“Швидка” на передовій: як зараз працюють медики-добровольці, які люди потрібні та чим можна допомогти (ІНТЕРВ’Ю)
“Це артилерійська війна. Війна бомб, снарядів, мін великого калібру”, — каже співзасновник Першого добровольчого шпиталю імені Пирогова (ПДМШ) Геннадій Друзенко. Шпиталь об’єднав цивільних медиків, які готові бодай на місяць залишити роботу в тилу й поїхати лікувати на фронт. Розповідаємо детальніше, хто може долучитися до команди ПДМШ, які у них є напрямки роботи та як виглядає евакуація травмованих бійців наразі.
Терапевтка Галина Черниш з Івано-Франківщини уперше поїхала на схід в складі добровольчого шпиталю в листопаді 2016-го. Спершу заповнила форму запису в добровольці на сайті ПДМШ та пройшла співбесіду. Склала присягу та підписала договір добровольця.
Далі був 5-денний вишкіл, після якого — перша ротація у Станиці Луганській. Станом на травень 2023-го Галина Черниш близько 20 разів їздила на схід у складі добровольчого шпиталю. Була в Авдіївці, Мар’їнці, Новотроїцькому, Волновасі й інших містах Донеччини.
“Поклик серця. Я знаю, що вдома у мене є кому надати допомогу, а там я потрібна. До нас приходять і військові, і цивільні, причому останні – з обох боків від лінії розмежування. Треба показати, що ми єдині, що їхня біда — наша біда. І треба, як ми кажемо, “зшити Україну”, — каже про свою мету Галина Черниш.
Вона — одна з понад тисячі цивільних медиків-добровольців, які пройшли ротації на передовій у складі ПДМШ за 9 років війни.
Спільнота таких лікарів утворилася ще 2014-го, коли Росія почала гібридну війну проти України. Ми розпитали у співзасновника та голови Наглядової ради мобільного шпиталю Геннадія Друзенка про те, скільки пацієнтів за місяць медики-добровольці можуть повернути “з того світу”, та чому після першої ротації більшість медиків знову й знову повертаються в зону бойових дій.
“До нас можна приїхати, відбути ротацію і повернутись у свою лікарню”
“Мотивація майже у всіх добровольців одна: люди, які з якихось причин не можуть іти до ЗСУ: це і вік, і стан здоров’я, і викладацька робота в медуніверситетах. Вони приходять в ПДМШ, щоб внести лепту в нашу спільну перемогу. Бо ми більш гнучка структура, ніж офіційні силові органи: до нас можна приїхати, відбути ротацію і повернутись у свою лікарню. Це якраз такий інструмент для тих, хто хоче зробити свій внесок у порятунок поранених і хворих на фронті, але з якихось причин не може чи не хоче підписувати контракт і мобілізуватись”, — каже Геннадій Друзенко.
За його даними, понад 50% лікарів, які бодай місяць пробули на фронті у складі ПДМШ, потім їдуть туди знову. У шпиталі немає штатних лікарів, адже головне завдання добровольців — посилити військових медиків. За 9 років до команди долучалися абсолютно різні спеціалісти: від професорів медичних університетів до лікарів-інтернів.
Медики-добровольці рік працювали у Бахмуті 2015-го й знову повернулись сюди під час відкритої війни
“Весь 2015 рік ми працювали в Бахмуті. Запам’яталася чудова лікарня, з міським головою ми одразу налагодили контакт. Фактично, ми проходили “бойове хрещення” під час Дебальцівської операції — це лютий 2015-го. Коли почалась ця операція нас запросили в Бахмут. І коли йшли поранені з Дебальцево, наші терапевти стояли як операційні сестри, і на всіх столах одразу цих хлопців оперували. Там ми вперше відчули сповна, яка жахлива ця війна”, — розповідає співзасновник ПДМШ.
У травні 2022-го добровольці знову поїхали у Бахмут й понад пів року працювали у Багатопрофільній лікарні інтенсивного лікування.
Зараз близько 60% бійців, життя яких рятують медики шпиталю, дістали поранень саме на Бахмутському напрямку, каже Геннадій Друзенко. Евакуація поранених зараз ускладнена, адже росіяни прострілюють дороги. Часом травмованим військовим доводиться чекати, поки їх зможуть вивезти в пункт надання допомоги.
“Останнім часом у нас 2500-3000 пацієнтів щомісяця. Тобто 80-100 пацієнтам (здебільшого, пораненим) на день надають допомогу медики шпиталю. З травня 2022-го по квітень 2023-го через руки наших медиків пройшли щонайменше 17 604 пацієнти. Це ті, кого ми записали і знаємо поіменно. Їх було більше, бо не завжди є можливість вести статистику”, — каже співрозмовник.
Нині на фронті одночасно перебувають 50 лікарів мобільного шпиталю. Рік тому медики надавали допомогу військовим і цивільним у співвідношенні 1:1. Зараз порятунок мирних людей — радше виняток, адже багато хто евакуювався.
За словами співзасновника шпиталю, під час великої війни значно збільшилася кількість людей з важкими пораненнями.
“З початком повномасштабного вторгнення вибухнув масштаб. Все збільшилося: кількість поранених, кількість швидких, тяжкість поранених. Якщо під час АТО/ООС це були переважно кульові поранення, то зараз їх небагато. Зараз переважають мінно-вибухові поранення і контузії. Це артилерійська війна. Війна бомб, снарядів, мін великого калібру”, — розповідає Геннадій Друзенко.
- Допомога пораненим у Дніпрі: на що можуть розраховувати травмовані на війні та скільки їх — репортаж
Одна група медиків ПДМШ нині виконує завдання на Бахмутському та Соледарському напрямках, інша — неподалік Сватового та Кремінної, розповідає співзасновник ПДМШ.
“Ми зараз працюємо у трьох форматах: це так званий “кейсевак” — коли з передка вивозять до стабілізаційних пунктів, потім ми працюємо зараз на трьох стабпунктах ЗСУ, і важких пацієнтів (як правило, непритомних, заінтубованих) ми вивозимо зі стабпунктів до тилових лікарень”, — каже співрозмовник.
Під час відкритої війни у складі ПДМШ встигли попрацювати навіть іноземці.
“Частина з них — це українці, які колись виїхали в Європу, але зараз повернулись, бо не могли стояти осторонь. У нас є анестезіологи з Австрії, Німеччини та лікар з Корсики (Франція). Ми пробували працювати з іноземцями неукраїнського походження, які не знають нашої мови. На жаль, відмовилися від цієї ідеї, бо відсутність комунікації створює невиправдані загрози”, — каже Геннадій Друзенко.
У червні минулого року шпиталь Пирогова офіційно став частиною сил оборони України. Втім медиків-добровольців досі не захищає закон.
“На жаль, наша держава досі не створила механізмів захисту цивільних медиків на фронті. Потрібна законодавча ініціатива: якщо ми працюємо на фронті, то фактично робимо те, що й військові медики. Нас повинні прирівняти в усіх сенсах: від соціального статусу до гарантій допомоги в разі каліцтва чи смерті”, — вважає співзасновник ПДМШ.
Долучитися до команди шпиталю можуть сертифіковані медики різних спеціальностей
“Потрібні анестезіологи, лікарі й фельдшери невідкладних станів, хірурги. Загалом ті, хто пов’язані зі швидкою допомогою в цивільному житті. Також на фронті потрібні терапевти, оскільки не тільки поранення, а й звичайні хвороби нікуди не діваються, вони теж виводять зі строю наших захисників”, — каже Геннадій Друзенко.
Іноді лікарям замало самого бажання поїхати на фронт. За словами чоловіка, палиці в колеса нерідко встромляє керівництво лікарень, де фахівці працюють на постійній основі.
“На жаль, нерідко медиків не відпускають з основного місця роботи попри те, що існує 814-й наказ МОЗ від 2018 року, який регулює механізм добровільної участі у захисті Батьківщини саме в складі ПДМШ. Наведу приклад: у Києві 7 людей мали їхати на фронт і всім їм відмовила керівниця швидкої допомоги. Я розумію, що і на місцях бракує спеціалістів, але, все ж таки, потребу біля Бахмута чи біля Кремінної не можна порівняти. У нас є двоє медиків, яких поставили перед вибором, сказали: “Звільняйся і тоді можеш їхати на фронт”. Дівчата вирішили, що війна важливіше і звільнилися, тепер вони в нас з короткими відпочинками постійно на передовій”, — розповідає співзасновник шпиталю.
Долучитися до команди можуть і люди без медичного досвіду.
“Вони, як правило, ведуть медичну статистику, працюють кухарями чи їхніми помічниками. Водії мають розуміти особливості роботи на швидкій, бо треба взаємодіяти з командою і поєднувати обережність перевезення пацієнта й швидкість руху”, — каже Геннадій Друзенко.
Перший добровольчий шпиталь імені Пирогова існує на кошти донорів, здебільшого — іноземців.
“Ми не маємо жодних урядових грошей. 100% нам покривають донори. Ми зараз використовуємо нове, найсучасніше, якісне німецьке, американське обладнання. Зараз діяльність ПДМШ обходиться в близько 100 тисяч доларів на місяць. Якщо перевести на кількість врятованих наших бійців — це 40 доларів на людину, тобто небагато. Головний виклик для мене особисто — де знайти ресурси. Дивом ми їх поки знаходимо”, — підсумовує Геннадій Друзенко.
Реквізити для платежів можна знайти на сайті шпиталю.
Нагадаємо, нещодавно ми поспілкувалися з 25-річною бойовою медикинею Анастасією Кобець, яка розповіла про службу в армії та про прийняття її орієнтації там.
13Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
