Потрапив у полон, опинився без свідомості у госпіталі або не встиг повернутися з відпустки після лікування. Це лише деякі випадки, коли військових можуть притягнути до відповідальності за статтею про самовільне залишення військової частини чи місця служби. У такому разі бійцям припиняють нараховувати зарплату, а якщо справа дійде до суду, можна навіть опинитися за ґратами.
Ми проаналізували судові вироки та разом з адвокатами розібралися, як у таких випадках довести, що захисник не мав наміру ухилятися від служби. Також розповідаємо, куди треба звертатися, якщо зв’язку з командуванням немає.
Цей текст — третій із серії матеріалів Вільного радіо “Війни на папері”. Ми вирішили створити цей спецпроєкт, аби допомогти військовим та їхнім рідним впоратися з низкою бюрократичних проблем, які виникають через недосконалість системи чи людський фактор.
Перший текст цього спецпроєкту — про проблеми, з якими стикаються родичі тих полеглих захисників, чиї тіла не можуть поховати. А у другому розповідаємо, на які суми можуть розраховувати поранені бійці, чому компенсації не завжди вдається домогтися та що робити, щоб її отримати.
“До брата, [який воює], в лютому 2023-го зателефонували і сказали: “Якщо ти зараз не з’явишся в частину, ми тебе подамо у СЗЧ (самовільне залишення частини, — ред.)”. А він після поранення. За грудень, січень і лютий ми разів 7 були у частині: брали направлення на операцію тут, у Києві. А вони на другий чи третій день після операції говорять, що подадуть його в СЗЧ, бо він не з’являється в частину”.
Такою історією з нами поділилася сестра одного із захисників. Чоловік переніс операцію після поранення та мав доводити, що не збирався дезертувати.
Адвокатка Катерина Жегестовська, яка спеціалізується на роботі з військовими, каже: серед справ, якими вона опікується, подібні випадки є непоодинокими.
13 липня 2023-го Верховна Рада ухвалила законопроєкт, яким визначила кваліфікуючу ознаку самовільного залишення частини: такі діяння мають тривати понад три доби.
Іноді у самовільному залишенні частини можуть звинувачувати й тих військових, які насправді не мали наміру ухилятися від служби. Наприклад, таке може трапитися, коли з поля бою захисника евакуюють медики іншої бригади.
“Якщо ми говоримо про лінію зіткнення, то буває, що там стоять роти різних військових частин. І коли трапляється обстріл і є поранені, то медики кого бачать, того і евакуюють. Ніхто там не розбирається, з якої хто частини. І потім буває таке, що люди в різних станах, і без свідомості у тому числі. Вони, наприклад, не можуть сказати, з якої вони частини. А потім у кінцевому результаті частина вважає, що [боєць] покинув поле бою, і починає проводити службове розслідування, і подають на відкриття кримінальних проваджень”, — каже Катерина.
Адвокатка пригадує випадок, коли один із її клієнтів упізнав свого побратима, на якого вже відкрили кримінальне провадження за СЗЧ, у реанімаційній палаті.
“Дзвонить до свого командира і каже: “Ти знаєш, що тут Іванов лежить?” Він каже: “Як це? Ми його в СЗЧ вже давно подали”. А він без свідомості. Він не може повідомити”, — говорить Жегестовська.
Фахівчиня додає: аби уникнути подібної ситуації, рідні військовослужбовців повинні мати мобільні номери їхніх командирів. І щойно родичам стане відомо, що бійця доправили до медзакладу, треба телефонувати у частину і фіксувати цей факт.
“Якщо немає ніякого зв’язку з військовою частиною, треба взяти будь-яку довідку з цього лікувального закладу, виписку, звернутися до зонального відділу служби правопорядку України і написати заяву, що такий-то військовослужбовець перебуває на лікуванні там-то. Потім, коли військові частини подають [документи] на ДБР і відкриваються кримінальні провадження, вони розсилають ці дані по ВСП для розшуку і тоді він, скажімо так, знайдеться”, — зауважує співрозмовниця.
Відкрити справу про СЗЧ можуть і щодо тих військових, які не встигли вчасно повернутися з відпустки.
