Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Вугілля — один із символів Донеччини. Перед початком відкритої війни його добували в десяти громадах регіону. Переважно шахти давали стабільність людям і підтримували сталість місцевих бюджетів. Утім, з окупацією частини області й активними боями багато підприємств припинили видобуток, а частина громад залишилася без звичних мільйонних доходів.
Як упродовж років змінювалися надходження до місцевих бюджетів від видобутку вугілля і в яких громадах такий дохід ще залишився, розповідаємо далі.
Дані про суми надходжень ми взяли з державного вебпорталу бюджетів для громадян Open Budget від Міністерства фінансів України. Однак у випадку Селидівської громади скоригували їх інформацією від місцевої військової адміністрації. Хоча суми з порталу свідчили про те, що у 2021-2022 роках громада не мала доходів від видобутку вугілля, виявилося, що через помилку підприємства, яке сплачувало ренту, гроші в ці роки зараховували за іншим кодом бюджетної класифікації. Інформацію про платників рентної плати до бюджетів громад Вільному Радіо надали у відповідь на запити до військових адміністрацій регіону, а також у Головному управлінні Державної податкової служби в Донецькій області, куди подекуди громади перенаправляли вказані запити.Для цього матеріалу журналісти Вільного Радіо проаналізували, скільки грошей до своїх бюджетів громади Донеччини отримували саме від рентної плати за користування надрами для видобування камʼяного вугілля за 2021–2026 роки.
Сергій Штурхецький присвятив роботі на шахтоуправлінні “Покровське” майже 20 років свого життя. У гірники пішов одразу після армії, ставши у 2005-му машиністом підземних установок на першій дільниці конвеєрного транспорту. І хоч, зізнається, на шахті опинився “за інерцією” — обидва діди, батько й брат були гірниками на різних підприємствах області — потім вона стала для нього значно більшим, ніж просто місцем роботи.
“Коли подорослішав, я почав розуміти, що це стабільність, впевненість у завтрашньому дні. Я завжди отримував високу зарплату, але потім виплати стали просто космічними для України. У 2012 році я вже був гірничим майстром на своїй ділянці, і моя зарплата становила 37 тисяч гривень. Уявіть: майже 3 тисячі доларів зарплати (у 2012 році офіційний курс долара становив близько 8 гривень, тож насправді 37 тисяч гривень дорівнювали понад 4 500 доларів, — ред.) у молодого хлопця, якому 27 років! Шахта дуже багато мені дала”, — розповідає чоловік.
Разом зі стабільністю шахта подарувала Сергію спільноту. Із теплотою гірник згадує завершення робочих змін, коли сміявся з колегами в черзі на автобус, що за раз міг забрати людей лише з трьох шахтних клітей. І навіть після 2014 року, коли в курильні вони могли сперечатися про політику, потім “на лопаті” працювали разом. Шахта обʼєднувала людей, переконаний співрозмовник.
Після 2022 року саме там гірники знаходили відчуття безпеки не тільки фінансової, а й фізичної. Сергій каже: на шахтному полі завдовжки кілька десятків кілометрів і на глибині понад 800 метрів під землею (а це висота щонайменше 26 панельних девʼятиповерхівок, що переважали в житловій забудові Покровська) він не боявся жодних обстрілів. Та з часом удари ставали все частішими: у 2023-му з вікна кімнати для нарядів чоловік бачив влучання на першому повітроподавальному стволі, де загинула машиністка шахтної кліті, а потім через постійну загрозу керівництво вирішило остаточно запечатати третій ствол у Піщаному.
Надії на те, що по шахті бити не будуть, остаточно розвіялись у вересні 2025-го: поки Сергій був на лікарняному, влучання по головному стволу забрало життя двох жінок. Після цього чоловік продовжив лікарняний і взяв відпустку, аби не повертатися в Покровськ та водночас не розлучатися із шахтою. Але в січні 2025 року через небезпеку роботу всього шахтоуправління зупинили. І, за словами Сергія, разом із іншими шахтарями він сприйняв цю новину зі скорботою.
