Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
На тимчасово окупованій частині Донеччини російська влада розпоряджається нерухомістю та землею, які раніше належали українським компаніям і бізнесменам. Ділянки передають під забудову без аукціонів, будівлі визнають “безхазяйними”, підприємства беруть під контроль, а деякі об’єкти готують до продажу. Серед них — комбінат Ілліча в Маріуполі, нерухомість у Донецьку та готель “Донбас Палас”, пов’язаний із Рінатом Ахметовим.
Журналісти Вільного Радіо проаналізували кілька таких випадків у Маріуполі, Донецьку та Макіївці. З’ясовуємо, кому раніше належало це майно, хто отримує його або претендує на нього за окупаційної влади та які зв’язки вдалося встановити між новими власниками, компаніями й російськими посадовцями.
7 вересня 2026 року ватажок т.з. “ДНР” Денис Пушилін підписав “розпорядження” № 330, яким передав в оренду без конкурсу дві земельні ділянки в Лівобережному районі Маріуполя. Їх отримала фірма “Спеціалізований забудовник «Берег Азова»” під будівництво житлового кварталу з такою самою назвою. Загальна площа ділянок — 193 207 квадратних метрів, або приблизно 27 футбольних полів чи 19,3 гектара. Це приблизно третина Приморського парку (найбільшого у Маріуполі площею понад 60 гектарів).
Межі території в незаконному документі визначили за 14 вулицями, проспектами та бульварами. Серед них — вулиці Азовстальська й Ломізова, проспект Перемоги та Морський бульвар (до декомунізації — Комсомольський).
Це частина міста, де після захоплення Маріуполя російські окупанти розпорядилися знесли десятки багатоквартирних будинків.
Щонайменше 24 будинки з цього переліку розташовані на вулицях, які в “розпорядженні” Пушиліна визначили як межі території, відведеної під забудову «Берега Азова». Принаймні 19 із них стоять безпосередньо в її межах. Серед них — будинки № 40/1, 42 і 44 на Морському бульварі (колишньому Комсомольському), № 27, 29, 31, 37 і 39 на проспекті Перемоги, а також адреси на вулицях Московській, Володимирській та Українського козацтва (колишній Орджонікідзе).
Водночас за наявними паперами неможливо встановити, чи розташовані саме ці будинки на земельних ділянках, які передали забудовнику. У “розпорядженні” Пушиліна вказані вулиці, що обмежують територію, але немає адрес будинків усередині неї.
У фейковому документі землю назвали “муніципальною власністю”. Однак цей статус не скасовує прав людей, які жили на цій території, бо не має під собою законної основи.
За українським законодавством рішення окупаційних органів, зокрема щодо майна, не створюють законних підстав для припинення права власності. Так звана “націоналізація”, визнання нерухомості “безгосподарною” чи її продаж окупаційною адміністрацією самі по собі не позбавляють українців та компанії права власності.
Майно на тимчасово окупованій частині Донеччини, набуте відповідно до українського законодавства, продовжує належати законним власникам.
Людям, які втратили доступ до житла або іншої нерухомості в окупації, рекомендують зафіксувати завдані збитки в міжнародному Реєстрі збитків для України. Заяву можна подати через “Дію”.
Землю під квартал “Берег Азова” передали без аукціону, оскільки окупаційна влада тим самим “розпорядженням” № 330 надала проєкту статус “масштабного інвестиційного проєкту”. Такий статус, за правилами окупаційної адміністрації, дає змогу отримати земельну ділянку без торгів.
Будівництво планують завершити до середини 2029-го, а його вартість оцінюють у 31,3 мільярда рублів. Інвестором вказали саму компанію “Берег Азова”, але хто саме вкладатиме гроші в будівництво, не уточнили.
У січні 2026 року російське видання “МК Донбасс” описувало “Берег Азова” як житловий квартал біля Азовського моря, поруч із парком. Проте станом на середину жовтня 2026 року проєкту не було в російській державній базі новобудов. Отже, квартири там поки не продають.
