Георгію Костоправу — 120: як засновник літератури греків Надазов’я плекав рідну мову, і як тепер його вшановують земляки
“Здрастуй, життя!” — так перекладається з румейської назва збірки Георгія Костоправа — засновника румейської літератури, національної літератури греків України. 9 листопада 2023 року виповнюється 120 років з Дня його народження. Він несамовито любив життя і використовував кожну мить, каже дослідниця історії і культури надазовських греків Олена Узбек.
Костоправ розвивав та зберігав культуру греків Надазов’я, перекладав Шевченка і Сосюру, надихав друзів. А у 1937 році поет став жертвою “грецької операції” НКВС. Яку літературну і культурну спадщину залишив, як жив та як його пам’ять вшановують земляки — розповідаємо у матеріалі.
Після закінчення школи переїхав до міста, аби навчатися в Маріупольському реальному училищі. Вже з дипломом служив в армії, а згодом працював на заводі імені Ілліча секретарем відділу кадрів, керував заводською літературною студією. Публікувався в газетах “Голос праці”, “Іллічівець”. Працював в редакції грецької газети “Колехтивістис”, збирав і зберігав усну народну творчість та фольклор надазовських греків, а також залучав до цього молодь. У 1931 році опублікував поему “Ламбос”, якою започаткував сучасну грецьку літературу України. Був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП) і головою її грецької секції (до 1932), пізніше увійшов до Спілки радянських письменників УРСР. Був делегатом Першого Всесоюзного з’їзду радянських письменників 1934 року.
Георгій Костоправ першим опублікував поему мовою греків Надазов’я
Перші свої вірші Георгій Костоправ писав російською. Деякі з них, що публікувалися в заводській газеті “Іллічівець”, збереглись. Писати рідною, румейською мовою (одна з мов надазовських греків), він почав у 1931 році.
“Маріупольська грецька людність (Надазов’я), завдяки складній історичній долі і русифікаторській політиці національних окраїн імперської доби, втратила писемність, тобто письмову традицію. Люди писали, послуговуючись кирилицею… Остання царина використання грецької писемної мови була ліквідована в 1873 році, коли церковне богослужіння і церковно-приходські школи перевели на російську мову.
Всі грецькі поезії Костоправа записані грецькою абеткою. Він прекрасно володів румейською мовою, знав всі діалекти цієї мови і з легкістю переходив з одного на інший. Знав і димотикі (мову Греції)”, — розповідає Вільному радіо дослідниця історії і культури надазовських греків, співавторка книг “Среди непонятных стремлений и неоцененных утрат”, “Мы есть. Мы были. Будем Мы. “Греческая операция” НКВД в Харькове” Олена Узбек.
Про що творчість грецького поета Георгія Костоправа
Костоправ писав вірші, поеми, фейлетони, оповідання. Перекладав грецькою матеріали своїх сучасників і класиків. Серед його творів:
- “Та прота вимата” (“Перші кроки”), 1933 рік, — політико-громадянська і героїчна лірика, а також популярні в народі його поетичні фейлетони;
- “Калімера, зісімо!” (“Здрастуй, життя!”), 1937 рік — лірика, патріотично-громадянські вірші та переклади;
- поема “Леонтій Хонагбей”, 1934 рік — присвячена народному грецькому поетові дореволюційних часів, чия творчість була популярна серед грецького населення Маріупольського краю.
Костоправ був учасником грецьких літературних альманахів України, Північного Кавказу, друкувався у грецьких газетах СРСР “Комуністис” та “Кокінос капнас” (“Червоний табачник”), в журналі “Літературний Донбас”, в республіканській газеті “Літературна Україна”.
Співпрацював у Маріуполі з Донецьким обласним грецьким видавництвом та редакцією єдиного в СРСР грецького дитячого часопису “Неос махітис” (“Юний борець”), який потім називався “Піонерос”. В останній рік працював над великою повістю “Перемога”.
Костоправ перекладав грецькою Шевченка
Окрім власних творів, Костоправ займався перекладами. Перекладав грецькою українські народні і радянські пісні, поезії Тараса Шевченка, Степана Руданського, Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, поетів Донеччини. Також серед його робіт переклади Чехова, Пушкіна, Лермонтова, Горького.
Автор писав критичні статті, докладні огляди грецької літератури Донеччини, України та СРСР і опікувався Маріупольською грецькою літературною групою, до якої входили відомі літератори Василь Галла і Амфіктіон Дімітріу.
За словами Олени Узбек, з тогочасних видань дотепер майже нічого не залишилось, крім кількох примірників.
“Повних комплектів газети “Колехтивістис” і журналу “Піонерос” не існує: найбільші комплекти зберігаються в Російській державній бібліотеці, розрізнені номери є в нашій Книжковій палаті ім. Івана Федорова. Дуже мало маємо, якщо не рахувати пам’ять і деякі твори, які до війни дуже любили в Надазов’ї… І поеми “Леонтій Хонагбей”, яку поставили і грали багато років самодіяльні актори Театральної студії грецького селища Сартана під Маріуполем. З цим спектаклем вони навіть у “Таврійських агонах” колись перемагали…”, — каже дослідниця.
Георгія Костоправа розстріляли під час операції НКВС
Олена Узбек розповідає, знайомі поета з якими їй вдалося поспілкуватися, згадували Георгія Костоправа спраглим до життя, товариським, освіченим. Він працював над собою, над мовами, над віршами. Розвивався сам, а з ним і румейська література.
“Це була пасіонарна і відкрита людям особистість. Його любили всі! Це я чула від багатьох людей! На жаль, нікого з них вже немає, але мене вражав і досі вражає феномен пам’яті людей про доброту і любов, якими хтось колись щедро поділився”, — розповідає дослідниця.
Втім, життю поета судилося бути недовгим. У грудні 1937 року Костоправа заарештували, а у лютому 1938-го — розстріляли.
Цікаві факти про Георгія Костоправа
Що відомо про родину Георгія Костоправа
Георгій з дружиною Ольгою познайомилися в Межигір’ї, де обидва відпочивали в санаторії. Прожити разом встигли недовго.
“Більше року їх роман був поштовим, з рідкими зустрічами. В 1936 році вони побралися. Оля жила в Сумах, куди і повернулася в 1938 році. Там і прожила своє довге життя… Вдруге заміж вона не виходила. Все життя кохала свого Георгія, листувалася з його родичами і дружиною друга Георгія, Федора Яли — першого редактора грецької газети і першого директора Маріупольського грецького робітничо-колгоспного театру, також розстріляного в страшному лютому 1938 році”, — розповідає Олена Узбек.
В Георгія були дві сестри та мама. Батько рано помер. А про старшу сестру Валентину Олені Узбек розповіла колишня літературна редакторка “Колехтивістиса”.
“Вона жила на квартирі в Валентини Антонівни (цікава історія: Георгію, скоріше за все сподобалася дівчина, молода співробітниця, яка після закінчення Грецького технікуму приїхала з села і не мала прихистку. Тож він і привів дівчину до сестри на квартиру). На початку 2000-х вона так яскраво згадувала-розповідала про ті часи, коли всі були молоді і щасливі великими очікуваннями! Розповідала про смачнючі чебуреки (в нас їх називають чир-чир, бо вони “чирикають” на сковороді), про щасливе морозиво, про розіграші. І про прекрасний клімат любові в родині Костоправів, в редакції газети, в студентських аудиторіях”, — згадує дослідниця.
Дружина Костоправа після його загибелі понад півстоліття зберігала пальто
Після загибелі Георгія його дружина Ольга Маслакова багато років зберігала єдине, що залишилось від чоловіка, — його пальто. Бо зберігати книги “ворога народу” було небезпечно.
“Те пальто шили на якусь важливу нараду. Красиве, представницьке. Минали роки… Оля час від часу його штопала, підправляла. Бо пальто ж “старіло”. Після смерті Георгія воно провисіло в шафі майже 60 років. У Олєчки був слабкий зір, в останні роки вона майже не бачила, і нею опікувалось Сумське товариство незрячих. Їм вона і заповіла квартиру. А коли померла, хтось з тих людей, які знали її історію, почав розшукувати греків. Аби запропонувати їм забрати якісь речі з квартири, раптом щось було потрібне. У Сумах нікого не знайшли.
Пізніше я випадково зустріла грекиню, в якої родичі сумчани, і вона мені розповіла про те пальто. Я звернулася до Федерації грецьких товариств України, але поки вони шукали, як вийти на те товариство, пальто викинули разом з іншими речами. Це були 1990-ті роки”, — згадує Олена Узбек.
Спадщина Георгія Костоправа
Греки Надазов’я шанують пам’ять Костоправа. У Маріуполі довгий час проводили олімпіади зі знання грецької мови і культури, учасники яких часто декламували вірші поета. Про нього написали кілька книг. Серед них — “Справа Георгія Костоправа” Галини Захарової, “Георгій Костоправ: поет і громадянин” Павла Мазура. А Геннадій Аніміца видав повну збірку поезій автора з Приазов’я.
110 річницю з дня народження автора масштабно святкували у рідному селі поета Малоянісолі. У тамтешньому Будинку культури влаштували концерт, тематичну виставку з матеріалами, знімками і книгами з місцевого музею, пригощали гостей традиційними стравами приазовських греків.
“Біля входу до Палацу культури села Малоянісоль височіє виразний пам’ятник поетові відомих маріупольських художників – монументалістів Леля Кузьменкова та Валентина Константинова. А довкола вільно розкинулося село, в якому народився поет. Неподалік зберігся колодязь, яким користувалася сім’я, його і зараз називають “колодязь Костоправа”, — писала журналістка, керівниця літоб’єднання “Азов’є”, надазовська грекиня Наталя Харакоз, яка померла у бомбордованому Маріуполі у березні 2022 року.
Нагадаємо, ми розповідали про видатного українського книгознавця Федора Максименка, який народився в родині священника з Бахмута.
27Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
