Рівно 107 років тому у нині окупованому Зайцевому народився видатний український скульптор, про якого Донеччина майже забула, – Микола Мухін. Він ліпив не Ленінів, Артемів, робочих й селян із серпами-молотами, а запорізьких козаків, чумаків та українських князів. За це й змушений був покинути Україну.
Про видатного земляка Вільному радіо розповів проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв Роман Яців. Він зібрав багато фактів про життя й творчість Миколи (Богдана) Мухіна-Колоди, зустрічався з його нащадками та популяризував митця через публікації.
“Наша академія знаходиться в тих приміщеннях, де колись ходив і Микола (Богдан) Мухін. Про нього говорили як про легенду і в Каліфорнії, і в Німеччині. Він вважав своєю місією представити український степ через історичну тематику”, — розповідає Роман Яців.
На питання, звідки у творчості митця, який формувався у зросійщеному середовищі, такі мотиви, дослідник може лише припускати.
“Я не хочу фантазувати, але значить в нього була така культурна свідомість. Він глибоко увійшов в цю тему, мав інтуїцію та ерудицію — така його позиція художника”, — каже Роман Яців.
Микола (Богдан) Іванович Мухін-Колода народився 24 травня 1916 у Зайцевому Бахмутського повіту. І власне, це все, що поки публічно відомо про його життя на батьківщині.
Скульптурі він навчався у мистецьких закладах Харкова, Одеси та Києва. У 1936 Микола Мухін-Колода закінчив Київський художній інститут, де отримав академічні знання. Як саме склалася доля Мухіна-Колоди в часи сталінського тоталітаризму, львівський дослідник не знає. Можливо, дані й збереглися. Потрібно робити запити в музеї та організації української діаспори у США.
Внаслідок політичної угоди між СРСР та гітлерівською Німеччиною, у 1939-1940 роках до УРСР приєднали західноукраїнські землі, які до того перебували у складі Польщі та Румунії. Тоді митців СРСР закликали «утверджувати радянське мистецтво» на західній Україні. І Микола Мухін-Колода із дружиною Софією Кобринською та донечкою Марією у 1940-му перебрався до Львова. Туди він приїхав вже сформованим митцем та мав високий авторитет.
“Микола (Богдан) Мухін належав до тої когорти, яка прагнула творчої свободи та хотіла реалізувати свою національну ідентичність. До Львова переїхали багато митців з радянської України, які не захотіли залишатися там через різні обмеження творчої свободи, переслідування, розстріли. Його ім’я дуже добре пам’ятають у Львові”, — каже Роман Яців.
Невдовзі почалася Друга світова війна. Західну Україну тепер окупували нацисти.
Так склалася доля митця, що найкращі свої скульптури він створив напередодні, під час та опісля Другої світової війни.
“В часи німецької окупації тут були створені мистецькі середовища. Відновили роботу Мистецько-промислової школи, в якій Микола (Богдан) Мухін викладав скульптуру. Він був дуже пошанованим автором, брав участь у кількох виставках зі своїми творами”, — розповідає дослідник.
У ті воєнні часи витворів із бронзи він робити не міг — це було дорого. Тому творив із дешевших матеріалів — гіпсу й навіть фіксованого пластиліну.
У Львові Микола Мухін навчав молодих митців, деякі стали відомим скульпторами. Серед них Микола Дзиндра. Він повернувся в Україну зі США і власним коштом збудував музей, де розмістив понад 800 привезених скульптур.
У 1943-му фронти Другої світової знову почали наближатися до Львова: радянська армія гнала армію нацистів. Оскільки для таких людей, як Мухін, обидві сили були окупантами України, він вирішив покинути Львів та їхати на захід.
Роман Яців вважає, що це рішення митця було правильним.
“Для нього це була загроза (наближення радянської армії до Львова, — ред.), тому що він був національно свідомим художником. Він себе сам ідентифікував з національною культурою. Він нічого не робив ворожого проти Сталіна, але тоді винищували за будь-які теми, біографічні епізоди”, — розповідає львівський дослідник.
