Підтримайте Вільне Радіо
Рівно три роки тому — 25 січня 2023 року — українська влада офіційно визнала окупацію Соледара. Відтоді новин із міста майже немає — лише поодинокі відео від російських окупантів або кадри з безпілотників від ЗСУ. На момент окупації близько пів тисячі місцевих переховувалися в підвалах, однак згодом у місті залишився лише один житель. Утім, на третій рік окупації зник і він. Розповідаємо, що відомо про теперішній стан міста.
Журналісти Вільного Радіо підготували детальний матеріал із хронологією боїв за місто та спогадами учасників бойових дій, евакуаційних волонтерів і очільника громади:
За словами начальника Соледарської міської військової адміністрації Сергія Гошка, точно оцінити ступінь руйнування міста неможливо без доступу до нього.
“Я не володію точними цифрами. Бачу лише значні руйнування — як і в усіх інших окупованих містах. Можу сказати, що практично все місто зруйноване”, — сказав Сергій Гошко в коментарі Вільному Радіо.
Нині головним джерелом інформації про те, який вигляд має Соледар, залишаються російські окупанти. Станом на початок 2026 року вони єдині, хто може вільно пересуватися містом. Найсвіжіші кадри з’явилися в січні 2026 року: окупанти проїхалися вулицею Парковою повз гаражний кооператив та зупинку “Дачна”.
Також загарбники показали Соляний рудник №1-3 та споруди навколо нього.
Також час від часу кадри міста з безпілотників публікують захисники 10 гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Зокрема, ми показували:
Останнє таке відео з’явилося у грудні 2025 року. Тоді захисники показали центральну та південну частини міста з багатоповерховою забудовою, школою №13 і Преображенським храмом.
До повномасштабного вторгнення Росії в Соледарі мешкали близько 11 тисяч людей. Після евакуації та початку міських боїв за місто в ньому залишалися приблизно пів тисячі жителів. Більшість із них окупанти вивезли углиб т.з. “ДНР” та в Росію.
Станом на кінець 2023 року в захопленому місті залишався лише один цивільний. Такі дані озвучив російський пропагандист Олександр Сладков.
“У Соледарі залишився один чоловік. Хоча я перебував у місті під час його штурму “Вагнером” і зустрічав цивільних осіб. Розумієте, там, де триває війна, вона дуже жорстока — випалює все та вбиває всіх. Тому там населення майже не проживає”, — сказав Олександр Сладков.
Втім, за три роки окупації й цей останній житель, імовірно, покинув Соледар.
“Щодо того, чи перебувають нині в місті люди, — я не володію такою інформацією. Можу лише сказати, що з літа [2025 року] ми нікого не бачили. Я впевнений, що, найімовірніше, цивільних там нема”, — розповів Вільному Радіо начальник Соледарської міської військової адміністрації Сергій Гошко.
Для тих же, хто евакуювався з міста на підконтрольну територію, головною проблемою залишається неможливість оформити компенсацію за втрачене житло. Адже станом на січень 2026 року Соледар офіційно належить до тимчасово окупованих територій.
У відповідь на інформаційний запит Вільного Радіо в місцевій військовій адміністрації пояснили, що через окупацію Соледара зараз неможливо приймати заяви від місцевих на компенсацію та видавати сертифікати за зруйноване житло.
Наразі законодавство дозволяє приймати заяви на компенсацію лише щодо населених пунктів, які перебувають у зоні бойових дій. Таких у Соледарській громаді станом на січень 2026 року — 14, але Соледар до них не належить.
Більше про складнощі із виплатами компенсацій на Донеччині журналісти розповідали у матеріалі:
Єдиною надією на отримання компенсацій для переселенців із Соледара залишається законопроєкт №11161.
Згідно з документом, усю житлову нерухомість у зоні бойових дій або на тимчасово окупованих територіях автоматично визнають знищеною. Це мало дозволити подавати заявки на компенсацію жителям Соледара та інших окупованих населених пунктів.
30 грудня 2024 року законопроєкт направили на підпис президенту, й відтоді статус документа не змінюється. Та попри складнощі, робота у цьому напрямку триває, запевняє начальник Соледарської МВА Сергій Гошко.
“Робота ведеться, і будуть ще інші рішення. Програма з компенсаціями працює, люди її отримують, але, на жаль, не на всіх. Хотілося б усе одразу, але кошти на ці заходи, як я розумію, надходять від міжнародних донорів”, — говорить Сергій Гошко.
Якщо кадри деяких районів Соледара з землі з’являються хоча б іноді, то із загальними планами міста з супутника все складніше. Востаннє сервіс Google оновлював кадри міста у серпні 2022 року (хоча наприкінці 2025-го з’явилися оновлені знімки сусіднього Бахмута). Тому наразі актуальних якісних кадрів Соледара не існує.
Є тільки знімки з недостатньою роздільною здатністю, щоб роздивитися окремі будинки. Зокрема, на сервісі Copernicus Browser найсвіжіші кадри, на яких видно місто, датовані листопадом 2025 року (є й новіші — від грудня 2025-го та січня 2026-го, але хмари перекривають огляд міста).
Водночас є якісні знімки від іншого сервісу, на яких можна роздивитися майже кожен будинок, проте вони датовані 2023 роком.
Тоді приватний сектор навколо залізничної станції Сіль у західній частині міста вже був зруйнований.
Схожа ситуація північніше — у районі соляного рудника №7 (колишнього рудника №1 імені Свердлова) більшість приватних будинків зруйнована, сама ж шахта лише зазнала пошкоджень.
Центр міста з багатоповерховою забудовою, стадіоном “Соляник”, школою №13 та дачним кварталом був менш пошкоджений, ніж околиці, хоча деякі вулиці приватного сектору та гаражного кооперативу зруйновані.
Соляний рудник №1-3 теж уже частково зруйнований, так само як і прилеглі вулиці з житловими будинками.
Частково зруйновані приватні будинки й у районі “Посьолок”.
Найбільш зруйнованим тоді був східний район міста, відомий як “Білокам’янка”, або “Деконська”. Саме зі східних околиць почався штурм міста, тому руйнування тут настільки суттєві.
Завод “Кнауф” був одним із перших об’єктів, які штурмували російські військові, проте на знімках руйнування ще не настільки масштабні, якими вони є натепер.
Раніше журналісти Вільного Радіо розповідали про підприємців Альону й Антона Букрей із Соледара. Вони продавали соляні світильники з Артемсолі, згодом самі стали виробниками, а після початку відкритої війни переїхали й відновили виробництво з нуля у Дніпрі.