Компанію зареєстрували в окупованому Донецьку 1 жовтня 2025 року — менш ніж за рік до того, як їй передали землю в Маріуполі.
За даними російського реєстру компаній, її статутний капітал становить 10 тисяч рублів. Це сума, яку засновники визначили під час створення фірми. Для порівняння: заявлена вартість будівництва кварталу перевищує цей капітал більш ніж у 3 мільйони разів.
У російських реєстрах немає відомостей про судові справи, в яких могла фігурувати компанія. Немає даних і про отримані нею державні замовлення. Там також зазначили, що у 2025 році у складі фірми працювала одна людина.
Директор і власник 77,5% “Берега Азова” — громадянин Росії Олександр Кудряшов. Ще 22,5% у грудні 2025 року отримала калінінградська будівельна компанія “Февраль-Строй”. За даними каталогу тамтешніх забудовників, вона працює з 2002 року, будує багатоквартирні будинки й часто виконує великі державні замовлення.
За даними російського сервісу Bazanpa, який збирає відомості з реєстру компаній, Кудряшов повʼязаний ще з 11 фірмами. Серед них — забудовники з Калінінградської області, зокрема “Балтийское строительство”, “БЭБИ”, “Форт Строй” та вищезгаданий “Февраль-Строй”, а також компанії в окупованому Криму (у Лівадії та Ореанді поблизу Ялти).
Ще одна повʼязана з ним фірма — “УК «Билдплан»” — зареєстрована в Донецьку за тією самою адресою, що й “Берег Азова”.
“Берег Азова” — не єдина компанія, яка отримала землю на Лівобережжі Маріуполя у 2026 році. Ще одну ділянку площею понад 8 гектарів, а згодом і другу, передали акціонерному товариству “Эверест Домостроение”. Обидві розташовані на вулиці Станіславського, а загальна площа отриманої землі — майже 10 гектарів.
14 травня 2026 року очільник окупаційної адміністрації Денис Пушилін підписав “розпорядження” № 161, яким так само без торгів передав компанії 82 тисячі квадратних метрів землі у Лівобережному районі Маріуполя (для порівняння, це понад половина Міського саду в центральному районі міста). На той момент компанія існувала трохи більше ніж два місяці.
У червні 2026 року компанія отримала ще одну земельну ділянку на тій самій вулиці. Як раніше писало Вільне Радіо, компанії передали 17,6 тисячі квадратних метрів за адресою Станіславського, 5-Б для будівництва житлових будинків зі збірних залізобетонних конструкцій.
Першу ділянку виділили під завод із виробництва таких конструкцій для житлового будівництва. Окупаційна адміністрація Маріуполя назвала це “масштабним інвестиційним проєктом” — заявлена вартість інвестицій компанії становить 457,1 мільйона рублів.
За даними окупаційної влади, підприємство планує виробляти щонайменше 100 тисяч кубометрів виробів на рік. Крім того, завод має забезпечити понад 1200 робочих місць — цей показник називають рекордним серед так званих інвестиційних проєктів міста.
В адміністрації також заявляли, що компанія має “іноземних засновників”. Однак не уточнювали, хто саме вони та з яких країн походять.
До повномасштабного вторгнення на вулиці Станіславського були зареєстровані різні підприємства й офіси. Серед них — дорожньо-будівельне ТОВ “УВТК Маріупольбуд” і виробник канатів “Сталь-Канат”. Водночас із “розпоряджень” окупаційної адміністрації неможливо встановити, які саме будівлі були на переданих ділянках.
За даними російського реєстру компаній, акціонерне товариство “Эверест Домостроение” зареєстрували в окупованому Донецьку 6 березня 2026 року. Його юридична адреса — вулиця Мар’їнська, 1. За цією ж адресою зареєстровані ще 14 компаній.
