Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
15 вересня Третій армійський корпус оголосив про свою наступальну операцію на Лиманському напрямку під назвою “Вівальді”. Вона передбачає зачистку окупантів, які накопичилися вглиб українських позицій та “зрізання” російського виступу на захід від річки Чорний Жеребець. Однією з бригад, яка починала “Вівальді”, була 66-та окрема механізована бригада імені Мстислава Хороброго. Свідчення її командира Ростислава Силівакіна про початок операції та чи змінює вона ситуацію на Донеччині — переповідаємо далі з інтервʼю виданню “Українська правда”.
За словами комбрига, на початку операції лінія фронту офіційно перебувала поблизу Середнього. Однак групи російських військ були далі: вони проникнули до околиць Коровієвого Яру — це за пʼять кілометрів на північний захід від Середнього. Тож на підготовчому етапі “Вівальді” 66 бригада мала зачистити такі “інфільтраційні осередки”, аби стабілізувати ситуацію та не допустити захоплення Коровієвого Яру.
Українські бійці захопили висоти над Середнім — спочатку північну частину, а потім центральну. Таким чином, пояснює Ростислав Силівакін, захисники оточили російські війська в самому населеному пункті та знищили всього “інфільтрованого противника” на підконтрольному Україні березі річки Нітріус. Згодом її форсували, аби розпочати наступ на Шандриголове — оборонці зайняли плацдарм на висотах північніше села, а далі рухалися на схід. Водночас сам же населений пункт зачищали від окупантів не одразу, а тільки після просувань.
“Так було задумано, у нас не було ні часу, ні сил, щоб займатися зачисткою села. Треба було виснажити, деморалізувати противника. І в нас це вийшло – 9 російських військових здалися в полон, близько 15 загинули, ще 2, зі свідчень полонених, померли з голоду.
Нам було вигідніше спочатку заблокувати противника, відрізати його від решти підрозділів – щоб у них не було змоги затягувати в Шандриголове боєприпаси та провізію, і далі контролювати його з дронів та артилерії.
Кожен раз, коли противник вилазив з укриття, нам вдавалося його уражати, заганяти назад і створювати умови приреченості. З часом вони розуміли, що до них вже ніхто не прийде – ні продуктів, ні боєприпасів не буде. Плюс ми скидали їм листівки, вмикали аудіозаписи з колонок, пропонували здатися в полон.
І це давало свій ефект. Противник, який ще місяць тому був готовий оборонятися, ламається і готовий здаватися. Тим більше якщо місяць – півтора не їсти нічого, окрім коріння, глини, черв’яків…
Якби ми займалися зачисткою Шандриголового без блокування, ми б втратили багато наших людей”, — каже Силівакін.
Читати також: “Село, якого немає”: 15 перших фото Шандриголового після звільнення ЗСУ
Середнє Лиманської громади стало одним із населених пунктів, який бійцям 66 бригади вдалося звільнити без жодної втрати. Першочергово це змогли зробити, каже командир, завдяки підготовці бійців:
“Нам дуже допомогло те, що на початку 2026 року, в лютому — березні, ми отримали право проводити БЗВП на базі нашої військової частини. Бо коли ми отримували людей після БЗВП у навчальних центрах, вони були нам такі ж чужі, як ті, що прибувають з ТЦК. Нам доводилося витрачати час на їхню додаткову підготовку.
Це мало, але в тих умовах для нас це було достатньо, щоб підготувати людей для наступальних дій. Це дало нам визначеність. Відштовхуючись від того, що нам даватимуть 50 людей і від обстановки на полі бою, ми вирішили, що будемо наступати (ідеться про початок операції “Вівальді”) дрібними групами піхоти по 2–3 людини. Таку групу важче виявити, уразити, їй легше знайти або ж вирити собі укриття”, — розповідає Силівакін.
За його словами, у звільненні села брали участь до 30 український військових, однак цьому передував комплекс заходів — захоплення опорних пунктів над річкою, створення безпечного маршруту тощо.
“Середнє не вдалося заблокувати так, як потім Шандриголове, бо з одного боку від нього, зі сходу, тече річка Нітріус. Ми не могли на той момент форсувати річку й захопити протилежне побережжя, але певною мірою, завдяки дронам, ізолювати його та мінімізувати надходження туди особового складу таки вдалося.
Там було близько 20 людей противника. Але під час планування ми розраховували на фактор раптовості. Грубо кажучи, наша піхота розстрілювала пі*арів, коли ті спали або відпочивали в норах і зовсім цього не очікували. Звісно, були випадки, коли противник чинив спротив, але завдяки нашій підготовці, усі стрілецькі бої були на нашу користь”, — каже командир 66 бригади.
За словами Ростислава Силівакіна, українські військові вдруге відбивають населені пункти на Лиманському напрямку. Перша наступальна операція відбувалася ще восени 2022 року. Тоді захисникам вдалося звільнити відтинок приблизно до Площанки на Луганщині, однак з весни 2024-го росіяни почали знову захоплювати ці території — тоді 20-та армія РФ пішла у масштабний наступ.
Натомість українські сили були розтягнуті та ослаблені, оскільки воювали на більш пріоритетних напрямках — Бахмутському та під Авдіївкою. Вдруге Середнє та Шандриголове загарбникам вдалося окупувати взимку 2025 року.
“З нашого боку тут був цілий комплекс причин втрати цих територій – від некомпетентності окремих посадових осіб на рівні командирів рот до прийняття рішень на рівні угруповань.
Ще велику роль, як на мене, зіграло змішування підрозділів. Влітку 2024-го протяжність смуги 66-ої бригади була 38 кілометрів, і на ній воювали, окрім 5-х наших, ще 15 чужих приданих батальйонів. На одну бригаду це занадто велика кількість приданих підрозділів — не підготовлених, не укомплектованих, з різних структур, починаючи від ТрО, закінчуючи прикордонниками”, — пояснює військовий.
На думку Ростислава Силівакіна, операція “Вівальді” змусить російські війська зменшити тиск на Слов’янськ і Краматорськ, оскільки їм доводиться перекидати звідти резерви на Лиманський напрямок. Таким чином окупанти сподіваються зупинити подальше просування ЗСУ.
“Це величезний удар по ілюзії росіян, що вони вже на завершальному етапі цієї війни. У своїх ЗМІ вони заявляють, що то Святогірськ захоплений, то Оскіл оточений, то уже вони Слов’янськ і Краматорськ штурмують. Успіхи операції “Вівальді” розвалюють у хлам всю цю “перемогу”.
Малоймовірно, канєшно, але, можливо, що до когось із середньостатистичних росіян дійде, що вони ще дуже далекі від захоплення Донбасу.
Ми воюємо з величезною державою, у якої нескінченний мобілізаційний ресурс. З цим ресурсом вони можуть реалізувати все, що хочуть. Питання в тому, що з їхнім підходом вони неспроможні це зробити.
Особисто я не вважаю, що для нас величезною катастрофою буде втрата тих чи інших територій. Війна триватиме роками, і важливішу роль у кінцевому результаті відіграють такі питання, як боєздатність армії та її технічний розвиток.
Ми можемо втратити певні території, але потім, шляхом того, що збережемо боєздатність армії і будемо розвиватися швидше, ніж росіяни, зможемо звільнити ці території”.
Нагадаємо, 14 жовтня стало відомо, що українські військові звільнили ще три населені пункти на Лиманському напрямку в межах операції “Вівальді”. Йдеться про Зелену Долину, Липове й Колодязі — 101 км² території.