Секс на колісному кріслі? Близькість навпомацки? Пози лише лежачи? Тисячі нових інтимних питань постають перед тими, хто став людиною з інвалідністю у дорослому віці або ж зростає з нею та лише дізнається про свою сексуальність.
Ампутації кінцівок, опіки і шрами, хвороби опорно-рухового апарату і не лише — це лише деякі з наслідків війни, з якими дедалі частіше стикаються українці.
Як люди з інвалідністю будують інтимні стосунки та що допоможе позбутися бар’єрів на шляху до гармонійного життя — читайте далі.
Перша версія цього матеріалу з’явилася на сайті Вільного радіо у 2020 році. Тоді українців з інвалідністю було менше. Тож ми взялися доповнити матеріал актуальними на 2024 рік коментарями.
Місце наповнене гулом від розмов, музикою та сміхом. Люди зібралися разом, щоб поспілкуватися, розважитись та завести нові знайомства. У цьому просторі для людей з інвалідністю ніхто не відчуває себе самотнім, атмосфера дозволяє гостям вільно висловлювати свої думки, обмінюватися життєвим досвідом і навіть фліртувати. І ні, це не 2024-й, а Донеччина 1991 року.
Влаштувала таке свого часу Людмила Гречановська — вона також жінка з інвалідністю, родом з Донеччини, колишня голова товариства людей з інвалідністю Червоногвардійського району Макіївки.
“Більшості людей з інвалідністю вдається створити родини та налагодити статеве життя. З тих жінок, кого я знаю, майже всі жінки мали чоловіків або співмешканців, у деяких є діти”, — розповідала Людмила Гречановська у 2020-му.
У 1989 році Гречановська стала співініціаторкою створення товариства людей з інвалідністю в одному з районів Макіївки, а у 1991-му його офіційно зареєстрували під назвою “Оптиміст”.
“Ми створювали товариство в тому числі й для того, аби люди з інвалідністю мали змогу десь знайомитися, спілкуватися та зустрічатися”, — згадує вона.
До появи таких організацій люди з інвалідністю зазвичай знаходили можливого партнера під час лікування та відновлення в санаторіях. Одним із популярних місць був “Словкурорт”, де були солоні озера, грязелікування та інші фізіопроцедури.
Раніше люди з інвалідністю рідко зустрічали одне одного на вулицях, однак завдяки таким товариствам більше людей з різними формами інвалідності знайшли собі пару, побудували стосунки і позбулися самотності. Людмила зазначає, що вже у 2020 році люди з інвалідністю часто знайомилися та спілкувалися в інтернеті.
Колишня очільниця “Оптиміста” наводить багато щасливих прикладів з життя (імена людей, про яких вона каже, ми змінили з етичних міркувань):
“Світлана та Сергій обидва на візку, таких називають “спинальниками” (від терміну “спинальна травма”, тобто травма спинного мозку). І у них є син та дочка. Сергія вже немає, а Свєтік вже (на момент запису інтерв’ю) няньчить онуків. Я не зможу сказати, як воно у них відбувається (сміється), якось прилаштовуються. Але таких прикладів насправді багато”, — розповідає співрозмовниця.
Та й самій Людмилі, за її словами, ніколи не бракувало кавалерів. З шахтарем з Макіївки Володимиром її познайомила у 1980-х подруга, теж з інвалідністю. Вона мешкала з братом Володимира. Обидва брати були здорові, щоправда, на той момент Володимир потрапив під машину та довго лікував ногу. Людмила та Володимир прожили майже 30 років у щасливих подружніх стосунках після кількох років у цивільному шлюбі.
У Бахмуті у 2020 році можна було зустріти на заходах, в транспорті чи в кафе людину на колісному кріслі: депутата міської ради Артура Радковського, громадську активістку Наталю Зубар чи школярку Олександру Колісник.
“Перш за все сприймайте людину на візку просто за людину”, — говорить мама підлітка з інвалідністю Альбіна Гребенюк. Жінка ділиться, як у їхній родині відкрито обговорюють питання сексуальності.
“Чим відрізняються хлопчики від дівчаток, моя дитина знає давно, оскільки в родині всі медики. Є купа програм на YouTube, ми їх дивимося удвох. Також є платформа “Інвафішки”, де люди у візку діляться досвідом адаптації до навколишнього життя. Ми абсолютно цих питань не соромимось: донька питає у мене таке, про що я свою матір не наважувалась запитувати”, — розповідає Альбіна.
Телеведуча та громадська діячка ГО “Група активної реабілітації” Уляна Пчолкіна розповіла, що секс у людей на візку теж можливий. Але не завжди може бути спонтанним, а потребує певної підготовки. Жінка пересувається на колісному кріслі через травму спинного мозку.
“Травма спинного мозку — це ж не просто перелом і перестали ходити ноги. Вона тягне за собою ще купу порушень, зокрема — тазових органів (найстрашніше, мабуть, що я для себе констатувала). Є фізіологічні порушення, і ти через них не перестрибнеш. Просто треба організувати по-іншому процеси — це менеджмент сечового і кишківника”, — каже Пчолкіна.
