Мить обстрілу — наслідки на роки. Як зараз живе дівчинка з Бахмута, яка 7 років тому втратила матір під час обстрілу (ФОТО)
Мати Майї Кремезної загинула в неї на очах поруч з їхнім домом. За 7 років 14-річна дівчинка перенесла декілька операцій, але втрачає слух та досі потерпає від пережитого.
Про це Вільному радіо розповідає бабуся дівчинки та мати загиблої жінки Марина Кремезна. Її 25-річна донька, яку теж звали Мариною, загинула 13 лютого 2015 року. Без мами залишились двоє дівчат, Майя та Вікторія, якими відтоді опікується бабуся.
“Після того обстрілу у неї проблеми й зі шлунком, і з нервами, і зі спиною — з усім. Найстрашніше, що вона чомусь стала худнути: нині вона важить на 3 кг менше, ніж два роки тому. Причини я не знаю! З хребця видаляли осколок… Від вибуху в неї розірвалась барабанна перетинка. І в неї неврит слухового нерва й здорового вуха (тобто друге теж нездорове). В ЛОР-інституті сказали, що неврит слухового нерву не лікується, і вона втрачає слух”, — каже бабуся дівчинки.
“Марина загинула біля нашого дому”
13 лютого 2015 року російсько-окупаційні війська обстріляли з реактивних установок “Смерч” східну околицю Бахмута — мікрорайон “Зарічний”.
У той момент Марина Кремезна-старша була вдома, мати й донька жили в одному будинку. 25-річна Марина пішла зі старшою Майєю по молодшу Вікторію у дитсадок. У цей момент і стався обстріл. Марина загинула на місці.
“Я тільки прийшла з роботи. Вони разом вийшли до садку, на годиннику було десь 16:20. Сусід вискочив і каже “У вас там донька загинула”. Онука сиділа поруч, у неї була нога переламана, рука, поранення у спину. Товстий шар курточки та штанів врятували її, якби не це, вона б, мабуть, і не ходила”, — згадує той страшний день Марина Кремезна.
Жінка з дівчатами продовжують жити в тому домі й досі, тільки вже без Марини-молодшої. Жінка стала опікункою своїм осиротілим онучкам.
“У дівчинки інвалідність. Перша операція на вусі була невдалою”
Нині старшій Майї вже 14 років, вона навчається у 9 класі, а її сестричка Вікторія — у 6 класі. Обидві доньки загиблої мають статус постраждалих в зоні АТО/ ООС, у Майї через її серйозні поранення інвалідність.
“Вона ходить, хоча з ногою трішки є проблема, парапарез не помітний (часткове порушення функцій обох рук чи ніг після пошкодження сегментів спинного мозку, – ред.) У вересні того року другий раз Майї робили операцію на вусі — мірінгопластику (відновлення цілісності барабанної перепонки, — ред.) Перший раз, у 2019-му, операція пройшла невдало. Зараз треба знову їхати перевіряти результат. Мені здається, що вона так і не чує тим вухом”, — каже жінка.
Нині Майя Кремезна у санаторії. Бабуся вважає, що дівчинка досі переживає той страшний стрес під час обстрілу.
“Це можуть бути наслідки психологічної травми, психолог у Слов’янську казав. Може вона у собі тримає це — не знаю. Тому що все це стреси. Нині наче немає істерії, але якщо зараз немає, потім буде”, — каже бабуся дівчинки.
Дівчатам усі ці роки допомагає волонтерка Ксюша Київська.
“Вона (Лазебник Оксана Петрівна) возить дітей і за кордон на відпочинок. Торік влітку були у Хорватії, в Карпатах. В попередні роки возила у Єгипет, до Туреччини. І речі надсилає, і була матеріальна допомога один рік, допомогла з операцією”, — розповідає мешканка мікрорайону “Зарічний”.
“Вона здригається від грози та салютів”
Ті, хто потрапляв під обстріли, бояться й таких речей, як гроза та салют. Марина Кремезна вважає, що феєрверки варто заборонити.
“Майя дуже боялася грози, це тільки от зараз рік чи два вона перестала. Салюти — вона кожного разу здригається, хоча наче їй і цікаво подивитися, і зараз їх наче дозволили… Все одно, вона труситься… Салют у Соледарі був на День шахтаря — чути було сюди. Неприємно, звісно, і весь час асоціації”, — каже мати загиблої під час обстрілу.
Труситься й сама бабуся, Марина Кремезна, — від того, що все це може повторитися з новою силою.
“Після цього — страшно, і коли у Попасній бувало, й нині навіть інколи чути… У мене трусяться піджилки, як кажуть”, — зізнається жінка.
“Про обстріл та тих, хто загинув, знають навіть не усі бахмутяни”
Залпи також поцілили в район школи № 4 та дитячого садка № 4 — вибухова хвиля повибивала шибки, сліди від обстрілу досі видно на шкільному паркані. Але найстрашніше, що біля садка загинув і 7-річний хлопчик Єгор Молодецький.
Марина Кремезна зазначає: про цю трагедію знають навіть не усі бахмутяни.
“Навіть у нас в місті не всі знають! Кажуть: “А коли це було? А де?” — каже вона.
Коли наступного дня після обстрілу “Зарічного” Марину Кремезну ховали на Маріупольському кладовищі, російські гібридні сили обстріляли вже іншу, південну, околицю міста. 14 лютого під обстріл потрапило селище Опитне, що на виїзді з міста у напрямку Зайцевого, Майорського та окупованої Горлівки.
“14-го числа, помню, ми їхали Марину ховати. А там теж обстріл був на Опитному, там ніхто не загинув. Були вибухи, чути було”, — згадує мати загиблої.
Родина проживає обстріл щороку
А от Кремезним, замість радіти зимі, Дню Святого Валентина, кожного лютого доводиться переживати своє горе знову й знову.
“Кожний рік це… Тільки нещодавно телебачення було, питали про інвалідність… Якби це щось змінило… Щоб війна закінчилась. То реквієм, то телебачення, ну й що, щось змінюється? Тільки більше й більше…”, — каже жінка.
Щороку 13 лютого люди збираються на подвір’ї школи №4. Тут встановили пам’ятний знак, і навколо нього щорічно збираються на мітинг-реквієм мешканці мікрорайону, військові та місцева влада.
Читайте також:
1261Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
