Спортсмени, військові, донори та волонтери: 7 історій молодих земляків, які надихають

День молоді в Україні відзначають 12 серпня. Розповідаємо про молодих людей Донеччини, які надихають, допомагають та рятують. Ці люди евакуюють, здають кров, будують прихистки та повертають інтернет у прифронтові села. 

 

 Альбіна Вєтрова та Дмитро Артюшенко, Бахмут

Молода пара Альбіна Вєтрова та Дмитро Артюшенко з липня по жовтень 2022 року  рятували з Бахмута тварин, яких залишили евакуйовані жителі. На скутері вони їздили містом в пошуках чотирилапих тоді, коли воно вже перебувало під щільними обстрілами. 

Аліна до повномасштабного вторгнення  навчалася на передостанньому курсі медичного коледжу Бахмута, Дмитро — столяр за фахом, продавав будматеріали у крамниці. 

На порятунок тварин інших людей вони витрачали по 4-5 годин на день: об’їжджали місто та якщо й не забирали тварин, яких зустрічали, то хоча б підгодовували їх. А також щодня розвозили по 20 кг корму мешканцям, які залишалися, аби ті годували чотирилапих.

“Одну тварину клали у портфель, іншу в якусь сумку або у кофту під куртку. Великих собак перевозили у мішку. Під обстріли потрапляли не раз: якось забирали тварин на Забахмутці та застрягли у під’їзді  —  “прильоти” почались десь у 100 метрах від нас, там тоді загинула людина”,  —  розповідала Альбіна.

Пара врятувала не лише собак й кішок, а усіх живих створінь: якось вивозили на скутері величезну клітку з шиншилою. Врятованих тварин передавали харківським волонтерам. 

 “Якби не вони… Це люди з величезної літери, велике серце в них. Мене вивезли з Бахмута на операцію, я не зміг забрати з собою кота та собаку, попросив сусідів піклуватись. Згодом з міста виїхали й вони. Альбіна та Дмитро їздили до мене додому двічі, спочатку кота забрали, потім собаку, передали харківським зоозахисникам, і це все безкоштовно”, — розповів  Вільному радіо бахмутянин Сергій Іванович. 

Історію Альбіни та Дмитра читайте в матеріалі: Герої на скутері. Як та чому молода пара з Бахмута рятує тварин, яких залишили евакуйовані (ФОТО, ВІДЕО)

Данило Литвиненко, Білозерське

Данило Литвиненко родом з міста Білозерське на Донеччині, пішов до армії у 18, вже з 19-ти підписав контракт, а ще до 20 потрапив на передову російсько-української війни.

Там хлопець підірвався на міні під час виконання бойового завдання у Харківській області й втратив частину кінцівки. Та попри це, полишати військову справу він не збирається: стрілець вирішив воювати з протезом. 

“Я може вже не побігаю так, як бігав раніше, але користь точно буду приносити. Дуже багато хлопців на протезах несуть службу і не заважає це ніяк. Тим паче, такий в мене протез, німецький, багатофункціональний, який не буде відрізнятись від ноги. Тобто не буде такого, як є окремий протез для бігу, окремий для плавання. В мене буде один на всі випадки.

Я ні краплі не шкодую, що підписав контракт і став військовим, зробив би такий вибір ще раз. Не розумію, як можна повернутись до цивільного життя, коли твою країну б’ють ракетами, окуповують твою землю, знущаються над твоїм народом? Я не можу просто сидіти”, — розповів Данило Вільному радіо.

Більше про нього читайте у матеріалі: “Воюватиму з протезом”: історія 20-річного захисника з Донеччини, який підірвався на міні та відновлюється

Тетяна Жук, Маріуполь

Тетяна Жук спочатку була змушена виїхати з Донецька, згодом — з Маріуполя. Напередодні повномасштабного вторгнення дівчина вперше вирішила здати кров. А згодом стала постійним донором.

“Я прочитала заяву очільника Пентагону Ллойда Остіна про те, що росіяни збирають банки крові поблизу кордону [з Україною]. Тут я зрозуміла, що це вже точно не навчання, і мені також треба піти та здати кров. Вона може знадобитись пораненим [українським] військовим або цивільним”, — згадує Тетяна Жук.

Тетяна розповідає, що на донорство її надихає розуміння, що проста процедура може когось врятувати.

“Щоб рятувати життя, потрібно мати медичні навички або служити у ЗСУ. Це дуже складно, а здати кров займе у вас одну годину раз на два місяці. Як донатами ми підтримуємо армію ЗСУ, так само донатом крові ми можемо підтримати армію людей, які постраждали від війни. Після того, як ви хоч раз здасте кров, усі страхи зникнуть. Наступного разу вже буде легше”, — переконана Тетяна.

Більше про Тетяну читайте у матеріалі: Всесвітній день донорства: що нині з Бахмутським центром крові та чому важливо здавати кров

Олександр Коник, Краматорськ

Олександр Коник монтує телекомунікаційні мережі в Краматорську та сусідніх містах і селах. Чоловік регулярно відновлює інтернет після обстрілів, а ще — проводить кабелі у бомбосховища, укриття, підвали та льохи.

“Річ у тім, що люди під час повітряної тривоги спускаються під землю, де немає мобільного зв’язку. І як їм дізнатися, що вже безпечно виходити? Тільки виходити, дивитися додаток у телефоні та наражати себе на небезпеку. Інтернет дозволяє отримувати повідомлення про відбій тривоги у сховищі”, — розповів Олександр і інтерв’ю Вільному радіо.

Йому доводилося варити дроти, поки над головою літали ракети, пірнати у затоплені вирви від обстрілів і рити канал на замінованому полі. А під час роботи на даху його з колегами не раз сприймали за ворожих коригувальників – і викликали поліцію.  

“На початку повномасштабного вторгнення було страшно лазити по дахах будинків. Буває, коли під час робіт на даху починається повітряна тривога. Хтось повинен закінчити роботу, інакше доведеться все починати спочатку. Тому я стою як ППО та спостерігаю за небом, шукаючи підозрілі об’єкти”, — каже Олександр.

Повне інтерв’ю Олександра читайте у матеріалі: “Ми зможемо все відбудувати, але ці виродки ніколи не відмиваються від ганьби”: розповідь людини, яка повертає інтернет після обстрілів

Марія Ларіна, Торецьк 

18-річна спортсменка Марія Ларіна з Торецька — 17-разова чемпіонка країни зі штовхання ядра та метання диска. Коли Росія напала на Україну, їй довелося місяць прожити з родиною під обстрілами та самій тренуватись у підвалі дому. Але дівчина все ж взяла участь у міжнародних змаганнях. Заявку на участь у міжнародних зборах у Туреччині дівчина надіслала 23 лютого 2022 року.  На ці збори вона виїхати так і не змогла. Але зрештою все ж покинула Торецьк евакуаційним потягом.

“Тренувалася у під’їздах, метала камені, бігала якісь кроси. Одного разу я потрапила під обстріл, чула, як свистять чи то снаряди, чи то ракети над моєю головою. Після цього вибігати було якось страшнувато”, — розповідає Марія про свої тренування в обстрілюваному Торецьку.  

Попри початок повномасштабного вторгнення, Марія мріяла представляти Україну на чемпіонаті світу. Влітку 2022 року вона увійшла до команди збірної України з легкої атлетики та поїхала на чемпіонат світу серед юніорів у Колумбії. Там дівчина увійшла до двадцятки найкращих у світі спортсменів свого віку у цьому виді спорту. 

Після чемпіонату світу Марія Ларіна переїхала до Одеси та продовжує тренуватись там, нарешті з тренером. Більше про Марію ми розповідали у матеріалі:  Бігала сходами та кидала камені. Як юна спортсменка з Торецька тренується під час війни РФ проти України (ФОТО, ВІДЕО)

Юрій Давиденко, Маріуполь

Маріуполець Юрій Давиденко після евакуації з рідного міста організував на Хмельниччині табір для переселенців. З бомбардованого  Маріуполя чоловік разом з дружиною та друзями зміг вибратись в середині березня 2022 року. Тривалий час переселенці не могли знайти підходяще житло, а потім вирішили самотужки облаштувати притулок для тих, хто був змушений покинути домівку. Так і з’явився “Табір Над Збручем”.

Разом з колегами чоловік знайшов занедбаний табір у селі Мартинківці неподалік Сатанова. Взяли його в оренду в приватного підприємця на 3,5 роки. Його добудовують, ремонтують і паралельно надають житло переселенцям.

“Знайти житло було тяжко, бо ми були з кішкою, а багато орендодавців були проти тварин, деякі не хотіли селити чоловіків. Я залишився у прихистку в Мукачево, дружина поїхала до Німеччини, потім переїхала до Праги. Ми зрозуміли, що людям, яким доводиться кидати свій дім, знайти новий непросто. І хотіли зробити повний комплекс для ВПО: і проживання, і коворкінг, і табір, де можна було б відпочити. Особливо для сімей з дітьми.

Ми почали з травня шукати гроші для проекту. Фінансування брали у понад 5 різних партнерів:  це і бізнес, і донати, і гранти, і благодійні фонди, і гуманітарна допомога,  і програми навчання”,  — розповів Юрій Вільному радіо.

До кінця вересня табір приймає переселенців, після перерви для проживання відкриється у травні 2024 року. 

Історію Юрія читайте у матеріалі: Переселенці з Маріуполя будують табір для ВПО на заході: кого запрошують та що пропонують

Наталія та Індіра, Торецьк, Маріуполь

21-річні маріупольчанка Індіра та тореччанка Наталія розповідають про рідну Донеччину на лекціях по регіонах та ведуть сторінку, де руйнують міфи про земляків та свою область. Боротись за хороше ставлення до українців з пропискою на сході дівчата почали після початку повномасштабного вторгнення, тоді запустили проєкт KRYLATI. Починали дівчата зі створення листівок з патріотичними ілюстраціями. Частину коштів з продажу відправляли на допомогу українським військовим. Потім почали проводити освітні заходи у різних містах України. 

“Десь до цієї весни були сконцентровані на друкованій продукції, але вирішили розповідати про Донеччину. Бо насправді ми зі своїми паспортами дуже часто стикаємося з якимось непорозумінням. Дуже багато доводиться вислуховувати чогось неприємного. Це трохи чіпляє. Ми вирішили: який сенс ображатися? Треба щось робити. Тому виникла ідея створювати більш освітні якісь штуки для сторінки та проводити івенти”, — розповіла Наталія Мірошниченко.

Історію проєкту KRYLATI читайте у матеріалі: Новий підхід до історії: молоді активістки зі сходу створюють патріотичні листівки та спростовують міфи про Донеччину