Після травм спинного мозку порушується іннервація (тобто передавання сигналів від головного мозку нервовими волокнами до тканин, м’язів, органів). Страждають функції тих органів, які розташовані нижче від місця травми спинного мозку. Тому люди з травмами спинного мозку не можуть самостійно ходити, не контролюють сечовипускання та дефекацію. Для підтримання особистої гігієни вони можуть користуватися сечо- та калоприймачами, прокладками та памперсами. Люди на візку можуть мати дітей: дітородна функція у жінок здебільшого зберігається (якщо немає травм чи захворювань органів репродуктивної системи). А у чоловіків з такою травмою розвивається еректильна дисфункція, але з різним ступенем ушкодження. Також через надмірне перебування у сидячому положенні (наприклад, у візку) у чоловіків страждає простата та підвищується температура яєчок, через що гинуть сперматозоїди. Це може заважати зачаттю дитини та призводити до чоловічого безпліддя.
Та, за словами жінки, гігієнічні нюанси не мають впливати на статеве життя людей з інвалідністю, оскільки вони вирішувані.
“Можна прекрасно все організувати й жити чистим і сухим, і пахнути прекрасно. Ти маєш розуміти, коли це (мимовільне сечовипускання або дефекація, — ред.) може статися, і попередити”, — пояснює Уляна.
Пари, в яких один або обидва партнери на візках, обирають позу, яка їм підходить.
“Є певні пози, їхня кількість не обмежена (насправді, всі обмеження — в нашій голові та фантазії). Так, є речі, яких ти не виконаєш: в позі наїзниці ти сильно не поскачеш, але насправді можна, якщо партнер буде допомагати. У мене є пари, де двоє людей з травмами шиї (а це ще й порушення функцій рук). Все у них прекрасно”, — розповідає Уляна Пчолкіна.
Також є спеціальні секс-іграшки та прилади, які покращують сексуальне життя людей на візку.
“Травма відкрила для мене секс-шопи! Є качелі, є спеціальні подушки, є спеціально розроблені крісла, які полегшують рух. Є іграшки (сексуальні, — ред.) для всіх, а є “special edition” для людей з інвалідністю. До речі, це хтось з людей-користувачів візком і вигадав”, — розповідає пані Уляна.
Чоловіки на колісному кріслі, аби покращити ерекцію, можуть використовувати таблетки, уколи та стимуляцію.
“Більшість жінок після такої травми, яких я знаю, відчувають оргазм. Тому що вони почали його шукати! Так само й з чоловіками: вони розуміють, що секс у голові, а не “отам”. Один мій друг, в якого дуже красива дружина, але взагалі “нічим не піднімається”, каже: “Поки у чоловіка є пальці та язик — він чоловік. Тобто, є набагато прекрасніші речі для людей, і вони їх шукають і відкривають для себе — ось в цьому фішка”, — каже Уляна Пчолкіна.
Вона додає, що про сексуальне життя людей з інвалідністю треба говорити, оскільки ця тема й дотепер залишається табуйованою.
Водночас через війну в Україні стає все більше людей з інвалідністю. Як розповіла в інтерв’ю “Суспільному” міністерка праці та соціальної політики України Оксана Жолнович, зараз близько 3 мільйонів українців мають цей статус. Від початку відкритого вторгнення таких людей стало на 300 тисяч більше.
Психологиня та сексологиня Тетяна Павлова каже: секс — це одна з базових потреб людини, яка впливає на її емоційну стійкість. Відсутність близькості може призвести до накопичення тривоги й підвищення рівня гормонів, які викликають стрес.
В умовах війни, яка супроводжується повітряними тривогами та обстрілами, багато людей вже перебувають у постійній напрузі. Тож якщо до цього додати нестабільність у харчуванні, сні, фізичній активності або сексуальному житті, рівень стресу зростає ще більше.
“Якщо одна з цих базових потреб не задоволена, рівень тривожності залишається підвищеним, що може призвести до тривожних розладів і погіршення психічного здоров’я. Отож, секс — це те, що може допомогти нам стати більш стабільними”, — пояснює Тетяна Павлова у коментарі Вільному радіо.
Втім, для людей з інвалідністю прийняття своєї сексуальності може стати болісною темою, зазначає співрозмовниця. На це можуть впливати як психологічні, так і фізичні бар’єри. Фізичні труднощі залежать від типу інвалідності, а психологічні часто пов’язані зі страхом того, як людину сприйматиме партнер і чи буде комфортно у стосунках.
“Важливо зрозуміти, що саме буде комфортно вам у сексі та пояснити свої особливості. І це теж доволі важко. Навіть людям без інвалідності може бути складно говорити про свої потреби в інтимній сфері, а людям з інвалідністю часто доводиться пояснювати більше деталей щодо власних фізичних можливостей і обмежень”, — наголошує фахівчиня.
Подолати уявний бар’єр неможливо, проте можна навчитися з ним жити, каже сексологиня. Тож відверте спілкування про сексуальні бажання, потреби та межі є важливим для створення гармонійних стосунків.
“Насамперед потрібно пам’ятати, що ми — в першу чергу люди, а не люди з інвалідністю. Якщо здається, що через інвалідність ваші бажання можуть сприйматися як щось незвичне, це не означає, що вам відмовлять чи що у вас нічого не вийде”, — запевняє Тетяна Павлова.
Допомогти розібратися з особистими питаннями та переживаннями може психотерапія, додає фахівчиня.
Раніше ми розповідали, як фонд “Після служби” допомагає ветеранам повернутися до цивільного життя. За останній рік працівники фонду надали допомогу понад 5 тисячам ветеранів у різних сферах: від юридичної та психологічної підтримки до медичної реабілітації та працевлаштування.