314 років тому Бахмут став одним із центрів протистояння вільної козаччини із Москвою. Очолив цей рух отаман бахмутських солеварів родом з нинішньої Харківщини Кіндрат Булавін.
У ніч з 8 на 9 жовтня 1707-го (за новим стилем) почалося Булавінське повстання – потужний збройний виступ козаків і селян проти московського царату. Разом із науковим співробітником Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Корнацьким розбираємо “по поличках”, як та чому трапились ці події.
“Це була боротьба за ресурси й, справді ㅡ боротьба за волю. Кіндрат Булавін вперше з’являється на сторінках історії у 1705 році як отаман бахмутських солеварів. Вони підняли бунт проти царського уряду (що готувався відписати ці солеварні у казну). Тобто, замість вільних підприємців ці солевари мали перейти на становище приблизно казенних селян”, — розповідає Ігор Корнацький.
Тоді солевари посадили під арешт царського дяка, який приїхав для проведення перепису. Після цього солеварні спалили. А восени 1707 року такий загін для перепису втікачів відправили на Дон під командуванням князя Юрія Долгорукого.
І виконання царського указу щодо перепису супроводжувалося жорстокістю до людей, які повстали проти.
“Це були кріпаки з центральних областей Росії, які тікали на Дін і ставали тут вільними людьми або найманими працівниками у донської старшини. І самі втікачі, і старшина чинили опір цьому перепису і поверненню на колишні місця до своїх колишніх поміщиків”, ㅡ пояснює ці події співробітник музею.
Очолив це повстання Кіндрат Булавін, який тоді охороняв Бахмут, де Донське військо мало у власності соляні варниці, а козаки займалися промислами.
Для довідки:Кіндрат Панасович Булавін народився у 1667 році. Вважалося, що він був з Трьохізбенки (це територія нинішньої Луганщини). Але відносно недавно історики знайшли в російських архівах свідчення, що Кіндрат Булавін народився у слободі Старий Салтів, на території нинішнього Харкова, та постійно проживав з родиною до 1685-го року. Його батько був рейтаром (або найманим військовим у кавалерії), а вже у 1686-му родина втекла на Дон, де Панаса Булавіна обрали отаманом у “станиці Трьохізбянській”. Звідти й починається віднесення Булавіних до донського козацтва.
З переслідуваними, які зібралися в Бахмуті, ватажок спочатку пішов у степ, потім дійшов до берега притоки Сіверського Дінця, ріки Айдар. І поблизу Шульгинського городка (нині це село Шульгинка Старобільського району Луганщини) в ніч з 8 на 9 жовтня 1707 несподівано напав на каральний полк з тисячі людей під командуванням князя Юрія Долгорукова. Цей полк повстанці розгромили, а князя та офіцерів вбили.
“Це повстання охопило весь Дін і частину Слобідської України, в тому числі й Бахмут ㅡ він став одним із центрів повстання. Зрозумівши серйозність загрози, уряд направив проти повстанців потужні збройні формування, якими командував брат убитого князя Долгорукого”, — розповідає про далекі часи Ігор Корнацький.
Після того бої точилися у всьому регіоні з різною інтенсивністю. Кіндрат Булавін ходив зі своїми побратимами на Запорізьку Січ домовлятися про підтримку.
“На допомогу булавинцям приходили запорожці: їх 3-тисячний загін обороняв Бахмут від карателів царя”, — каже історик.
Основні сили булавинців були розбиті у бою біля Кривої Луки (зараз це однойменне село Лиманського району), і повстання було згодом придушене.
Бахмут як один із центрів повстання зруйнували царські війська”, — каже бахмутський історик.
Кіндрат Булавін загинув у Черкаську, на території нинішньої Ростовської області. За деякими відомостями, він застрелився, коли його оточили вороги, а за іншими — його вбили. Деяких найближчих сподвижників Булавіна схопили та відправили до Москви на тортури й покарання.
Цікавою є доля вцілілих булавинців — вони втекли від російського царя аж за межі російської імперії, компактно жили “за кордоном” та повернулися на рідні землі через понад 250 років.