Статутний капітал підприємства становить 200 тисяч рублів. Це у понад дві тисячі разів менше за заявлену суму інвестицій у будівництво заводу.
Встановити, кому належать акції “Эверест Домостроение”, за відкритими даними не вдалося. Це непублічне акціонерне товариство, а склад акціонерів таких компаній у російському реєстрі юросіб не відображається. Тому перевірити заяву окупаційної адміністрації про “іноземних засновників” за цими відомостями неможливо.
Від дня реєстрації генеральним директором компанії є Вадим Попченко. Його податковий номер видали в Ростовській області Росії.
За даними тієї ж бази, Попченко не очолював і не засновував інших компаній, відомості про які є в російському реєстрі. Він також не зареєстрований як індивідуальний підприємець.
Отже, обидві компанії, які у 2026 році отримали землю на Лівобережжі Маріуполя, зареєстрували незадовго до передачі ділянок. При цьому їхні статутні капітали значно менші за заявлену вартість запланованих проєктів. Водночас у випадку з “Эверест Домостроение” встановити кінцевих власників за відкритими даними не вдалося.
Окупаційна адміністрація передає не лише земельні ділянки під нову забудову, а й розпоряджається великими підприємствами, які до повномасштабного вторгнення належали українським компаніям. Один із таких прикладів — металургійний комбінат імені Ілліча в Маріуполі, який до окупації входив до групи “Метінвест”.
До повномасштабного вторгнення це було друге за величиною металургійне підприємство України. На початку 2022 року там працювали близько 14 тисяч людей. Після окупації Маріуполя за адресою комбінату зареєстрували російську компанію з такою самою назвою.
У травні 2026 року заступник глави окупаційної адміністрації Маріуполя Ігнат Яремчук заявив, що для комбінату вже нібито визначили інвестора (його імені він не повідомив), а етапи відновлення погодили з урядом Росії.
Окупаційна адміністрація також стверджує, що на комбінаті вже буцімто запустили перші цехи. Водночас маріупольське видання 0629 повідомляло, що в цехах комбінату облаштували склади боєприпасів і ремонтні зони для військової техніки. А за даними The Wall Street Journal, люди з оточення глави Чечні Рамзана Кадирова вивезли з підприємства до Росії виробничу лінію вартістю близько 220 мільйонів доларів.
Підконтрольне окупантам ТОВ “ММК імені Ілліча” зареєстрували в окупованому Маріуполі 2 серпня 2022 року за адресою комбінату — вулиця Левченка, 1. Її статутний капітал становить 10 мільйонів рублів.
Основним видом діяльності фірми вказане сортування неметалевих матеріалів для подальшого використання. За 2025 рік фірма заробила на цьому 703 мільйони рублів виторгу. За даними Rusprofile, це найбільший показник серед компаній так званої “ДНР”, які займаються обробкою вторсировини.
Виробництво чавуну, сталі та феросплавів внесли до переліку видів діяльності фірми 10 квітня 2026 року. Це сталося приблизно за місяць до того, як окупаційна адміністрація оголосила про визначеного інвестора.
Станом на 17 жовтня 2026 року половина ТОВ “ММК імені Ілліча” належить Алашу Дадашову, а інша половина — Юрію Мураю.
Дадашов фігурує в базі воєнних санкцій Головного управління розвідки Міноборони України. За даними ГУР, із 2020 року він очолює московську філію бійцівського клубу “Ахмат”, який належить Рамзану Кадирову. У розвідці також припускають, що Дадашов може бути сином колишнього помічника одного із соратників Кадирова.
До Дадашова часткою в компанії володів бізнесмен Валід Корчагін. Російська служба Бі-Бі-Сі раніше повʼязувала його з родиною одного із сенаторів, якого називають соратником Кадирова.
