Цим плівкам — майже 100 років. Раніше їх можна було подивитися за гроші, а тепер їх виклали в інтернет. На одних кадрах велосипедисти їдуть у пробіг між Бахмутом і Харковом, на інших — місцеві жінки марширують і літають на аеростатах. Тут можна побачити, як раніше видобували сіль і як виглядала скляна фабрика у Бахмуті.
Колекцію чорно-білої документальної хроніки з українських міст та сіл виклали у вигляді пронумерованих кіножурналів без звуку. Їх оприлюднила Державна архівна служба України. Кожен епізод триває від 2 до 12 хвилин (в середньому 5-6 хвилин). Фільми супроводжує опис того, що відбувається на кадрах. Також кожний кіножурнал розділений на сюжетні частини, тому легко відшукати саме ту, яка цікавить вас за текстовим описом.
Всі 100 документальних роликів є за цим посиланням. Усі вони — виробництва Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ).
Невдовзі Держархів планує викласти ще 89 документальних кінострічок. Нові оцифровані фільми обіцяють викладати щотижнево.
Краєзнавець з Донеччини Etnografo Donetz розсортував стрічки за описом та підрахував: 9 відео пов’язані з сучасним Бахмутом. Всі вони зняті у 1928-29 роках.
Потім бачимо солдат на екскурсії на Артемівський скляний завод. А також — гірників Донбасу в гостях у червоноармійців.
Зазначимо, цей скляний завод заснували в Бахмуті у 1879 році. Він був на сучасній вулиці Героїв Праці. Нині цей завод майже зруйнований.
Ці кадри унікальні, адже такого відео зі скляного виробництва у Бахмуті кінця 1920-х років краєзнавці ще не бачили.
2. У другій частині “Кінотижня” (№49/92) шахтарі видобувають сіль на одній з копалень Артемівська у 1928 році.
Чоловіки бурять тонкі та довгі отвори у соляному пласті, закладають вибухівку та підривають сіль. Також бачимо роботу врубової машини, яка дістає величезні шмати мінералу. Потім сіль вантажать у вагонетки, які тягнуть коні. А після цього копалину подрібнюють на спеціальних машинах.
Зазначимо, в ті часи в Артемівську та на його околицях працювали кілька соляних копалень. Наприклад на архівні кадри міг потрапити соляний рудник ім. Артема №1 (колишня голландська соляна копальня “Петро Великий” в Ступках) або одна з шахт на території нинішнього Соледара.
3. На кадрах кінотижня №17/112 — центр Артемівська у 1929-му. Тут влаштували пропагандистську ходу-культпохід “Книгу в маси”. Її учасники крокують вулицями з транспарантами. Поряд з макетом Шевченкового “Кобзаря” несуть макет книги “Азбука ленінізму”.
Потім бачимо мітинг біля пам’ятника Артему на площі Свободи. Фігура оратора виглядає крихітною на фоні монумента Федора Сергєєва (Артема) на кількаметровому п’єдесталі.
4. У кіножурналі №25/120 — “Військовий день жінки”, який провели у 1929-му. Артемівськом проходить жіночий воєнізований загін. У строю в протигазах марширують сандружинниці та фізкультурниці.
5. У кіножурналі №28/123 зафільмували протестний мітинг у 1929-му біля того ж пам’ятника Артему. Приводом для обурення стали першотравневі розстріли у Берліні.
6. Кіножурнал №46/141 зображує старт велопробігу “Артемівськ – Харків – Артемівськ” у 1929-му. Спочатку учасники проводять мітинг у центрі Артемівська, а потім стартують та їдуть по маршруту.
На одному з видів бачимо й будівлю колишньої жіночої гімназії, яка знаходилась на сучасній вулиці Миру в районі кав’ярні “ФрансUA”. Тобто, це унікальні кадри як спортивної події, так і тогочасної архітектури центру міста.
“Ми знали, що там на розі була жіноча гімназія, але не знали, якою вона була на вигляд і як вона була “прив’язана” архітектурно. Нарешті ми можемо її побачити. Ми знаємо про цей велопробіг, але не знаємо, як виглядали веломашини та велосипедисти”, — міркує про цю документальну хроніку директорка Бахмутського краєзнавчого музею Олена Смирнова.
7. Спорудження шосейної дороги, майже вручну, між Артемівськом та Костянтинівкою у 1929-му зафільмували у кіножурналі №53/148.
Зазначимо, назва цього кінодокументу — “Будують нову сошу”. Соша — це розмовний варіант слова “шосе”.
8. Кадри для кіножурналу №56/151 теж зняли в Артемівську у 1929-му. На них — урочистості до 6-х роковин військової дивізії імені Донбасу. На мітингу виступає голова ВУЦВК Григорій Петровський, потім — військовий парад.
9. У кіножурналі №38/133 — театральна вистава у літньому військовому таборі дивізії імені Донбасу в Артемівському окрузі. Потім червоноармійці зустрічаються з артистами Театру робітничої молоді (ТРОМ). Бачимо сцени з вистави за романом Дмитра Фурманова “Заколот” та групу акторів.
У Бахмутському музеї вже вивчають всі ці матеріали. Їх збираються завантажити, зберегти та прояснити окремі моменти. Після реконструкції, яка ще триває, деякі кадри використають при оформленні нових експозицій музею.
“В залах безумовно знайдеться місце цьому відеоматеріалу. Хочеться створити дуже сучасний музей із сучасними засобами візуалізації”, — зазначає директорка музею Олена Смирнова.
За її словами, ця українська відеохроніка кінця 1920-х — цінні наукові документи.
“Це дуже серйозна допомога, я б сказала наукова, тому що в багатьох цих стрічках є навіть що ввести в науковий обіг. Там є реальні знахідки, і ми, безумовно, будемо переглядати кінохроніку не один і не два рази. Для нас тепер створити експозицію 1930-х років набагато легше — сама картинка яскравіша”, — каже Олена Смирнова.
Про ці відеодокументи в Бахмутському музеї знали й раніше, але отримати їхні копії було нелегко та недешево.
“Треба було жити в Києві не менше ніж місяць. Спочатку дивитися описи, вибирати онлайн, тобто віддивитися його, звертаючи увагу на технічну складову (як збереглася хроніка), робити відбір і після цього платити”, — пояснює механізм замовлення таких відеоматеріалів у архіві директорка музею.
Подібних відео 1920-1930-х років у фондах музею до цього не було, окрім загальнодоступної копії документального фільму Дзиги Вертова “Симфонія Донбасу”.
Директорка Бахмутського музею додає: до цього моменту життя у передвоєнні часи уявляли в основному за художніми фільмами, які далеко не завжди були правдивими.
“Ті реалії, які наразі були в доступі, — це реалії художнього фільму. Це було таке “лакування дійсності”: вони всі були нарядні, яскраві. І коли ти бачиш тут зустріч артилерійського полку, реальні обличчя — ну це зовсім інші люди. Для нас це втілення мрії! Щира подяка до землі тому, хто це зробив”, — ділиться враженнями від побаченого директорка закладу.
Додамо, ще 16 відео зняті на території інших міст Донбасу. Зокрема, у Макіївці, Сартані, Маріуполі, Єнакієвому, Горлівці, Краматорську, Святогірську та Сталіно (нинішньому Донецьку, — ред.) на сучасній Донеччині. А також у Луганську, Первомайську й державному кінському заводі в селі Новоолександрівка Старобільського округу нинішньої Луганської області. Їх можна знайти тут.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.