.

“У 3 роки можна трохи “зійти” з теми, сказавши “Не знаю”. А у 6 років можна обережно сказати: “Може, й не повернемось, бо міста вже нема. Але є багато чудових міст на землі, а Бахмут буде завжди у нашому серці, і колись ми його відбудуємо”. Щоб це було і правда, і щоб це формувало якусь цінність”,  — радить психолог.

Запитання “Чи я у безпеці?” зазвичай ставлять доросліші діти, які усвідомлюють реальність загроз.

“Треба сказати, що світ до кінця не є безпечним. Можна підкреслити: “Але я завжди з тобою, я тебе підтримую, я твоя сім’я, ти можеш покластися на мене”. Це дуже важливий фактор, який заспокоює. Цим ми з дитинства формуємо базову безпеку та цінність”, — каже співрозмовник. 

Також варто пояснити дитині правила безпеки, які українці мусять зараз виконувати, аби вижити: чому ми ховаємось в укриттях під час повітряної тривоги тощо.

“Питання “Чому у нас війна?” можна роз’яснити через метафору, мультфільми. Мовляв, людське его іноді бере гору: деякі люди вважають, що можуть управляти долями інших. Що дійсно є такі люди, але добрих все ж більше і треба бути на їхньому боці та нести добро. Що “світло” завжди перемагає. І що ми маємо таким чином пройти певні “уроки” та стати добрішими та згуртованішими”, — каже фахівець. 

На запитання “Коли закінчиться війна?” не мають відповіді й дорослі. 

“Був такий психіатр Віктор Франкл (який вижив у концтаборі під час Другої світової,  —  ред.) Він казав: першими зламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. А прожили важкі часи ті, хто не очікував нічого, а просто робили свою справу та були зайняті чимось корисним”, — розповідає психолог.

Тому він радить заохочувати дітей робити і свій внесок у перемогу. 

“Дорослі хтось на фронті, хтось волонтерить, хтось просто свою роботу робить. Мусимо робити щось корисне, що наближає перемогу та зберігає нашу психіку. Так само й діти: вони можуть малювати малюнки, писати листи бійцям на фронт, спілкуватися з татом, який на війні. Хтось з дітей збирає пожертви для ЗСУ”, — наводить приклади психолог. 

З 24 лютого 2022 росіяни пошкодили 60% дитсадків Донеччини 

На початку травня садок “Ведмежатко” на західній околиці Бахмута опинився в епіцентрі масованого обстрілу запалювальними снарядами та вигорів вщент. За декілька років до того його капітально ремонтували. Кадри зруйнованого садочка облетіли увесь світ

 

Це був один з 532 закладів дошкільної освіти, які працювали на момент повномасштабного вторгнення Росії на підконтрольній українському уряду території Донеччини. З них зараз:

• пошкоджені 320 дитсадків, в тому числі 50 зруйновані вщент;
• 136 закладів дошкільної освіти займаються з 4 249 дітьми дистанційно.

Тобто пошкоджені 60% дитсадків в області, а майже кожний десятий — знищений.

Такі оновлені дані станом на 19 вересня 2023 року повідомила начальниця департаменту освіти і науки Донецької ОДА Тетяна Сідашева у відповіді на запит Вільного радіо.

• У Бахмуті російська армія знищила дитсадок, який відремонтували 2 роки тому за 12 млн грн (ВІДЕО)

З прифронтових міст і сіл Донеччини влада, силовики та батьки продовжують евакуювати дітей. Посадовці стверджують, що в 30 населених пунктах регіону не залишилось неповнолітніх. Зокрема, евакуювали 229 дітей з Волноваського, Бахмутського, Покровського та Краматорського районів.

У серії репортажів Вільного радіо “Вкрадене дитинство” ми розповідаємо про українських дітей, які змушені проводити свої безтурботні роки під виття сирен і свист російських снарядів. Зокрема, ми розповідали, як лікують поранених малюків у лікарні “Охматдит” і яких душевних травм їм завдає розв’язана Росією війна. Друга частина нашого спецпроєкту — про те,  як росіяни вбивають дітлахів Донеччини та чи можна цьому завадити. А у заключному матеріалі йдеться про те, до яких методів вдаються росіяни, аби вкрасти українських дітей, що переживають неповнолітні та скількох із них вдалося повернути на рідну землю.