“У мене є клієнт, у якого була відпустка, він мав пройти ВЛК, і вони написали йому, що наступного дня ледь не о 8 ранку вже мав прибути [у частину]. Він не міг цього зробити, тому що є комендантська година. І навіть коли о 16 годині йому цю довідку видали, то з одного кінця України у інший він не встиг би добратися. Він прибув на день пізніше, і на нього вже було відкрите кримінальне провадження, що він нібито у СЗЧ. Закінчилось все нормально, досудово, він писав пояснення”, — каже адвокатка.
До відповідальності за самовільне залишення частини іноді можуть притягувати й тих оборонців, які потрапили у полон росіян, якщо їхньому командуванню про це невідомо.
“Підтвердження статусу військовополоненого здійснюється за заявами членів сім’ї (близьких родичів) військового, тож варто не зволікати з цим. Що ж стосується безпосередньо звільнення військовослужбовця з полону — цей процес здійснює виключно держава в особі уповноважених органів, родини військовополонених не можуть впливати на цей процес”, — зауважує адвокатка Анна Рудь.
Фахівчиня додає: якщо є підозра, що ваш родич опинився у полоні, спершу потрібно зв’язатися з військовою частиною, де він проходив службу, або ж звернутися у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, повідомити про захоплення родича у полон треба в такі установи:
За словами адвокатки, доказами того, що захисник потрапив у полон, можуть слугувати такі документи:
“За відсутності будь-якого з наведених вище документів доказами на підтвердження перебування військового у полоні можуть бути аудіозаписи телефонних розмов, скриншоти текстових повідомлень, фото-/відеоматеріали з інтернет-ресурсів тощо”, — каже Анна Рудь.
Стаття під назвою “Самовільне залишення військової частини або місця служби” є у двох Кодексах — Кримінальному та Адміністративному. Однак між ними є принципова різниця.
“Самовільне залишення військової частини (стаття 172-11 у Кодексі України про адміністративні правопорушення, — ред.) — це коли військовий йде, але має намір повернутися назад на службу. А дезертирство (стаття 407 у Кримінальному кодексі, — ред.) — це коли людина йде без наміру повертатися на службу”, — роз’яснює Катерина Жегестовська.
В умовах воєнного стану стаття про дезертирство передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Водночас, коли військовий покидає службу, але має намір повернутися, він чинить адміністративне правопорушення, за яке муситиме сплатити від 2465 до 4760 гривень штраф або відбути від семи до десяти діб арешту на гауптвахті.
Зазвичай гауптвахта — це приміщення, обладнане в будівлі органу управління Військової служби правопорядку. Також це може бути приміщення чи намет, який можуть тимчасово обладнувати на полігонах, у навчальних центрах або районах, де ЗСУ виконують завдання.
Коли до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносять відомості про правопорушення, військовому призупиняють виплати грошового забезпечення. Якщо ж досудове розслідування закрили, бо не знайшли доказів винуватості, встановили відсутність у діянні ознак кримінального правопорушення або ж встановили відсутність самого кримінального правопорушення, бійцю мають виплатити недоотримане грошове забезпечення. Отримати кошти військовослужбовець може і в тому випадку, якщо суд виніс йому виправдувальний вирок.
Аби з’ясувати, скільки кримінальних проваджень порушили через самовільне залишення військової частини впродовж 2022 року, ми направили інформаційний запит до Державної судової адміністрації України. Нам відповіли, що за статтею 407 Кримінального кодексу (“Самовільне залишення військової частини або місця служби”) торік засудили 1398 військових. Виправдувальні вироки винесли трьом із них. Найбільше засуджених за цією статтею — на Дніпропетровщині (214), Одещині (131) та Миколаївщині (118). Водночас у Донецькій області таких бійців було 13.
Усього на розгляді минулого року перебували 3788 кримінальних проваджень. Найбільше їх відкрили у Дніпропетровській (607), Львівській (523) та Миколаївській (394) областях. На Донеччині таких проваджень нарахували 115.
У Державній судовій адміністрації ми попросили й статистику щодо адміністративних правопорушень за статтею 172-11 КупАП (“Самовільне залишення військової частини або місця служби”).
Так, на розгляді у 2022 році перебували 6398 таких справ. Штрафи за скоєні правопорушення стягнули з 4301 військового. Їхня загальна сума склала більш ніж 11 млн 280 тис. грн. Ще 99 бійців одержали покарання у вигляді арешту з утриманням на гауптвахті.