“Наша шахта була найбільшою в Україні. Вважалася найрозвинутішою і найбільш високооплачуваною. Її коштом у Покровську і парк новий побудували, і все відреставрували. Усі свята міські організовувала шахта. Ті ж Дні шахтаря останні в нас були дуже круті з водними виступами, сценами й приїздами відомих людей. Я вам так скажу: Покровськ повністю існував завдяки шахті”, — підсумовує Сергій.
Вуглевидобувні підприємства справді суттєво наповнювали бюджети громад Донеччини. Передусім гроші давав податок на доходи фізосіб (ПДФО). Його зараховували до бюджетів за місцем реєстрації підприємства або його відокремлених підрозділів. Утім, вебпортал Open Budget містить лише загальні дані від усіх платників, що сплачували ПДФО, тож окремо проаналізувати його розмір по вугледобувних підприємствах не можна. Ренту ж за користування надрами в розмірі 5% від вартості видобутих корисних копалин отримували всі громади, де їх добували.
У Покровській ренту за користування надрами для видобування камʼяного вугілля, коксівного та енергетичного сплачувало саме однойменне шахтоуправління, де працював Сергій. І з усіх громад Донеччини, які впродовж 2021–2025 років мали такий дохід, вона заробляла найбільше. Так, до 2023 року включно на неї припадала понад половина всієї ренти за видобуток вугілля, яку зараховували до місцевих бюджетів регіону. Того року вона сягнула рекордних за цей період 8 442 918 грн. Але вже у 2025-му впала до 1 572 315 грн через зупинку видобутку. Цьогоріч же Покровська громада взагалі не зазначала її у джерелах доходу.
Подібна ситуація склалася в Удачненській громаді, яка теж отримувала дохід із ренти від шахтоуправління “Покровське”. До 2025 року вона входила у трійку лідерів за сумою плати, отриманої за видобуток вугілля. Найбільше за 2021–2025 роки шахтоуправління сплатило їй 2024 року — 1 849 262 грн. За результатами минулого року громада отримала 169 274 грн, а у 2026-му на ренту за видобуток не розраховує взагалі.
Утім, на Донеччині були громади, які втратили такий дохід набагато раніше. Першою без нього лишилася Новогродівська. У 2021 році вона заробила 102 359 грн від ТОВ “Шахта 1-3 «Новогродівська»” — підприємства, яке орендувало вугільні поля однойменного відокремленого підрозділу держпідприємства “Селидіввугілля”. Наступні два роки доходу з такої ренти у громади не було. У 2024-му ж вона отримала 35,14 грн від різних підрозділів держпідприємства (це могли бути залишкові платежі), а потім цей дохід зник узагалі. У серпні 2024 року шахта 1-3 “Новогродівська” припинила роботу через бойові дії, сусідні шахти “Селидіввугілля” закрили ще раніше. А до листопада того ж року вся Новогродівська громада опинилася під російською окупацією.
Вугледарська громада деякий час після початку відкритого вторгнення отримувала дохід від ренти за видобуток, проте остаточно лишилася без нього вже у 2023 році. Впродовж 2021–2022 років вона заробила 21 068 грн і 8 500 грн відповідно від держпідприємства “Шахта ім. М. С. Сургая”. Згодом воно припинило видобуток через активні бойові дії, а на початку листопада 2024 року вся громада опинилася в окупації.
Стабільно мали ренту за видобуток до 2024 року включно Селидівська й Гродівська громади. Перша отримувала її тільки від “Селидіввугілля”. Цей дохід лише зменшувався порівняно з обсягами 2021 року, а у 2025-му зник через повну окупацію громади. Водночас друга у 2021 році заробила 292 515 грн, а вже наступного року мала пікові за чотири роки 2 033 146 грн. Ці гроші надходили від різних підрозділів ТОВ “Краснолиманське” і ТОВ “Шахта 1-3 «Новогродівська»”. Наступні два роки кількість платників ренти у громаді зростала, і, хоч сума такого доходу навпаки меншала, вона все ще залишалася більшою за показник 2021 року. Утім, із 2025 року через зупинку підприємств громада не отримує ренти, хоча її окремі населені пункти досі підконтрольні Україні.
