Іван Черниця — кухар з Маріуполя, який на початку повномасштабного вторгнення вступив до 109-ї бригади тероборони. Разом з побратимами він тримав оборону на заводі “Азовсталь”, звідки після тяжких боїв вийшов у полон. Десятий місяць родина не має від захисника жодної звістки.
Наречена Івана Юлія розповіла нашим журналістам про коханого та їхні плани на майбутнє. Далі — її пряма мова.
В редакцію “Вільного радіо” звертаються родичі полонених, і ми продовжуємо збирати їхні історії, аби показати обличчя тих, хто боровся за Україну, а тепер потребує боротьби за них. Якщо ваша близька людина потрапила у полон і ви готові про неї розповісти, пишіть нам через форму зворотного зв’язку на сайті або у соцмережах: Telegram, Instagram, Facebook.
Мав закінчувати магістратуру, та опинився на “Азовсталі”
До [повномасштабної] війни ми разом жили у Маріуполі, у нас було дуже багато планів на майбутнє: хотіли купити будинок у рідному місті, одружитися. Але 24 лютого всі наші мрії розбила війна.
Іван з самого початку повномасштабного вторгнення без вагань пішов у територіальну оборону. Його позвиний “Грек”.
Ми не бачилися з 27 лютого 2022 року. З того моменту я живу у повній невідомості. Пам’ятаю, як важко тоді було перервати наші обійми… Тоді Ваня пішов на службу, а я виїхала разом з його батьками з Маріуполя у безпечніше місце.
На момент перебування на “Азовсталі” Ваня мав закінчити магістратуру юридичного факультету — здобував другу освіту. Він дуже начитана та освічена людина, любить вивчати історію.
Також у нього є освіта кухаря. Він дуже смачно готує, любить вигадувати якісь нові рецепти. Я не знаю, як йому це вдається, але навіть звичайну кашу він може зробити дуже смачною. Це, як виявилось, йому дуже знадобилось в армії. Його побратими розповідали, що він саме та людина, яка нікого ніколи не залишить голодним.
Ваня любить тварин, вони, мабуть, це відчувають і тягнуться до нього. Навіть перебуваючи на “Азовсталі”, він надіслав мені фото з собаками, з якими вони ділили їжу і воду, хоча харчів було дуже мало.
Він встиг сказати: “Зроби так, щоб нас не забули”
Коли розпочалась “евакуація” з “Азовсталі”, я вже зрозуміла, що це полон. Пам’ятаю, як дивилась новини в повному розпачі, не уявляла, що буде з моїм коханим далі. Останній раз я чула його ще 23 травня, після того від нього не було жодної звістки за десять місяців.
Він зателефонував мені вже з полону, це був перший його дзвінок за майже місяць. Тоді я раділа, що нарешті почула його голос. Він сказав мені, що перебуває [у тюрмі для українських військовополонених] в Оленівці. Розмова тривала дві хвилинки, тоді він встиг мені сказати: “Зроби так, щоб нас не забули”
Червоний Хрест не підтвердив статус полоненого
Побратими Вані, яких нещодавно звільнили з полону, розповіли мені, що зараз “Грек” перебуває в одному із СІЗО на території РФ.
Я одразу звернулась у Міжнародний комітет Червоного Хреста, повідомила про його полон. На жаль, МКЧХ майже не має впливу на ситуацію. Іван досі не підтверджений Червоним Хрестом як полонений.
Коли я дізналась про полон, я відчувала дуже сильний страх за життя найріднішої мені людини й повну невідомість. Що робити далі? Як мені його врятувати?
Кожен обмін я дуже радію, що повертаються наші герої, але, не знаходячи у списках звільнених знайомого прізвища, відчуваю нестерпний біль.
Але я не даю собі здаватися. Я буду боротися за свого коханого так, як він боровся за мене
Найскладніше для мене в цій ситуації — невідомість. Я звикла завжди бути поруч зі своїм коханим, ми ніколи надовго не розлучались, мені дуже важко без нього. Зараз я не знаю, в якому він стані, його точне місце перебування…
Мрію нарешті обійняти свого коханого, подивитись йому в очі. Поруч з ним я завжди відчуваю себе маленькою дівчинкою, він — моя опора та підтримка. Дуже хочу відчувати його поруч не тільки у думках, а фізично.
Куди звертатись рідним полонених
Я створила ГО “Об’єднання родин територіальної оборони Маріуполя”, беру участь в акціях на підтримку полонених.
Консультую рідних інших бранців. Я намагаюсь скоординувати їхні дії правильно, бо сама прошла через це. Людям, рідні яких потрапили в полон, у першу чергу хочу порадити набратись терпіння та не впадати у відчай. Найголовніше — це не нашкодити.
Треба одразу ж:
Також важливо не забувати про свій психологічний стан та за потреби звертатися до психолога.
Це дуже важкий шлях, який ми всі обов’язково подолаємо. Вірю, що кожен захисник України, який зараз у полоні, обов’язково повернеться на рідну землю. Мрію, щоб кожна родина, рідні яких у полоні, якнайшвидше мала змогу обійняти свого захисника.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію полоненого маріупольця Олексія Новікова, який пішов у ТРО у 18 років.
Читайте також: