“Український Джеймс Бонд”. Інтерв’ю з історикинею про останнього командира УПА зі сходу Василя Кука
11 січня 2024 року останньому очільнику УПА Василю Куку могло б виповнитись 111 років. Наприкінці травня 2021 року дослідниця українського національно-визвольного руху Аліна Понипаляк випустила книгу про його життя. Аби написати її, довелося збирати відомості звідусіль крихта за крихтою. Про успіх книги та значимість її головного героя для українців авторка розповіла нашим журналістам.
“Якщо поставити собі за мету знайти еталонну постать для української історії “короткого XX століття”, то, мабуть, складно буде відшукати вдалішу кандидатуру, ніж Василь Кук. Він примудрився пережити дві світові війни, стати свідком появи й краху першої спроби створення модерної української держави, бути співтворцем і співкерівником націоналістичного руху під знаменами ОУН, стояти біля витоків формування УПА та, врешті-решт, очолити останніх повстанців”, – йдеться на початку книги Аліни Понипаляк “Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука”.
Це Ваша перша книга?
Для широкої публіки – так. Наукові праці – це те, що завжди змушує писати, але на загал я ще не писала, це, скажімо так, проба пера. Але все ж-таки це нон-фікшн (документальна література, – ред.), який базується на реальних подіях і особистостях. Тривалий час я працювала над дослідженням життя і діяльності Василя Кука, і ця книга – результат цих напрацювань. Це не просто біографія, це спроба зазирнути у долі того покоління, про яке мало говорили. Це бажання показати їхнє життя на прикладі постаті Василя Кука.
Чому героєм книги Ви обрали саме Василя Кука?
Я хотіла, аби люди про нього дізналися. Всі чули про Романа Шухевича, про Степана Бандеру, а от особа Василя Кука, який так само об’єднував українців, не всім так широко відома.
Розкажіть для читачів, які можуть не знати про цю людину, хто це та чим він важливий.
Василь Кук був еталонним представником свого покоління. Він був сином селянки й робітника. Якщо говорити про того ж Шухевича, то він був львів’янином і походив фактично з аристократичної родини: його дядько був знаним адвокатом, дідусь – відомим етнографом, батьки – інтелігенти. А Кук був якраз тим звичайним хлопцем, яких в УПА було 90 відсотків. Тож саме завдяки йому ми можемо проаналізувати, ким були ці люди, звідки вони походили, що їх надихало йти в УПА.
Василь Кук був головою проводу ОУН на сході України та останнім командиром УПА. На його прикладі я намагалася показати, що саме завдяки його організаторським здібностям повстанська армія проіснувала досить довго. 23 травня 1954 року Василь потрапив у полон, і навіть після цього УПА ще 6 років перебувала фактично в бойовому еквіваленті. Її учасники воювали аж до 1960 року.
Ще один момент – Василь народився під час Першої світової війни, у 1913-му, жив під час Другої світової та дожив до незалежності. Це людина, яка у своїй долі вмістила це буремне XX століття, і цим він також цікавий.
Ваша книга про Василя Кука – найповніша його біографія. Як багато часу пішло на її написання?
6 років. Це половина моєї діяльності, присвяченої вивченню українського повстанського руху та Другої світової війни. Ми не можемо говорити про ОУН і УПА в якомусь відірваному контексті. Історики, які вивчають цю проблематику, повинні знати всю картину.
Скільки літератури, документів треба було опрацювати, аби написати книгу?
Я збирала відомості крихта за крихтою. Це архіви Львівської та Івано-Франківської областей, Волині, Рівного, Луцька, Києва. Також це архів родини Кука, з яким я познайомилася в Центрі дослідження визвольного руху у Львові.
Також я працювала з архівом Мюнхенського вільного університету, в них збереглися ОУНівські архіви. Їхня канцлерка – це на кшталт ректора – дозволила мені попрацювати з цими документами, і протягом місяця я досліджувала їх, а також нацистські архіви. Я знала, якої думки про ОУН і УПА були “совєти”, й мені важливо було побачити, як на них дивилися нацисти, аби сформувати цілісну картину.
І наскільки різним був погляд двох сторін на українських повстанців?
Як для режиму Гітлера, так і для режиму Сталіна це були вороги, бо їхньою головною метою було створення незалежної України. Нацисти називали їх українськими партизанами, а “совєти” – бандитами. Цей маркер був накладений штучно, щоб у населення не було прихильності до українських повстанців. Відомі випадки, коли “совєти” перевдягалися у повстанську форму та чинили мародерства, злочини. Багато сіл депортували нібито через співпрацю з українським підпіллям.
Коли над військовими злочинцями нацистів відбувся Нюрнберзький трибунал, Василь Кук сподівався, що така ж доля очікує на СРСР. Але цього, на жаль, не відбулося, тому ми й донині маємо проблеми з тим, як бачать історію наші громадяни на території сходу і в Криму.
Чи вдалося Вам поспілкуватися з кимось із нащадків Кука?
Так, і не лише з ними, а й з самими повстанцями. Мені пощастило бути знайомою з Любомиром Полюгою, особистим охоронцем Романа Шухевича, та з його дружиною Даркою Полюгою. Вони вже відійшли з цього світу.
У 2016 році я їздила до родини Василя Кука в село Красне Львівської області, в той будинок, де він народився. Зараз там мешкають донька і син його брата. Вони також зробили внесок у написання книги.
