Підтримайте Вільне Радіо
Евакуація музеїв за застарілими алгоритмами, рятування кам’яних статуй із полів, оцифрування символічних об’єктів та фіксація втрачених колекцій — Донеччина змушена формувати нові механізми охорони культурної спадщини на ходу.
Журналісти Вільного Радіо поспілкувалися з начальницею управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації Вікторію Точеню про те, як зараз рятують спадщину та історію регіону.
Наскільки в управлінні після 2022 року продумували план того, як можна врятувати і вивезти якомога більше культурних цінностей Донеччини? Розуміючи, що фронт просувається і важко передбачити як буде розвиватися ситуація. Зокрема, хотіла уточнити питання вивозу з території Донецької області половецьких баб. Як цей процес організований?
З березня 2022 року ми провели певну роботу. З 17-ти музеїв, які тоді знаходилися на доступній території, і ми могли вивезти — ми це зробили 100%.
Що стосується, половецьких баб, які є об’єктами рухомої частини культурної спадщини. Повірте мені, жодним законодавчим актам це не передбачено і прописувати будь-які шляхи було неможливо. Тому було прийнято рішення це робити, не очікуючи будь-які листи від центральних органів влади. Вважаю, що ми зробили правильно і історія нас розсудить. Ми це робили спільно з територіальними громадами, на території яких вони знаходилися. Ви ж знаєте, що такі речі знаходяться в полях, в лісах.
І військових до цього залучали чи це їхня ініціатива окремо? У 2024 році, наприклад, бійці 3-ї окремої штурмової бригади врятували половецьку статую на Донеччині.
Так, і 3-тя штурмова займалась цим теж. Ми працювали з істориком Олександром Алфьоровим, який був у складі бригади, а на сьогодні очолює Український інститут національної пам’яті. І не тільки з ним ми це робили.
Загалом прописати ці шляхи і продумати, враховуючи діюче законодавство України, навіть станом на зараз, неможливо. Але ми максимально наблизили, адаптували наші дії до прописаних норм у законі. Ці статуї тепер зберігаються в Дніпрі, в музейній інституції. Саме в тій інституції, яка має дослідників і може досліджувати, описувати їх і зберігати в належному стану.
Ви сказали, що на цей момент 100% вивезено в музеї інших міст. Можете уточнити, про що саме йдеться?
У нас в музеях не залишилося того, що потребувало вивезення. Ми вивозили навіть науково-допоміжний фонд. Хоча всі інструкції говорять про першу-другу чергу, яка не приведена у відповідність, вона не змінювалася з часів Другої світової війни. Ці інструкції не змінилися, хоча потребують адаптації до нинішніх умов. Так ми розуміємо, що наші локальні музейні інституції не є такими великими національними, які б зберігали ті експонати, які відомі всьому світу. Але для територіальних громад, в яких знаходилися музейні інституції, саме їх локальність, документи, фото, якась ідентичність музейної колекції, що говорять про їх ідентичність — це є те, що необхідно було зберігати.
Наприклад, з Бахмуту ми вивозили підписки газет до 1950 року. Що б не казали і як би нас не називали, але є історичні факти, які саме по тим газетам можна буде вивчати, вивчати історію Донеччини. Це і наразі вже історичний документ, і для істориків у майбутньому буде цінно.
З тих архівних документів, які вивезли та оцифрували, в 2022-му році була створена виставка “Бахмут. Обличчя геноциду. 1942-2022”. У цій виставці поєднали свідчення і факти часів окупації фашистською Німеччиною і те, що відбувалося в Бахмуті у цій війні.
Ви загадали про оцифрування даних. Можливо, є якісь приклади об’єктів, які за документами не є в переліку цінностей, але їх важливо зберегти. Зокрема, символічним місце стала стела на в’їзді в Донецьку область, цифрову модель, якої вже зробили. Чи є якийсь план щодо інших об’єктів?
Так, стела вже оцифрована зі сторони Дніпра, в доступі є її 3D-модель. Нам допомагали це робити фахівці ТОВ “СКАЙРОН”, які на цьому знаються. Сьогодні ми з ними працюємо в пошуку можливості створення 3D-турів саме до цієї стели. Це і збереження пам’яті, і люди зможуть детально роздивитися всі надписи, які є вже зараз.
Чи обираєте якісь ще місця чи об’єкти зараз?
Поки деталей не можу розкривати, але процес триває. Ви, можливо, знаєте про те, що Президент України започаткував такий рух створення місць пам’яті. І Донеччина працювала над місцями пам’яті, але ми обрали для себе, звичайно, тільки на той час Краматорський район. Ми розуміли, що дійти до локацій і показати їх, ми могли на той час по Краматорську. Враховуючи цю ситуацію, яка є на сьогоднішній день, ми будемо звертатися до робочої групи щодо затвердження місць пам’яті і внесення стели зі сторони Дніпра і зі сторони Харкова. Нам важливо зафіксувати, щоб вона була в електронному доступі після закінчення тестового режиму роботи цього сайту і будь-який охочий зміг би подивитися.
Плюс ми працюємо з музейними інституціями та загалом з територіальними громадами. Це збір усних історій для фіксування подій, які є зараз. Ну і це я вже відкриваю такі секрети, але ще план щодо стели. Ми хочемо зібрати у військових, волонтерів якісь історії, які можна буде записати і розповідати. Адже це і є місце пам’яті, місце сили, хоча це не є об’єктом культурної спадщини або музейним експонатом.
Можливо, після закінчення бойових дій або деокупації територій, коли можна буде повернутися до цього питання. Бо ми обговорюємо зі спеціалістами і з військовими це питання, але після стабілізації можна буде предметніше це узгодити. Можливо, стела залишиться на своєму місці стояти, можливо, стане музейним експонатом і її місце буде в музеї. Тоді вже про неї говорити не з точки зору знаку розмежування двох областей, а з точки зору місця сили, місця пам’яті, якою вона стала. А, взагалі-то, з 2014 року кожний метр Донецької землі є місцем сили, місцем пам’яті для когось.
Це звісно. І ще хотіла запитати чи ведеться якийсь список цінностей, які Росія вивезла на свої території? Чи є потенційний шанс колись вимагати повернення того, що було представлено в музеях Донеччини, які опинилися під окупацією?
Це одна з найболючіших тем, яку піднімають всі, в тому числі і музейники. В Генеральній прокуратурі створили відділ, який саме займається цими питаннями, і Служба безпеки України також цим питанням опікується. Це фіксація цих фактів. Але, як показав 2014 рік, ми не готові були до цієї ситуації. І ми не можемо поки довести перелік втрачених колекцій, які залишилися на території Донецька і Маріуполя, і які були вже вивезені на цей момент. Ви ж розумієте, для того, щоб довести і сказати, що той чи інший експонат належав музею із Маріуполя і він там десь знаходиться, потрібно мати якісь докази і свідчення. Все залишилося на тій території і в нас на сьогоднішній день нічого немає. Але є моменти, над якими ми працюємо. Я думаю, що це буде довгий шлях, який нам необхідно пройти. І після Другої світової 80 років доводили, що той чи інший експонат був вкрадений з тої чи іншої музейної інституції.
Це ще і дуже важкий шлях. Ми наголошуємо на тому, що необхідно зберігати працівників музейних інституцій. Їх дуже мало, які зголошуються працювати на цю заробітну плату. А той, хто залишається, він є відданий своєї справі, працює і зберігає все необхідне. Зрозумійте, жоден фахівець з інших інституцій, він не зможе Маріупольську колекцію описати і сказати, що це саме їх роботи. Тому нам так важливо зберегти наших людей.
Раніше журналісти Вільного Радіо писали, що окупанти відкрили у Маріуполі музей, присвячений Другій світовій війні та вторгненню в Україну. Там представили експозиції “героям Великої Вітчизняної війни” та т.з. “спеціальної військової операції”. Загарбники планують зробити музей освітнім центром для української молоді.
Нагадаємо, Покровський історичний музей, який нині працює в евакуації, отримав обладнання від Японії. Устаткування допоможе мінімізувати ризик втрати або ж пошкодження експонатів та зберегти фонд.