Ті ж митці, які залишилися вже в радянській окупації України, повинні були йти на компроміси із владою та працювати в руслі радянської ідеології. Незгодних карали..
Цікаво, що у Миколи Мухіна був старший брат, теж скульптор. Віктор Мухін, судячи із вдалої кар’єри, цілком прийняв радянську ідеологію та творив за її настановами. У 1956 він став заслуженим діячем мистецтв УРСР, а за 4 роки до смерті — лауреатом Шевченківської премії. Він викладав у Луганському художньому училищі, серед його творів монумент “Україна — визволителям” у Міловому на Луганщині та пам’ятник молодогвардійцям у Краснодоні.
Мистецтвом Мухін-Колода займався навіть у таборах Німеччини для переміщених осіб. Про цей період творчості Миколи Мухіна розповів видатний український художник, мистецтвознавець, журналіст Святослав Гординський у книзі “Крук — Павлось — Мухін”, яка вийшла у Мюнхені у 1947 році.
Відомо, що, перебуваючи в Німеччині, Микола Мухін виконав 3 меморіали для поховань розстріляних нацистами полонених. Серед них ㅡ пам’ятник на кладовищі Машзе у Ганновері.
Про цей період життя та творчості Мухіна є спогади Миколи Жмундуляка, які опублікував Микола Савчук у газеті “День”. За цими спогадами, в Німеччині на Миколу Мухіна полювали НКВДисти, аби відправити назад в СРСР. Українці викрали його з радянської зони та переправили до англійської. Звідти він поїхав “ще далі від совєтів”, за океан у США.
За словами Романа Яціва, в США Миколі Мухіну було непросто психологічно: не всі його мистецтво сприймали. Дехто із середовища Об’єднання митців-українців Америки вважав, що в нього трохи застаріла манера.
“Аби він був більш успішним й реалізовувати більш масштабні твори, треба було велику майстерню, кошти на скульптуру. Напевно, йому це важко вдавалося. Але його треба трактувати і як педагога — на цій ділянці викладання скульптури він дуже багато зробив”, — розповідає дослідник.
Помер Микола Мухін 8 травня 1962 року у Філадельфії та похований на українському кладовищі Баунд Брук. На його могилі — велична статуя козака.
За словами Романа Яціва, в українських колекціях творів скульптора майже не збереглося. Скульптури Мухіна можуть бути у приватних збірках: під час нацистської окупації Львова, коли було важко з харчами, статуетки роботи Мухіна продавалися у сувенірних крамницях міста.
“Зараз переді мною стоїть оригінальний твір у гіпсі Миколи (Богдана) Мухіна “Козак у степу” — на першому плані фігура сидячого запорожця і кінь. Це одна із класичних тем, яким прославився ваш земляк”, — розповідає Роман Яців.
Цю скульптуру він отримав від удови художника Петра Андрусіва, який товаришував з Миколою Мухіним — вони разом викладали в Українській мистецькій студії у Філадельфії.
Львівський дослідник творчості Миколи Мухіна згадує, що 15-20 років тому зі США в Україну приїздила донька скульптора, Маша Арчер. Вона — дуже відома сучасна дизайнерка прикрас, чиї вироби носять голівудські знаменитості.
“Вона тоді приїхала, аби сприяти створенню фільму про її батька. Вона була у Львові та Харкові”, — розповідає співрозмовник.
Також Роман Яців вважає: творчий доробок Миколи Мухіна необхідно комусь збирати по світу та досліджувати.
“Його архіви десь мали б у США й зберегтися. Варто звертатись в Українську вільну академію наук (УВАН) у Нью-Йорку. Родини передавали туди спогади, листування українських діячів поза Україною. Й Український музей в Нью-Йорку — треба робити запити”, — радить майбутнім дослідникам життя та творчості Миколи Мухіна львівський викладач.
Нагадаємо, поблизу Зайцевого була й майстерня сучасного українського скульптора Петра Антипа. Він вимушений був виїхати звідти та покинути майстерню навесні 2014, оскільки Зайцеве та багато інших населених пунктів Донеччини тимчасово окуповані Російською Федерацією.
Читайте також: