Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
У вересні 2025-го в Костянтинівці ще працювали кафе й магазини, хоча поруч уже палали будинки. За кілька місяців місто майже втратило ознаки звичного життя. У документальній стрічці “Костянтинівка. У напівоточенні та на межі” показали евакуації цивільних у той період, коли виїхати ще було можливо.
Журналісти Вільного Радіо поговорили з керівником гуманітарної місії “Проліска” в Донецькій області Євгеном Ткачовим — про “дві Костянтинівки”, дрони, які полювали на гуманітарні машини, людей, що до останнього шукали улюблену хусточку, і момент, коли евакуація ставала прощанням із домом назавжди.
Документальна стрічка “Костянтинівка. У напівоточенні та на межі” фіксує місто у листопаді та на початку грудня 2025 року. Зараз, говорить Євген Ткачов, ситуація там уже зовсім інша.
Ще у вересні Костянтинівка жила дивним подвійним життям: поруч могли палати будинки, але у місті ще працювали кав’ярня та кілька магазинів. Люди тримали худобу, доглядали подвір’я й намагалися залишатися у звичному побуті.
“На той час було ніби дві різних Костянтинівки. Одна — котра нічим не відрізнялась від Часового Яру, Бахмута і Торецька, де все вже було знищено. І була інша, де ще було життя і якась цивілізація зберігалась”, — згадує Євген Ткачов.
Саме в цій “другій” Костянтинівці частина людей продовжувала жити до останнього. Але для волонтерів місто вже ставало дедалі небезпечнішим: дрони, розбиті дороги, уламки, повалені стовпи, дерева, газові труби й розкидані міни-“пелюстки”.
“Проліска” у Костянтинівці переважно займалася евакуацією літніх людей, маломобільних, прикутих до ліжка хворих та людей з інвалідністю. Для Ткачова це не новий напрям: ще до повномасштабного вторгнення він працював із хоспісом у Часовому Яру, а з 2014 року займався допомогою людям, які потребують особливого супроводу.
У “Проліски” була рідкісна можливість — евакуація спеціальним медичним транспортом, швидкими та під наглядом медпрацівників. Але самі швидкі вже не могли безпечно заїжджати до Костянтинівки: за словами Ткачова, росіяни цілеспрямовано полювали на такі автівки. Тому медичний транспорт чекав у Дружківці або Краматорську, а волонтери вивозили людей із міста до цих точок.
“Я туди-сюди, і туди-сюди, і туди-сюди. Ось такий маршрут”, — говорить він.
Часто поруч із людьми, яких треба було евакуювати, вже не залишалося нікого, хто міг би допомогти. У багатоповерхівках та по сусідству жили такі ж старенькі, родичі були далеко, а самі люди не могли пройти навіть кілька метрів без підтримки.
У фільмі кілька разів звучить фраза Ткачова — “традиційний костянтинівський топ-топ”. Так він називав повільний шлях від квартири чи будинку до евакуаційної машини.
“Цей мій “топ-топ” скоріше був перевіркою на нерви і відволіканням. Тому що, коли над головою дзижчать дрони, десь щось прилітає, то складно йти”, — каже він.
А ще люди часто затягували час. Хтось раптом “губив” телефон, який лежав на видному місці. Хтось шукав документи, улюблену хустку або згадував, що не може виїхати без шуби.
Для волонтерів це були хвилини ризику. Для людей — остання можливість побути на своєму подвір’ї чи у квартирі.
Один із найнапруженіших епізодів стрічки — евакуація з багатоповерхівки, де людей довелося спускати драбиною. Це сталося 7 листопада. Жінка, яку вивозили, дорогою згадала про шубу. За кадром, розповідає Ткачов, він намагався жартувати, щоб заспокоїти її: мовляв, поїхали, буде вам і шуба, і олів’є, і холодець.
Цю евакуацію команда проводила разом із волонтером Богданом Зуяковим. Він піднімався на сьомий поверх і допомагав спускати людей, поки інші випилювали пожежні люки болгаркою. Ткачов тим часом встиг відвезти інших евакуйованих до Дружківки й повернутися назад.
“Виходить, що вони два поверхи людей ззовні спускали. І там воно теж не видно у фільмі, але дрони, які повз пролітали, навіть призупинялися, щоб розгледіти, а що це таке відбувається. Напевно собі думали, а що це за придурки тут лазять”, — згадує він.
Кожна помилкова заявка на евакуацію означає для волонтерів не просто втрачений час, а реальний ризик для екіпажу. Бували випадки, коли родичі просили приїхати по батьків, але на місці люди відмовлялися виїжджати. Ткачов каже, що у “Пролісці” великий досвід, тому намагалися мінімізувати такі ситуації, бо їхати в Костянтинівку “просто спробувати” — надто небезпечно.
Заявки перепровіряли через місцеву владу, військових та інші джерела. Причина — родичі не завжди говорили правду.
“Діти часто реально брешуть, клянуться, божаться. Дзвонять з Польщі, Німеччини, Києва, Ужгорода і кажуть: батьки вже точно-точно готові, хочуть виїхати 200%”, — розповідає Ткачов.
Іноді, каже він, рідні насправді не сподівалися, що волонтери переконають батьків. Їм було важливо просто отримати підтвердження, що ті живі. Якщо люди відмовлялися від евакуації, волонтери знімали це на відео й надсилали рідним.
“Для багатьох важливо просто побачити їх на відео. Так вони переконуються, що батьки у здоровому тілі, але, можливо, не в здоровому дусі”, — каже Ткачов.
Автівки “Проліски” неодноразово потрапляли під атаки. Один із дронів, розповідає Ткачов, влучив просто в емблему гуманітарної місії.
“Це був цілеспрямований дрон на оптоволокні. Жахнув прямо в емблему. Як кажуть військові, це реальна кара нам”, — говорить він.
За словами волонтера, у вересні російський дрон уже знімав машину “Проліски”, після чого окупанти публікували відео у своїх каналах і стверджували, що “з цивільними не воюють”. Але того ж дня інший дрон вибухнув позаду автівки після роботи РЕБ.
Пошкоджені машини ремонтують і знову повертають у роботу. Таких випадків, каже Ткачов, багато. Зокрема, машину цивільного капелана Олега Ткаченка атакували в Лимані, потім після ремонту — знову в Дружківці. Іншу автівку “Проліски” дрон атакував 20 березня.
“На жаль, в той раз були ще і загиблі. Автівки ми відремонтуємо, а людей не повернеш”, — з сумом додає Ткачов.
Зараз сам Ткачов тимчасово не їздить у найбільш небезпечні райони, поки команда очікує броньований транспорт. Найризикованіші заявки з лінії фронту передають загонам Нацполіції “Білий янгол”, ДСНС та іншим волонтерам. “Проліска” продовжує евакуації з Краматорська, Слов’янська та інших відносно безпечніших міст, де теж зростає потреба.
За останні 2–3 місяці кількість охочих виїхати зі Слов’янська та Краматорська, за словами Ткачова, зросла у 5–6 разів. Щодня “Проліска” вивозить медичним транспортом від 5 до 12 людей, мікроавтобусами — ще приблизно 50–80, а також кілька родин із майном.
Один із нових напрямків роботи — евакуація родин не лише з сумками, а й із речами, меблями, побутовою технікою, тваринами.
“Чому люди часто не хочуть виїжджати? Вони ж розуміють, що коли вийдуть з парою сумочок, то вже не скоро зможуть купити пральну машину, холодильник, якісь меблі”, — пояснює Ткачов.
Тому родину можуть вивозити мікроавтобусом, а поруч їде вантажівка з речами — меблями, технікою, гуманітаркою.
“Вивозити намагаємося по-максимуму. Крім речей, ще і тварин, курей. Все, що влізе”, — посміхається чоловік.
Транспорт, каже Ткачов, ще можна знайти. Складніше — знайти людей, готових працювати в таких умовах навіть за зарплату.
“Іноді кажуть: чому співробітників “Проліски” називають волонтерами, бо ви ж зарплату отримуєте. А виявляється, що є реальний дефіцит кадрів. Не так багато бажаючих їхати в цю зону і займатися евакуацією”, — говорить він.
Попри обстріли, багато людей залишаються в прифронтових містах доти, доки там є хоча б мінімальні умови для життя. Ткачов каже: на евакуацію часто більше впливає не небезпека, а втрата побуту.
“На жаль, більше до евакуації спонукають людей не часті обстріли, не дрони, а саме зникнення електрики, газу, води”, — говорить він.
Водночас він окремо згадує комунальників, енергетиків, газовиків та інтернетників, які продовжують працювати після ударів.
“Комунальники — реальні герої, хоч про них мало пишуть і говорять. Я часто бачив: ще пил від вибуху не осів, а вони вже з усіх щилин повилазили і давай прибирати, відновлювати. Тут же інтернетники під’їхали, інтернет протягують. Енергетики одразу по стовпах починають лазити, газова служба щось там перевіряє. Реально, тільки пів години як КАБи лягли, а вже всі працюють на повну”, — каже Ткачов.
Саме завдяки їхній роботі люди часто продовжують зволікати з виїздом: поки час від часу є світло, вода чи зв’язок, вони тримаються за місто.
Після перегляду фільму “Костянтинівка. У напівоточенні та на межі” Ткачов каже: дивився його радше як глядач, а не як людина, яка була всередині цих подій. Не тому, що не пам’ятає. А тому, що інакше таку роботу було б неможливо витримати.
“Дякувати Богу, він дав мені якісь такі запобіжники в серці. І ці історії мене не знищують морально”, — говорить він.
Найважче, каже волонтер, бачити не саму евакуацію, а момент, коли люди усвідомлюють: вони виїжджають назавжди.
“Іноді, коли евакуйовуєш людей, то вони не просто плачуть чи сумують, а ніби волають від горя і розуміння, що ніколи більше не повернуться”, — каже Ткачов.
Після фільму в нього все одно промайнула думка: чи все тоді зробили правильно, чи нікого не забули, чи могли встигнути більше. Але відповідь, каже він, одна: “Я точно знаю, що робили все, що в наших силах. Нікому не відмовляли в евакуації, намагалися вмовляти людей. Але люди роблять свій вибір”.
Переглянути документальну стрічку про евакуацію з Костянтинівки можна на платформі MEGOGO або на YouTube-каналі гуманітарної місії “Проліска”.
Нагадаємо, що на 20 травня 2026-го з Дружківки офіційно евакували всіх дітей — обовʼязковий виїзд там розпочався ще у серпні 2025-го. Водночас у Словʼянську та Краматорську поки залишається малеча, однак евакуаційні групи працюють з батьками, аби родини виїхали.