Юрій Мурай був першим директором фірми й керував нею до травня 2024 року. Його податковий номер видали в Ростовській області Росії. За даними The Wall Street Journal, компанія Мурая Alliance Service після 2014 року перевозила вантажі для Міністерства оборони Росії в Криму.
У квітні 2025 року директором, а пізніше гендиректором ТОВ “ММК імені Ілліча” став Роман Солонар, податковий номер якого також видали в Ростовській області. На сайті окупаційної адміністрації Маріуполя його вказують як “депутата міської ради” від партії “Єдина Росія”. Місцем його роботи там зазначають це підприємство.
Водночас українське ПрАТ “ММК імені Ілліча” нині зареєстроване в Запоріжжі. У грудні 2022 року щодо нього відкрили справу про банкрутство за заявою Авдіївського коксохімічного заводу, який також входить до групи “Метінвест”.
Окупаційна влада забирає нерухомість не лише в українських компаній, а й у тих, що перереєструвалися за російським законодавством. Один із таких прикладів — бізнес Олександра Януковича, сина колишнього президента України Віктора Януковича.
Основним активом Януковича-молодшого в Донецьку була компанія “МАКО Холдинг”, раніше відома як “Менеджмент Ассетс Корпорейшн”. За даними аналітичної системи YouControl, її зареєстрували у Краматорську в 2006 році. Фірма здавала нерухомість в оренду та будувала житлові й нежитлові будівлі. Її єдиним власником досі вказаний Олександр Янукович. Через цей зв’язок США запровадили проти бізнесу санкції.
17 січня 2023 року компанію перереєстрували за російським законодавством. Восени 2024 року Янукович-молодший, як зазначають російські медіа, отримав російське громадянство. І саме він, за даними сервісу перевірки компаній, станом на жовтень 2026 року значиться єдиним власником російської компанії.
Статутний капітал фірми перевищує 534 мільйони рублів. Водночас працівників там немає, а виторг за 2025 рік становив нуль рублів. Із грудня 2023 року директором компанії є Микола Литвинов, податковий номер якого видали в Москві.
Попри перереєстрацію, компанії не вдалося зберегти контроль над частиною нерухомості в Донецьку. За підрахунками BBC, у п’яти будівлях у центрі міста бізнес Януковича-молодшого фактично втратив 96 поверхів. Ідеться про дев’ять поверхів бізнес-центру “Столичний”, 24 поверхи будинку на місці готелю “Дружба” та три 21-поверхові будинки на вулиці Артема.
Як зазначили в ухвалі Верховного суду Росії від 3 червня 2025 року, станом на червень 2014 року “МАКО Холдингу” належали 37 обʼєктів нерухомості у 17-поверховому бізнес-центрі “Столичний” на проспекті Богдана Хмельницького, 102.
29 вересня 2022 року так званий “Державний комітет оборони ДНР” під керівництвом Пушиліна запровадив на всіх 37 об’єктах “тимчасову адміністрацію”. Формально це пояснили необхідністю “збереження майна нерезидентів” — так окупаційна влада називала компанії, які не перереєструвалися в так званій “ДНР”. “МАКО Холдинг” на той момент був зареєстрований у Краматорську, на підконтрольній Україні території.
Частину приміщень бізнес-центру почали забирати ще раніше. У 2021 році так званий “Держрезерв ДНР” заявив, що приміщення на 16-му поверсі мають “ознаки безгосподарних”, а у травні 2022-го суд окупаційної адміністрації визнав власністю псевдореспубліки 574 квадратні метри на цьому поверсі. До переліку увійшли кабінети, санвузли й навіть шість вбудованих шаф площею від 0,2 до 0,5 квадратного метра. Це випливає з постанови російського касаційного суду у справі № А85-324/2022.
За підрахунками BBC, загалом у “Столичному” щонайменше девʼять поверхів передали псевдопосадовцям “уряду ДНР”. У приміщеннях, де раніше працював банк Януковича-молодшого, тепер розташоване відділення банку з Південної Осетії.
