Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Місто, де народилося Вільне Радіо, зараз окуповане. Але ми — є.
Вісім років тому в Бахмуті запрацювало наше медіа. Половину свого віку воно живе і працює в евакуації, але продовжує писати про те, що відбувається на Донеччині. Ми стежимо за бюджетами громад, збираємо досьє на посадовців, розповідаємо, де землякам-переселенцям шукати допомогу.
За останній рік ми зробили ще декілька важливих речей: створили спільноту читачів, розробили лінійку символічної продукції про Донеччину, запустили тік-ток для жителів окупації.
Сьогодні — саме час розповісти, що ми змогли зробити для рідного краю і наших читачів.
Одна невелика помилка в документах може позбавити людей компенсації за зруйноване житло. Журналісти Вільного Радіо помітили неточність у розпорядженні Добропільської військової адміністрації, звернулися до посадовців — і щонайменше троє жителів громади змогли отримати свої гроші.
Інша наша публікація допомогла зібрати кошти на переїзд притулку для тварин з інвалідністю. Прихисток працював у Костянтинівці під обстрілами, а волонтерці, яка опікувалась чотирилапими, бракувало грошей на оренду нового приміщення.
Та дехто після наших публікацій знаходив дещо дорожче за гроші. Наприклад, онука маріупольської письменниці Наталі Харакоз після повномасштабного вторгнення намагалася відшукати твори бабусі, видані мовами надазовських греків. Питала в бібліотеках і гуглі, розпитувала знайомих, а знайшла після публікації Вільного Радіо про загрозу зникнення урумської та румейської — мов надазовських греків.
“Я знала, що є книга з оповідями бабусі румейською, але ніде могла їх знайти. Паперові книги згоріли у Маріуполі у 2022, а в інтернеті інформації не було. А у цій статті я випадково побачила фото тієї самої книги “Пирнешу Астру”, тоді через редакцію зв’язалася з ГО “Надазовські греки: уруми та румеї”. І вони надіслали мені копії. Це дуже цінно”, — згадує родичка письменниці.
Вотчдоги розвитку Донеччини — так позиціює себе наша редакція. Ми прагнемо, аби місцева влада була підзвітною перед жителями громад — особливо зараз, коли регіон живе в умовах війни й готується до відновлення.
Іноді для змін достатньо одного журналістського запиту. Так, у Новогродівській та Мирноградській військових адміністраціях після звернень Вільного Радіо нарешті призначили керівників — на це громади чекали майже рік. На сайтах Покровської та Мангушської ВА після наших запитів з’явилися розпорядження, які до цього не публікували місяцями. А у Костянтинівській адміністрації перестали приховувати зарплату керівника Сергія Горбунова.
Наш рейтинг прозорості громад спонукав щонайменше вісім військових адміністрацій Донеччини покращити доступність до інформації на своїх ресурсах. А після виходу текстів про спірні закупівлі окупованих громад влада Соледара стала розʼяснювати жителям необхідність своїх закупівель.
Інформування — одна з ключових функцій медіа, і ми бачимо його результат: сотні й тисячі людей переходять з наших текстів на анкети допомоги, записи на прийоми посадовців і петиції, зокрема щодо надання звання Героя України.
Наприклад, 900 людей перейшли на петицію про надання звання Героя загиблому Степану Чубенку з Краматорська — 16-річному юнаку, якого у 2014 році загарбники закатували в окупованому Донецьку за проукраїнську позицію. Це не лише мотивує громадськість до участі в демократичних процесах, а й підвищує їхню обізнаність про важливі постаті в історії краю з сучасної історії. Ще щонайменше 113 людей змогли надати інформацію про загиблих родом із Краматорської громади для Книги памʼяті, яку запланувала видати міська рада.
На сторінках Вільного Радіо — хроніка сьогодення та історія регіону. Унікальні кадри Костянтинівки за часів німецької окупації ми знайшли в сімейному архіві дослідника історії власного роду та професора з Німеччини Лео Ензеля. Його дід служив лікарем у часи Другої світової, був у Костянтинівці та вів про це щоденник. Ми переклали його записи та підготували матеріал про Костянтинівку в окупації. А згодом частину неопізнаних до того місць на фото почали розбирати місцеві краєзнавці.
Також завдяки нашим публікаціям виправили дату створення старовинної мапи Бахмута, копію якої передали до Центрального державного історичного архіву України.
Кілька років тому ми порахували, що нас щомісяця читає більше людей, ніж може вмістити найбільший стадіон країни “Олімпійський”. Сьогодні ж розміри “Олімпійського” збирають навіть окремі відео у соцмережах Вільного Радіо.
Та зупинятись на досягнутому ми не плануємо. Натомість прагнемо розширюватись, тож минулого року запустили російськомовний Тік-Ток для жителів окупації — наших українців по той бік від лінії розмежування.
А ще рік тому ми започаткували спільноту читачів Вільного Радіо. Це люди, які прагнуть змін разом з нами, пропонують теми, підтримують незалежне медіа фінансово. Підтримка нашої спільноти — це не просто грошова допомога для медіа. Це інвестиція в майбутнє Донеччини та інструмент досягнення спільної мети.
“Хочемо сформувати спільноту, де люди знаходитимуть цікаві контакти, однодумців, які можуть підтримати їхні ідеї, будуть проактивними. І в такий спосіб ми всі разом зможемо консолідувати зусилля і розвивати бачення майбутнього для регіону, який би ми хотіли для себе в майбутньому”, — розповідає шеф-редакторка Вільного Радіо Анна Сердюк.
А цьогоріч стартували продажі мерчу від Вільного Радіо з символами Донеччини.
“Мерч від Вільного Радіо — це про Донеччину, яку видно. Донеччину, яка не тільки про війну, обстріли та руйнування. Це про дім, символи, пам’ять, досвід, людей, спогади і надії.
З іншого боку, наш мерч — це спосіб показати, що для вас Донеччина важлива, ви звідти або пов’язані з нею іншим способом. Без зайвих пояснень, слів чи чогось іншого. Це про відчуття приналежності до спільноти, яка фізично розкидана по різних регіонах України та світу. Такий собі знак для своїх”, — каже директорка Вільного Радіо Анастасія Шибіко.
Терикони, Авдіївський коксохімічний завод, памʼятник надазовським грекам або ж стела Донеччини — лише частина з обʼєктів на символічній продукції, присвяченій регіону. Команда Вільного Радіо вже підготувала для читачів футболки та стикерпаки.
“У цій лінійці ми використали піксель-арт, так звану “1-бітну графіку”, натхненну комп’ютерними інтерфейсами кінця 90-х років. Частина Донеччини нині зруйнована, частина — окупована, але пам’ять про регіон живе у різних фото та відеоматеріалах на наших комп’ютерах. Ми хотіли передати це почуття часу, який зупинився, а також показати регіон так, як раніше його не зображали”, — пояснює дизайнер піксель-арт лінійки мерчу Вільного Радіо Вʼячеслав Попович.
Ми дякуємо усім нашим читачам, учасникам спільноти, покупцям сувенірів, критикам та прихильникам, героям публікацій і грантодавцям за те, що у нас є можливість розповідати про Донецьку область — і є заради кого це робити.
Пропонувати теми на розгляд нашої редакції можна у Telegram, Instagram чи Facebook Вільного радіо.
Раніше ми розповідали про історію створення Вільного Радіо і роботу видання в Бахмуті. А також про зміни, які ми творимо разом з читачами і якими пишаємося.