У Державному реєстрі судових рішень журналісти Вільного радіо знайшли кілька справ, де фігурантам висунули звинувачення у самовільному залишенні частин.
Так, тюремний вирок за самовільне залишення частини кілька місяців тому оголосили військовому родом із Луганщини, який нині, ймовірно, перебуває у російському полоні.
Як йдеться у судових документах, на початку березня минулого року у військову частину на Харківщині, де проходив службу фігурант, влучила російська ракета. Тоді чоловік разом із побратимом вирішили покинути частину та перебратися на орендовану квартиру. У помешканні вони перевдяглися у цивільний одяг та залишили там форму і зброю. Один зі свідків у судовому засіданні заявляв, що на такий вчинок боєць пішов, бо “був наляканий, боявся загинути, казав, що всі вони помруть [якщо воюватимуть далі]”.
Далі фігурант вирішив поїхати до батька, що живе в тимчасово окупованому селі Євсуг на Луганщині. У цивільному одязі він перетнув лінію розмежування, а вже невдовзі став фігурувати у телеграм-каналах, де публікують списки та фото українських військовополонених. Ці світлини побачили його побратими та в ході слідства підтвердили, що впізнають на них дезертира.
Адвокати військового у суді заявляли, що є достатньо підстав, аби вважати, що обвинувачений не повернувся до військової частини не з власної волі, а тому, що потрапив у полон. Однак у державних структурах, які фіксують факт перебування у полоні, не змогли цього підтвердити.
Жовтневий районний суд Харкова визнав військового винним у порушенні статті 408 КК України (“Дезертирство”) та присудив йому 8 років тюрми. Відбувати покарання чоловік буде після повернення на підконтрольну уряду України територію.
У матеріалах іншої справи, яку розглядав Львівський окружний адміністративний суд, йдеться про військового ЗСУ, якого подали у СЗЧ під час лікування. Бійцю зробили операцію, а згодом направили на військово-лікарську комісію у Львів. Утім, тамтешнім медикам знадобилися певні документи, які зберігалися у чоловіка вдома, у Києві. Як пояснював військовий у суді, відправити поштою ці папери рідні йому не могли, бо через війну виїхали за кордон. Тож чоловік сам поїхав до столиці, не запитавши дозволу у свого командування. А вже зворотною дорогою у потязі в нього зав’язалася суперечка з попутником, бо той заявляв, що “Росія переможе тому, що має великі ресурси та людський потенціал”. У розпалі дискусії співрозмовник спробував вдарити бійця ножем у груди, а той у відповідь вдарив кривдника у живіт.
У суді військового визнали винним у порушенні ст.172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення (“Самовільне залишення військової частини або місця служби без поважних причин”). Крім того, чоловіку повідомили про підозру в замаху на умисне вбивство. Вироку в цій справі поки немає.
У ще одній справі, яку ми знайшли у реєстрі судових рішень, обвинуваченого військового у суді виправдали. Чоловік служив у військовій частині, що на початку березня минулого року дислокувалася у Херсоні. Росіяни швидко захопили місто, а українські бійці отримали наказ покинути тимчасово окуповану територію та в певні строки прибути на Миколаївщину.
Військовий ЗСУ, проти якого відкрили кримінальну справу, не зміг вчасно виїхати з окупації: він дізнався, що в його хаті у тимчасово захопленій Каховці росіяни провели обшук і забрали копії його документів, бойові нагороди та фотографії. Чоловік зрозумів, що окупанти хочуть його знайти, тому не наважувався перейти на підконтрольну українському уряду територію.
У суді він пояснював, що “була загроза затримання та потрапляння в полон до росіян”. Ще один військовий, який опинився в окупації разом із обвинуваченим, свідчив: “Автоперевізники відмовлялись перевозити осіб, які мали поранення, оскільки при виїзді з міста Херсона на російських блокпостах чоловіків роздягали та перевіряли на предмет свіжих поранень та татуювань із символікою України”. Цьому чоловіку вдалося налагодити контакт із українською розвідкою, тож, вигадавши легенду, обидва чоловіки зрештою змогли перетнути лінію розмежування.
Суд визнав, що військовий не прибув до потрібного місця призначення з поважних причин і виправдав його.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
