“Мама впізнала мій почерк на відео з Оленівки, так і дізналась, що я там”: історія медика з “Азовсталі” Асана Ісенаджиєва
Асан Ісенаджиєв — медик бригади “Азов”, він рятував поранених під час боїв за Маріуполь. Чоловік дістав поранення під час теракту в Оленівці і тампонував побратимам рани одягом. Під час боїв на “Азовсталі” він записав звернення до президента Туреччини, а зараз проходить реабілітацію і проводить тренінги з тактичної медицини.
Про медицину в умовах війни, психологічну реабілітацію військових та власний досвід Асан Ісенаджиєв розповів в інтерв’ю Вільному радіо.
Коли перед інтерв’ю я питаю в Асана про психологічний стан і його готовність згадувати травматичні події, він абсолютно спокійно погоджується: “Про умови в полоні не скажу, бо побратими досі там. А решта — без проблем. Я, знаєте, після всього пережитого втратив якусь чутливість чи що, у мене ПТСР. Інколи здається, що я розповідаю це все трохи відсторонено, наче не зі мною було”. Впродовж розмови він не раз наголосить на необхідності обов’язкової психологічної реабілітації для військових.
“Я верю в чудо, но не жду счастливого конца”
Фото закривавлених рук Асана, складених у формі серця, минулоріч облетіло українські ЗМІ. Його він опублікував, перебуваючи на “Азовсталі”.
“До служби, до першого контракту я захоплювався мопедами, скутерами комп’ютерними іграми. Я був доволі закритою дитиною. У мене не було багато друзів. Зараз моя публічність з одного боку приносить користь для підрозділу, ми доволі швидко закриваємо збори, з іншого боку я не звик до медійності. Думаю, це не моє. Я не розумію, як деякі люди можуть вести одночасно інстаграм, телеграм, твіттер, щось там ще, я за однією соцмережею не встигаю”, — каже Асан.
Медійність Асана почалась, коли він, перебуваючи на “Азовсталі” опублікував фото поранених та записав звернення з проханням посприяти їхній екстрадиції до президента Туреччини Реджепа Ердогана. На відео медик розповів, в яких умовах перебували військові та цивільні на “Азовсталі”
“Я вірив, що процедура екстракшену (переміщення особистого складу з території, що знаходиться під контролем противника, в безпечну зону — ред.) можлива, і нас заберуть. Це відчай, але відчай з надією. Росіяни на нас кинули дуже великі сили, бо Маріуполь став просто як символ, що потрібно взяти за будь-яку ціну. Ми виграли час для всієї країни. Ця орда, яка намагалась вбити нас, не підсилювала їхні підрозділи на інших напрямках.
Там віриш у що завгодно. Просто в якийсь момент перестаєш бути атеїстом. І починаєш вірити, що не може бути так, що ось так все закінчиться. І починаєш смикати за кожну ниточку, яка може подарувати тобі життя. Мій друг сказав: “Я верю в чудо, но не жду счастливого конца”, — говорить Асан.
Повномасштабне вторгнення росіян застав в Маріуполі
Перед початком повномасштабного вторгнення “азовці” проводили у Маріуполі вишколи з тактичної медицини.
“Ми навчали цивільних, для поліції проводили оновлення знань з такмеду. У 20-х числах [лютого 2022 року — ред.] командир мого підрозділу призначив мене старшим медичного екіпажа протидесантної оборони. І я був, так би мовити, у гарячому режимі на початок вторгнення.
З 24 лютого до 1 квітня я був на “еваках” — їздив на евакуації, також працював на стабпункті. Доводилось переїжджати, стабілізували поранених у підвалі школи, у військовій частині, у торгівельному центрі “Примор’є”, там була міні-операційна. Дуже багато ліків хлопці нам привозили, шовний матеріал поліція привезла”, — розповідає Асан.
На “Азовсталі” не було умов для одужання: рани зашивали проволокою
30 березня під час чергової евакуації поранених Асан потрапив під щільний авіаобстріл, з 1 квітня вже працював в азовсталівському шпиталі.
“Питання септики-асептики взагалі не існувало. Ми намагалися робити все максимально швидко, щоб не викликати додаткового інфікування”, — говорить чоловік.
Коли я питаю, про його поранення, Асан відмахується, каже на фоні цілодобових бомбардувань йому “пощастило”:
“Справа була в медикаментах, в їжі, воді, повітрі. До моменту, поки авіаційною бомбою не пробили шпиталь, там було дуже важке повітря. Знаєте, запах смерті: порох, труп і гній, бо ампутовані кінцівки з часом гниють. Коли заходиш в шпиталь, там такий самий запах, тільки замість пороху сеча і кал, і “надихано” — дуже висока вологість. Ми звісно прибирали, але цей важкий запах все одно був”, — розповідає медик.
Попри складні фізичні умови: постійні обстріли, брак їжі й води, складніше було перенести це все психологічно.
“Фізичний голод, те, що ти хочеш їсти, в якийсь момент пропадає, бо організм адаптується. Ти втрачаєш вагу, але ти розумієш, що якщо ти не рухаєшся, то ти скоріш за все помреш не від голоду, а від “прильоту” якогось”, — каже чоловік.
В Оленівці згорів на сонці і дістав поранення під час теракту
Асан згадує вихід з “Азовсталі” так: “Найперші думки: “Ми виживемо, ми не згниємо тут, все буде нормально, наше життя не закінчиться тут”.
Чоловік разом з побратимами потрапив в Оленівку: спочатку там не міг звикнути до відносної тиші, бо не було масованих обстрілів.
“Мені було незвично, що нічого не стріляє, нічого не летить, нічого не свистить. А ще було трохи незвично знаходитись на поверхні. Я згорів тоді на сонці. Я довго сонця не бачив, на “Азовсталі” у шпиталі я майже не виходив, лише зустрічав евакуації. А приїхав до Оленівки, травень, сонечко і я згорів, було круто”, — ухмиляється медик.
А потім потрапив до бараку, який підірвали під час теракту 29 липня 2022 року.
Чоловік згадує, рятуючись, полонені вибігали з залишків будівлі через стіну вогню.
“Кожен, хто міг бігти, хапав з собою тих, у кого важчі поранення. Я біг, побачив знайомого, він кульгав дуже сильно, зрозумів, що він не пройде через цю стіну сам, я його підхопив і ми разом вибігли з бараку. Усі побігли до воріт. Там почали надавати медичну допомогу, кому могли”, — згадує Асан.
“Мама дізналась, що я в Оленівці, бо на відео впізнала почерк”
Вона знала, що я не загинув, бо мене не було у списках загиблих в Оленівці, вірила, що я живий. Але поспілкуватись вдалося вже після повернення.
“Інформації не було. Сидиш, тобі кажуть “Запорожье наше, Днепр наш, Киев пал”. Якийсь час грало радіо, слухали новини по радіо та аналізували”, — згадує чоловік.
Асан Ісенаджиєв повернувся в Україну за обміном 31 грудня 2022 року. Згадує, думав, що це етапування у Сибір.
“Речі дали в рандомному порядку, мені дісталась “цифра” — російська форма. І росіяни усю дорогу мене питали з “наїздом”, звідки у тебе ця форма, ти хоч знаєш, чия вона тощо… Планів після повернення було багато: поїсти смачно, мечеть, Коран, став більш віруючим”, — розповідає чоловік.
“Все, що було в Лас-Вегасі, має залишитись в Лас-Вегасі”, так само і з полоном”
Асан спокійно розповідає про бойові дії та операції під бомбами, але ні слова не каже про те, що довелось пережити в полоні.
“Є така фраза: “Все, що було в Лас-Вегасі, має залишитись в Лас-Вегасі”. З полоном так само. Зараз не час розповідати про умови, я б це не афішував. Це треба буде робити після закінчення “двіжух”.
Я в полоні був відносно медійним, і на мене “звертали увагу”, скажімо так. Думаю, зайвий раз привертати увагу до конкретної людини не варто. Якби нагадування про імена конкретних полонених якось впливало на обмінний процес, я би кричав імена всіх своїх друзів постійно”, — каже медик.
Усім військовим потрібна психологічна допомога
Зараз Асан відновлюється після поранень у Маріуполі та Оленівці. І наголошує на важливості психологічної реабілітації для військових.
“Відносно багатьох хлопців я цілий. Численні акубаротравми [контузії — ред.], бо ракетами били, уламкові дрібні. Більш серйозно це вдарило по психічному здоров’ю. Фізичне можна відносно швидко відновити. Психологічні питання страшніші. Апатія, ПТСР — це не жарти”, — розмірковує чоловік.
Зараз Асан проводить курси з тактичної медицини для охочих.
“Коли мене обміняли, ракета прилетіла до Дніпра, і там було багато загиблих. Я подумав, що було б непогано провести тренінги для цивільних з першої меддопомоги. Перший тренінг був в Києві за донати. Потім я їздив на реабілітацію в Трускавець, паралельно там проводив тренінг. Зараз ми навчаємо медиків нашої бригади, інших підрозділів.
На жаль, ракета може прилетіти куди завгодно, бо у них там з прицілом проблеми, і може ці знання допоможуть когось врятувати. Є валіза знань, валіза досвіду і не ділитись цим досвідом, на мій погляд, — це злочин”, — каже медик.
Нагадаємо, 6 липня з полону російських загарбників повернули ще 43 українських захисників, серед них оборонці Маріуполя.
32Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