Також я спілкувалася з сином Василя Кука Юрієм, він дуже допоміг мені. І мені було неймовірно приємно, коли він зателефонував і сказав: “Дякую”. Це була для мене найбільша нагорода.
До речі, я дізналася, що жінка Кука тривалий час (можливо, й до самого одруження з ним) не знала його справжнього імені. Вона називала його за організаційним псевдо – Юрком. Напевне, через це й сина назвали Юрієм. Бачите, яким Джеймсом Бондом був Василь Кук.
Ваша книга – це суто документалістика чи там є місце художнім прикрасам?
Книга містить деякі художні оповідки, але це не вигадка. Всі вони базуються на фактах, джерелах та розповідях сучасників Кука. Думаю, читачеві буде цікаво поринути в той період. Я намагалася зробити так, аби читач міг відчути це століття на смак, на дотик та прожити з Василем Куком його життя.
Життя та діяльність Василя Кука були темою Вашої наукової дисертації. У книзі деталей більше, ніж у роботі?
Моя дисертація охоплює лише короткий проміжок його життя до того, як він потрапив у полон. Книга ж стосується всього життя Кука. Звісно, дисертація була важливою, але вже пишучи її, я знала, що захочу поділитися історією цієї людини з усіма.
Чи хотілося б Вам, аби за Вашою книгою зняли кіно?
Гадаю, кожен автор хотів би, аби за його книгою зняли фільм. Одну книгу прочитають не всі, але один фільм перегляне кожен. Я вірю, що хтось із наших режисерів надихнеться історією Василя Кука і захоче зробити про нього стрічку. Я була б дуже рада, адже так про його життя і боротьбу, про таких хлопців і дівчат дізнається більше українців.
Ви бачите цей фільм документальним чи художнім?
Це творчість, тому все залежить від бачення режисера. Але я залюбки надала б рекомендації, якби це було потрібно.
Як давно книга вийшла у продаж?
З 20-х чисел травня 2021 року. Коли мені привезли книжки на підпис, вся квартира була заповнена ними. Люди надсилали у приватні повідомлення в фейсбуці фотографії з моєю книгою, і це було неймовірно приємно. Це найбільша похвала моїй праці, бо я писала не для себе, а для всіх.
Як добре книга продається?
Як-то кажуть, творчі люди не цікавляться грошовими питаннями (сміється). Але видавництво не нарікає. Наклад був 2 тисячі примірників, а зараз збираються надрукувати ще стільки ж, бо швидко розкуповують.
Пані Аліно, серед Ваших наукових інтересів – дослідження українського визвольного руху, діяльність ОУН та УПА, період Другої світової війни. Що надихнуло Вас розвиватися саме в цьому напрямку?
Насправді всі ми родом з дитинства, тому на мене найбільшою мірою вплинули розповіді моїх бабусь і дідусів про війну. Моє формування особистості відбулось у Миколаєві, на півдні України. Але мої корені з західної України, мої пращури були в Українській повстанській армії, й це також певною мірою вплинуло на коло моїх інтересів.
Крім того, мене цікавив загальноукраїнський вимір Другої світової війни, бо з дитинства я чула розповіді в школі, до нас завжди приходили ветерани на 9 Травня. Моя вчителька історії, яка досі викладає в Миколаєві, завжди приділяла багато уваги саме цій темі.
Чому Ви вирішили зробити акцент на визвольному русі у східній частині України?
Річ у тім, що мало хто знає, що Організація українських націоналістів діяла на території Донецької, Луганської областей, на півдні України, у Криму. Тому хотілося показати, що коли говорять “бандерівець”, то це не лише про якихось окремих людей, а про всіх українців, які боряться за свою державу. Я знаю, що на сході та півдні країни слово “бандерівець” тривалий час мало якийсь негативний штамп. Але, якщо подивитися, його можна застосовувати й до тих людей, які мешкають саме в цих регіонах, бо Організація українських націоналістів діяла по всій Україні. Це те, що нас об’єднує, і ми повинні це зрозуміти.
В радянські часи намагалися стверджувати, що всі українці були під окупацією, що вони нібито колаборанти. Але ж якщо подивитися правді в очі, ми побачимо, що українці – це ті люди, які під час Другої світової війни намагалися відновити свою державність та вийти з “тюрми народів” – Совєцького союзу. І якраз головною метою ОУН було об’єднати українців, аби це здійснити.
Як давно Ви досліджуєте ці події?
Ця тема мене переслідує з юності, з 10 класу. Я вирішила писати наукову роботу для Малої академії наук про Організацію українських націоналістів на території Миколаївської області. Моя тема, яку я пропрацьовувала протягом 2 років, перемогла на всеукраїнському рівні. Це підштовхнуло мене вивчати цю тематику далі. Згодом я вступила в університет, де на кафедрі світового українства продовжила свою наукову діяльність, яка триває вже 11 років.
Вже є плани на наступну книгу?
Зроблю інтригу: плани є. Тож чекайте моїх наступних книг. Одне можу сказати точно: напрям буде історичним, бо без історії ми нікуди.
Нагадаємо, детальніше про діяльність повстанців на сході України дослідниця Аліна Понипаляк розповідала нашим журналістам в іншому інтерв’ю.
Читайте також:
673Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
