27 липня в Україні відзначають День медичного працівника. Після початку повномасштабного вторгнення вони продовжили рятувати людей не тільки в тилу, а й на передовій, подекуди у нелюдських умовах. На День медика журналісти Вільного радіо підготували добірку з 5 історій лікарів, які своїм прикладом показують мужність і стійкість представників цієї професії.
День медичного працівника в Україні святкують з 1994 року. Раніше його відзначали у третю неділю червня. Проте 13 червня 2023 року президент України Володимир Зеленський підписав указ, яким встановив нову дату святкування Дня медичних працівників. Згідно з цим указом тепер це свято відзначатимуть щороку 27 липня.
Ми підготували для вас 5 історій про медпрацівників, які під російськими обстрілами рятують життя людей, ризикуючи своїм.
Після початку відкритого вторгнення лікарі з Маріуполя майже одними з перших відчули на собі жахіття війни. Серед них був Олександр Мартинцов — дитячий хірург з Маріуполя. Минулого року він мусив оперувати й дорослих пацієнтів через надзвичайну ситуацію в місті. Лікарня приймала поранених з усього Центрального району міста.
“У нас окупанти зайняли півкорпуса. За всіма світовими законами, війська не повинні займати лікарню. Вони йдуть по нашому відділенню, рти порозкривали, роздивляються в усі боки і кажуть: “Ми в житті такого не бачили!” А у нас же лікарня була рік як після ремонту, все новеньке для діток завезли: меблі, обладнання”, — згадує хірург.
Один із російських обстрілів забрав життя дружини Олександра, від іншого згоріла його домівка. Сам чоловік на війні здобув посттравматичний синдром.
Щоб пережити біль втрат, Олександр намагається більше спілкуватися з людьми та не жаліти себе. А ще завів блог в інстаграмі, де розповідає про свій досвід.
Про роботу в умовах війни, обстріли та життя після евакуації з Маріуполя очима лікаря Олександра Мартинцова читайте в нашому матеріалі.
Першими ж, хто зустрів війну серед медпрацівників, були бойові медики. Багато хто з них допомагав бійцям ще до відкритого вторгнення Росії, та коли бої стали інтенсивнішими, потреба у медиках зросла в кілька разів.
Серед тих, хто від роботи з цивільними пацієнтами перейшов до допомоги військовим, була й Анна Малиновська. До того як долучитися до лав ЗСУ у 2017 році, жінка працювала лікаркою у Бахмуті. З 24 лютого до початку квітня 2022 року вона була бойовою медикинею під час оборони столиці. Зараз вона викладає тактичну медицину військовим.
“Наш курс не розрахований на людей без медичної освіти. Ми відбираємо близько 150 людей на курс, а за 3-4 місяці у нас залишається вдвічі менше. Це ті, хто зміг трансформуватись, засвоїти програму. Ми людям створюємо наближені до бойових умов обставини: стрілянина, вибухи, кров, крики. Тому витримують не всі”, — каже Анна.
Про жахіття перших місяців війни, трансформацію з цивільного медика в бойового та жагу допомагати ЗСУ попри проросійськи налаштованих родичів — у розповіді медикині Анни Малиновської.
Крім лікарів, які входять до складу ЗСУ, на фронті працює чимало медиків-добровольців. Серед них — і лікарі з Першого добровольчого шпиталю імені Пирогова (ПДМШ). Спільнота утворилася ще 2014-го, коли Росія почала гібридну війну проти України. Багато з них працювали в Бахмуті ще у 2015 році — за часів Дебальцевської операції. Тепер вони працюють на Бахмутському напрямку, але вже в умовах відкритої війни. Щомісяця лікарі допомагають близько 3 тисячам пацієнтів.
“З початком повномасштабного вторгнення <…> все збільшилося: кількість поранених, кількість швидких, тяжкість поранених. Якщо під час АТО/ООС це були переважно кульові поранення, то зараз їх небагато. Зараз переважають мінно-вибухові поранення і контузії. Це артилерійська війна. Війна бомб, снарядів, мін великого калібру”, — розповідає співзасновник ПДМШ Геннадій Друзенко.
До лав об’єднання можуть долучитися цивільні лікарі, які з певних причин не можуть або не хочуть підписувати контракт із ЗСУ. Це можуть бути як фахові лікарі, так і допоміжний персонал — люди без медичної освіти, водії тощо.
Які нині є напрямки роботи Першого добровольчого шпиталю імені Пирогова та як зараз проходить евакуація травмованих бійців — читайте в матеріалі.
Інколи лікарі, які працюють у прифронтових громадах, вимушені працювати до останнього, приймаючі пацієнтів у бомбосховищах. Однією з таких стала лікарка з Бахмута Олена Молчанова. Жінка вирішила виїхати з палаючого міста лише на початку травня 2023 року, коли залишатися там було вже вкрай небезпечно. До цього медикиня приймала пацієнтів в амбулаторії, а коли та згоріла — у бомбосховищі неподалік.
“Люди бігли на перев’язку під обстрілами. Страшно. А біжать, тому що потрібна перев’язка. Вчила пацієнтів самих робити перев’язку, якщо страшно виходити на вулицю. Давала перев’язувальний матеріал”, — згадує лікарка.
Як проходив робочий день в умовах міських бойових дій, якої допомоги люди потребували найбільше та що все ж змусило лікарку евакуюватися з Бахмута — читайте в розповіді Олени.
Декого з лікарів евакуювали з Бахмута дещо раніше. Так, з початку листопада минулого року у Броварах, що під Києвом, свою роботу розпочав підрозділ Бахмутської багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування. Тут працюють медики з Бахмута та інших міст Донеччини. Цей підрозділ надає медичну допомогу всім, хто потребує.
“Ми працюємо за принципом екстериторіальності. Тобто ми маємо велике бажання допомогати нашим співмешканцям з міста Бахмут. До нас їдуть і з Бахмута, й зі Слов’янська, з Краматорська були пацієнти. І броварчани теж”, — каже генеральна директорка Бахмутської багатопрофільної лікарні Світлана Мельникова.
Детальніше про роботу бахмутських лікарів на новому місці читайте у нашому матеріалі.
Нагадаємо, в середині квітня цього року у Львові вперше в Україні вживили протез просто в кістку пацієнта. Таке втручання провели капітану ЗСУ Ігорю Крупнову, який втратив на війні обидві ноги. Вживлений протез має забезпечити чутливість і функціональність кінцівок.