“Частина булавинців потім залишила межі московської держави, оселилися на Кубані (де на той час була влада Османської імперії) і повернулися до Радянського Союзу вже у 60-х роках 20 століття. Це так звані “некрасовці”, які зберегли звичаї, одяг, мову своїх предків з 18 століття. Коли Кубань опинилася під владою Російської імперії, вони мандрували далі, на півострів у Малу Азію, якийсь час жили у гирлі Дунаю”, — розповідає Ігор Корнацький.
Внаслідок цього повстання Бахмут був зруйнований. І тільки за рік з ініціативи Азовського губернатора почали відновлювати соляні заводи. Тут поселили козаків, переведених з Таганрогу, та сформували гарнізонний батальйон для охорони цих соляних варниць. Відомо, що московський цар Петро І проїжджав цими бунтівними землями вже після буремних подій.
“Придушення повстання призвело до подальшого руйнування козацької вольниці й наступу урядової колонізації на тутешні землі. У похідному журналі Петра І згадується, що проїздом зі Станиці Луганської до Ізюма у цих місцях він був вже після придушення повстання: “Проїхали козацьке місто Бахмут”. А після цього це вже була регулярна фортеця і повітовий центр Московського царства, потім Російської імперії”, — резюмує Ігор Корнацький.
Пам’ять про Булавинське повстання закарбована не лише в архівних документах, а й у пам’ятниках та художніх творах. Бюст Кіндрата Булавіна є в Бахмуті на Торговій площі, приблизно на тому місці, де у 18 столітті знаходилася Бахмутська фортеця.
Є що почитати — книги Дмитра Петрова (Бірюка) “Кондрат Булавін”, “Бахмутська вольниця” та інші. Щоправда, в них ці події описані художньо та з позицій радянської історіографії.
У 2018-му у Кривій Луці провели краєзнавчу конференцію “Криволуцькі читання“, присвячену 310-й річниці вирішальної битви Булавинського повстання у цих місцях. За результатами читань видали збірку праць.
Ця пам’ять живе й у географічних назвах — на мапі Донеччини можна знайти річку Булавінку — її частина протікає по тимчасово окупованій території (хоча, можливо, назва походить не від прізвища легендарного отамана, а від слова “булава”). По ділянці русла річки проходить адмінмежа між Донеччиною та Луганщиною.
Є й вулиці Булавіна — у Донецьку, Лисичанську, Старобільську, Кривому Розі, Кам’янському, Новочеркаську, Липецьку і навіть в Іркутську, Новосибірську й Рудному (аж у Казахстані).
А ще донині у мові живе сленговий вираз російською “кондрашка/ кондратий хватит (рос)”. Мовознавці припускають, що він теж походить від імені Кіндрата Булавіна (російською — Кондратия). Такий вираз зустрічається, наприклад, у творі російського письменника 19-го століття Дмитра Маміна-Сибіряка. Ось що написано у фразеологічному словнику російської літературної мови:
“Кондрашка хватил (кого-то) — То же, что Кондрашка пришиб (прихватил). За припущенням історика Сергія Соловйова, вираз пов’язаний з іменем ватажка Булавинського повстання на Дону у 1707 році. Бахмутський отаман Кіндрат Опанасович Булавін (“Кондрашка”) раптовим нальотом винищив весь царський загін з воєводою князем Долгоруким” Зі збірки Сергія Максимова “Крылатые слова”, надрукованого у Санкт-Петербурзі у 1899-му та збірки “Русская мысль и речь” Моріца Міхельсона (Петербург, 1912-й рік)”.
Нагадаємо, 300 років тому неподалік Бахмута, у балці Скелеватій, на території нинішнього Торецка, два солевари відкрили поклади кам’яного вугілля. Цей офіційно задокументований факт довели краєзнавці Донеччини. До цього вважалося, що вугілля на Донбасі відкрив в районі нинішнього Лисичанська російський рудознавець Григорій Капустін.
Читайте також: