“Місток між серцем батьків та дитини”: чому важливо читати дітям казки, навіть страшні
Тваринці пришивають ніжки, відрізані трамваєм. Дівчину, після невдалої спроби вирізати їй серце, отруїли яблуком та поклали в кришталевий гроб. Іншу викрали у батьків немовлям та роками тримали в башті. Це не фільми жахів, а дитячі казочки, які ми щовечора, роками читаємо своїм дітям. У Всесвітній день казок ми разом із психологами розбиралися, навіщо казки взагалі та жорстокі зокрема.
Мати 4-річної дитини, журналістка Вільного радіо з медичним бекграундом розпитала трьох українських психологів-практиків: як казки впливають на дітей та навіщо в них є деталізовані елементи жорстокості.
Кандидат психології, доцент, член Всесвітньої федерації психічного здоров’я Віктор Вус каже: страшилки у казках допомагають дитині долати негатив.
“Коли ми читаємо, слухаємо чи дивимось жорстокість, воно дає нам полегшення: знімає певні стреси з нашої душі, мозку. Чому? Ми раптом бачимо якусь небезпеку, агресію, переживаємо страх… Але ж це не зі мною! Це все уявно! Фу-у-х, так? Все!
Ми це пережили, ми перебороли цю агресію, ми сильніші за неї! Тобто це такий спосіб виховання боротьби з цим, коли ви на собі пережили, що “не такий страшний вовк, як його малюють”. Людям, дітям це стає не так страшно та небезпечно”, — пояснює роль страшних фрагментів у казках психолог.
Він зазначає: людство користувалося аналогічними захисними механізмами й у прадавні часи, й у середньовіччя.
“Чому первісні люди малювали якогось звіра, потім танцювали та били його своїми списами? Вони знімали з себе таким чином свій страх через цю агресію. А тоді йшли на полювання, і вже не боялися того звіра. В пізніші століття багато людей приходили на публічні страти. У них було відчуття, що: “Це не зі мною! я живий!” Це давало їм внутрішню силу, відчуття, що вони можуть позбутися цього страху та вищі за нього”, — проводить паралелі з минулим фахівець.
За його словами, те, що діти бачать, чують агресію, не означає, що вони потім будуть проявляти її в житті. На питання чи не варто переглянути перелік та зміст казок, які ми читаємо дітям, психолог каже “ні”.
“Казка формувалася як спосіб інтерпретації реальності, який дозволяє людям, дітям виховати почуття впевненості. Якщо ми приберемо це все, то як буде далі? Це все одно, що дитину помістити в середовище, де нема жодного мікроба: у такої людини будуть відсутні хвороби, але потім почнуться аутоімунні захворювання (тобто імунітет почне сам себе “їсти”). Таким само чином відбувається й в психологічному, й у ментальному світі дитини. Найголовніше — це правильна інтерпретація того, що ви дитині читаєте”, — пояснює фахівець з психологічного здоров’я.
Київський психолог Тарас Нестеренко радить, читаючи казки, зважати на реакцію дитини та обирати відповідні.
“Треба фільтрувати що читати дитині. Потім вже розповідати, що у світі є й жорстокість, але є право вибору: обирай “світлу сторону”, і все буде добре. Адже світ не чорно-білий, є дуже багато відтінків. Та й казки складали живі люди. Тому вибір казок — це свідомість та відповідальність батьків. Читати страшні фрагменти можна, але розсудливо та пояснювати, що такого насправді не буває, або буває, але нечасто. Щоб дитина розуміла, що у світі буває по-різному, і якщо бути обережним, ймовірність небезпечного та негативного зменшується”, — пояснює фахівець.
А якщо дитина страшиться, можна зосередитись на більш позитивних казках.
“Жорстокість у казці виправдана, якщо її герой перемагає ворога”
Але, на думку Тараса Нестеренка, жорстокість може бути й корисною у певних казках. Якщо герой жорстоко перемагає змія, загарбника, то жорстокість виправдана. Та цитує фрагмент з трудів австрійського психолога Карла Густава Юнга, який так описував “шлях героя”:
“Іди в ліс, інакше з тобою нічого не станеться. Якщо ти не підеш в ліс, з тобою не стануться різні пригоди, ти не зустрінеш змія, ти його не переможеш, ти не знайдеш собі кохану”. Тобто не почнеш жити та будеш невдахою”, — розповідає психолог.
Тобто, якщо казка підпадає під цей “шлях героя”, то вона конструктивна, резюмує психолог.
Назви улюблену казку, і я скажу хто ти
Психолог Тарас Нестеренко також застерігає: на його думку, казки можуть “програмувати” людину на майбутнє життя.
“При цьому як на добрі, успішні моделі поведінки, так і на негативні, деструктивні, навіть доводити до алкоголізму. Наприклад, казка “Буратіно” — це модель невдахи, хоча її відомий прототип Піноккіо більш позитивний (коли він брехав, в нього носик виростав). Тобто ця казка повчальна. А в “Буратіно” — Країна Дурнів, його обдурили. Автор казки, Олексій Толстой, коли писав її, був у тяжкому психічному стані, переніс кілька інфарктів, здається, приймав якісь психотропні засоби. Вважаю, в цій казці закладено модель алкоголіка”, — каже Тарас Нестеренко.
За його словами, він часто використовує у практиці таку діагностику. Каже, що можна співставити модель життя людини з моделлю поведінки улюбленого казкового героя.
“Мав честь спілкуватися з відомим політологом, який завжди викриває участь відомих людей в корупційних схемах, яро та при різних урядах. Він сказав мені, що велику роль для нього відіграла казка про голого короля. Ця людина повністю повторює модель поведінки цього хлопчика, який насмілився привселюдно сказати: “А король голий!”. В іншої відомої людини улюблена казка була “Гидке каченя”: він з маленького містечка, з неблагополучного району; перебрався у центр столиці, зараз — відомий відеоблогер та суспільний діяч”, — розповідає психолог.
Казка “лікує” та удосконалює дитину
Психологиня, супервізор Центру психосоціальної реабілітації Києво-Могилянської академії Людмила Романенко вважає: казки допомагають дитині стати кращою.
“Казки — це метафори, і вони дозволяють дитині удосконалитись: розвивати самосвідомість, покращувати спілкування з навколишнім світом. В тому числі позбавитись своїх страхів та комплексів. Це перенос своїх власних переживань на героя. Для всіх дітей, людей притаманні різні почуття, в тому числі злість, й агресія, роздратування, й страх. А дорослі чомусь страшаться, що діти можуть все це відчувати. І коли діти чують з казок, що це ж і у героїв може бути. Тому казка дозволяє це через героя пережити та не вчиняти цього насправді”, — пояснює психологиня.
Вона зазначає: казки неабияк допомагали й дітям минулих поколінь (коли дорослі “забороняли відчувати”).
“Ви чули, коли казали: “Не плач! Чоловіки не плачуть! Не злися, злитися не можна”. Що робили? Запихували всередину всі ці почуття та емоції, коли відчувати було не можна (так склалося в житті наших бабусь-дідусів). І як раз казки дозволяли все це прожити”, — розповідає фахівчиня.
Та додає: у психології є навіть окремий напрям — казкотерапія: на кожну психологічну проблему — певна казка. За її словами, народні казки — універсальні та містять ментальність кожного народу.
З нею погоджується її колега Віктор Вус:
“Казки — це механізм передачі соціокультурних архетипів, або традиції. Менталітет нації формувався через казки та легенди”, — каже вчений.
Казки — унікальний “тренажер” для психологічного розвитку дитини
Віктор Вус пояснює: слухання казок запускає в мозку дитини дуже складні та важливі процеси, які неабияк розвивають.
“Дитина чує слова, з яких створює у мозку образи казкових героїв, і, наче як у розмальовці, надає їм певні якості, рухи. Тобто дитина анімує та “розфарбовує” почуте. Задіюються дуже багато систем, і діти вчаться координувати між собою всю цю взаємодію”, — розповідає науковець.
А ще коли ви читаєте доньці чи синові казочку на ніч, ви емоційно “прив’язуєте” дитину до себе, і цих моментів вона ніколи не забуде.
“Дорослий, який читає мені казку, — ми спільно разом з ним переживаємо ці відчуття. І якщо у сюжеті небезпека, я відчуваю руку матері. Тому казка — це спосіб знайти емоційний контакт з дитиною, створити емоційно-значущу ситуацію спілкування з нею, виховати її, аби вона по-іншому розуміла світ”, — каже психолог.
Та радить читати вголос дитині виразно та повністю віддатись цьому процесу.
“Є велика різниця: чи ви пробубоніли ту казочку, чи ви емоційно розказали дитині із захопленням, з певним тембром голосу, вібраціями та емоціями. Це створює більшу довіру до батька, мами. І чим раніше ви почнете читати дитині казки, тим більше дитина буде прив’язана до вашого голосу, інтерпретації. Адже ви створюєте такий місток між серцем батьків та дитини”, — резюмує психолог.
Читайте також:
701Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