Інші будівлі окупаційна влада забрала також після визнання їх “безгосподарними”.
Ще до окупації Донецька компанія “Мако”, яка входила до групи Януковича-молодшого, звела на місці знесеного готелю “Дружба” 24-поверховий будинок на 121 квартиру. Та ввести його в експлуатацію не встигли.
За даними BBC, у 2016 році окупаційна влада визнала будинок “безгосподарним”, а 29 вересня 2022 року “націоналізувала” його. У 2023 році Росія незаконно оформила будівлю у федеральну власність і закріпила за Міністерством внутрішніх справ.
Три 21-поверхові будинки на 160 квартир на вулиці Артема звела компанія “Білдінг Інвестментс Груп”. До червня 2023 року її кінцевим власником був Олександр Янукович.
У 2018 році суд у Донецьку забрав у компанії землю через борг за оренду, який перевищував три мільйони рублів. У 2023 році окупаційна влада визнала “безгосподарними” вже самі будинки та “націоналізувала” їх.
Окремо BBC повʼязує з бізнесом Януковича-молодшого 22-поверховий бізнес-центр “Північний”. Компанія Януковича стверджувала, що продала об’єкт іншому забудовнику ще на етапі котловану.
Взимку 2025 року російський суд на вимогу “прокуратури ДНР” постановив забрати висотку у двох донецьких компаній, засновником яких був кіпрський офшор. Це рішення обґрунтували тим, що компанії зареєстровані в Україні, а їхній засновник — на Кіпрі. Обидві країни окупаційна влада відносить до “недружніх”.
Компанії Януковича-молодшого оскаржували ці рішення в російських судах, але безуспішно.
У листопаді 2024 року скаргу щодо приміщень на 16 поверсі “Столичного” відхилив касаційний суд у Калузі, якому доручено переглядати господарські справи анексованих регіонів. А у червні 2025-го Верховний суд Росії відмовився розглядати скаргу на запровадження “тимчасової адміністрації”. Суди виходили з того, що “розпорядження” ухвалили в період, який вони називають “незалежністю ДНР”, за тодішніми місцевими законами.
BBC також писала, що “МАКО Холдинг” і “Білдінг Інвестментс Груп” перейшли під контроль бізнесмена Сергія Дяченка, якого медіа називали тісно пов’язаним із родиною Януковичів. Водночас у російському реєстрі Дяченко не зазначений ані серед власників, ані серед керівників “МАКО Холдингу”.
Тобто навіть перереєстрація компанії в Росії та російське громадянство власника не вплинули на рішення окупаційної влади та російських судів щодо нерухомості.
Частину захопленого майна окупаційна влада готує до продажу. Серед таких об’єктів — п’ятизірковий готель Donbass Palace у Донецьку, який до окупації входив до компанії ESTA, що управляла нерухомістю інвестиційної групи SCM Ріната Ахметова.
2 вересня 2026 року Денис Пушилін підписав “закон”, яким включив готель до “плану приватизації” псевдореспубліки на 2026 рік. Окупаційна влада планує продати його приватному покупцеві до кінця року.
До переліку внесли дві будівлі на вулиці Артема, 80 загальною площею понад 13 тисяч квадратних метрів, а також понад 1800 одиниць майна — від крісел і диванів до мінібарів та ресторанного обладнання. Серед них є й грилі з написом “Отель «Донбасс Палас»”.
У березні 2017 року окупаційна влада захопила будівлі готелю, й відтоді ним керує окупаційне держпідприємство “Туризм.Донбасс”.
Станом на середину жовтня 2026 року торги щодо Donbass Palace ще не оголосили. Тому поки невідомо, у скільки оцінили готель і хто готовий його придбати.
Підготовка готелю до продажу, ймовірно, пов’язана з тим, що окупанти намагаються надолужити план з “приватизації”. Як розповідала у квітні “віцепрем’єрка” так званої “ДНР” Тетяна Переверзєва, у 2025 році окупаційна влада не досягла поставлених перед нею цілей, і тепер має виконати плани за обидва роки.
Схожий випадок уже був в окупованому Криму. Там російська влада “націоналізувала” садибу “Новий Кучук-Кой” під Ялтою, яка теж належала Ахметову, і у 2019 році виставила її на продаж. За даними російських медіа, єдиною учасницею торгів стала компанія, пов’язана з російським Газпромом. Вона й придбала садибу майже за 2 мільярди рублів.
Не все захоплене майно окупаційна влада передає новим власникам або виставляє на продаж. В окремих випадках бізнес продовжує працювати під керівництвом людей, які були пов’язані з ним ще до окупації.
Так сталося з мережею торгових центрів “Галактика” на окупованій частині Донеччини. Вона з’явилася у 2014 році на базі захоплених гіпермаркетів “Епіцентр” у Донецьку, Макіївці та інших містах.
Після захоплення Маріуполя мережа перейшла й туди, але вже в іншу будівлю — колишній гіпермаркет METRO на Запорізькому шосе. До того окупанти використовували будівлю у власних цілях: керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко називав її пунктом фільтрації та гуманітарним штабом.
За даними російського реєстру компаній, роботу мережі забезпечують дві фірми, зареєстровані за однією адресою в окупованій Макіївці — ТОВ “Галактика” і ТОВ “Наместник”.
Станом на жовтень 2026 року єдиним власником “Наместника”, на який також зареєстрований товарний знак “Галактика”, є Геннадій Гальчук — колишній директор донецьких “Епіцентрів”. Його податковий номер видали в Ростовській області Росії.
За 2025 рік виторг “Наместника” становив 17 мільярдів рублів. Компанія також постачає товари окупаційним держструктурам, зокрема управлінню російської тюремної служби по так званій “ДНР” і виправній колонії. А серед замовників “Галактики” — так зване “Міністерство державної безпеки ДНР”.
За даними журналістів “Схем”, із вересня 2013-го до липня 2022 року українська компанія “Епіцентр К” нарахувала Гальчуку майже 1,5 мільйона гривень зарплати. Виплати тривали й після початку повномасштабного вторгнення.
Після публікації співвласник мережі Олександр Герега заявив, що “Епіцентр” не працює ні в Криму, ні на окупованій частині Донеччини.
На сайті російської бізнес-асоціації “Деловая Россия”, до генеральної ради якої входить Гальчук, його називають “депутатом Макіївської міської ради”. Також там зазначено, що він входить до “ради з розвитку підприємництва” при Пушиліні та “Інвестиційного комітету ДНР” — органу, який схвалює “масштабні інвестпроєкти”. У 2023 році Гальчук ішов на псевдовибори від “Єдиної Росії”.
Наприкінці 2023 року внаслідок обстрілів був знищений торговельний центр мережі в Горлівці. 7 вересня цього року після атаки дронів майже повністю згоріла “Галактика” в Маріуполі, а в серпні дрони вразили ТЦ в Макіївці, Єнакієвому та Донецьку. Того ж місяця Гальчук розповів російському агентству ТАСС, що збитки, ймовірно, обчислюються мільярдами рублів.
Щонайменше четверо директорів або власників компаній, про які йдеться в цьому матеріалі, мають податкові номери, видані в Ростовській області Росії: Вадим Попченко (“Эверест Домостроение”), Юрій Мурай, Роман Солонар (“ММК імені Ілліча”) та Геннадій Гальчук (“Наместник”). Солонар і Гальчук також є так званими “депутатами” окупаційних міських рад.
А у випадках виділення ділянок під забудову в Маріуполі примітно те, що землю отримали компанії, створені менш ніж за рік до цього.
Раніше ми розповідали, як на окупованій частині Донеччини намагаються закрити дефіцит кадрів у медицині.