Без видобутку минулого року також залишилася Мирноградська громада. За винятком 2022-го вона щорічно отримувала ренту від держпідприємства “Мирноградвугілля”, але з часом цей дохід лише зменшувався. Так, із 52 250 грн у 2021-му він впав до 1 633 грн у 2024-му. Утім, у цьому випадку могло йтися не про обсяг видобутку, а про заборгованість підприємства. У податковій уточнили, що сума зобовʼязань ДП перед громадою по ренті протягом 2021–2024 років становить 4 659 100 гривень, хоча до її бюджету за цей період надійшла в 60 разів менша сума. Та в будь-якому разі через активні бойові дії в громаді видобуток уже не ведеться.
Візуалізація: Вільне Радіо
Загалом перед початком повномасштабної війни ренту за видобуток вугілля від різних підприємств отримували десять громад Донеччини. Крім згаданих вище, її також мали Білозерська, Добропільська й Новодонецька. І на той момент їхній сукупний фактичний дохід від ренти навіть перевищував запланований майже на мільйон гривень — загалом 8 712 967 грн.
Після початку відкритої війни й попри розширення зони бойових дій певний час ця сума тільки зростала. У 2022 році вона все ще перевищувала заплановані обсяги, і, хоч у 2023-му ситуація змінилася (фактична сума виявилася меншою за заплановану, а Вугледарська громада остаточно залишилася без видобутку вугілля), того року громади Донеччини отримали рекордні 12 874 729 грн від видобутку на своїй території.
Зменшуватися дохід від ренти почав у 2024-му, але тоді різниця не була критичною. Різке падіння суми сталося вже за результатами 2025 року: тоді вперше без ренти залишилися Селидівська й Гродівська громада, цей дохід остаточно зник із бюджетів Мирноградської й Новогродівської, а зарахована сума до бюджетів Покровської й Удачненської, на які загалом припадала понад половина всієї ренти, зменшилася на мільйони.
Візуалізація: Вільне Радіо
Станом на 1 червня 2026 року доходи з ренти мають лише дві громади з початкових десяти — Білозерська й Добропільська. Перша з них отримала 138,23 від ТДВ “Шахта «Білозерська», яка була її єдиним платником ренти впродовж 2021–2025 років. Утім, ці кошти — лише залишковий платіж за четвертий квартал минулого року. Цілком імовірно, що в найближчій перспективі громада більше не матиме такого доходу, адже шахту “Білозерську” повністю закрили через обстріли ще у грудні 2025-го.
Добропільська громада, хоч і не планувала мати такий дохід цьогоріч, отримала більше — 26 850 грн, причому основна частина цієї суми надійшла до її бюджету впродовж травня. До цього у 2026 році громада загалом мала 308 грн. Сюди увійшли сплата ренти за четвертий квартал 2025-го від шахти “Білозерської” та стягнення боргу з держпідприємства “Добропіллявугілля-видобуток”. Імовірно, саме від останнього громада отримала решту суми, адже станом на травень воно заборгувало їй 3 210 700 грн ренти.
Розраховує на дохід від ренти для свого бюджету й Новодонецька громада. У 2026 році вона планує отримати її в сумі 25 000 грн — також від держпідприємства “Добропіллявугілля-видобуток”. Утім, поки коштів від нього не надходило. Станом на травень борг підприємства зі сплати ренти за видобуток вугілля перед громадою становив 72 264 грн.
Візуалізація: Вільне Радіо
Раніше ми розповідали, які громади Донеччини мають найбільші надходження до своїх бюджетів та резерви.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.