Олексій із Добропілля мав “бронь” від мобілізації, але взяв до рук зброю. Цей шлях обрав і харків’янин із позивним “Аякс”. Понад рік 36-річні військові обороняють країну в лавах 92-ї окремої штурмової бригади. Сьогодні, 14 березня, в День українського добровольця розповідаємо, як їм служиться на Бахмутському напрямку та які наслідки пережитого на війні їм доводиться долати.
Зараз захисник із позивним “Аякс” — сержант, командир відділення в 92-й ОШБр. Повномасштабне вторгнення російських військ в Україні він зустрів у рідному Харкові.
“Я з Північної Салтівки (один із районів Харкова, — ред.). Мене будить дружина: “Війна почалася”. Я їй не повірив. Бачу все горить перед нашими будинками. Я живу в дев’ятиповерхівці, тому було дуже добре видно весь район. Потім пішов на вулицю, побачив, що горить п*дорська техніка (росіян, — ред.). Зібрався та пішов у військкомат”, — згадує харків’янин.
Та стати на захист країни одразу, згадує “Аякс”, не вийшло. Двічі у військкоматі йому відмовляли: мовляв, немає військового досвіду.
“Строкову службу [ще давно] відслужив. Працював у Харкові на керівних посадах [в ювелірних салонах]. У мене КМС (кандидат у майстри спорту, — ред.) по боксу. Багато родичів брали участь в АТО, я — ні. 28 вересня [2022 року] мені видали повістку. Пішов служити, а як інакше? У мене двоє дітей: дівчинка 2009 року народження, а хлопчик 2014-го. Дружина була “за”, у неї брат воював з 2014-го. Батьки ніколи не втручались у мої рішення. Взяли мене в піхоту. Пішов у 92 бригаду, тому що в мене родичі були там”, — ділиться захисник.
Олексій із Добропілля теж разом із дружиною виховував двох дітей: 3-річного сина та 4-річну доньку. До відкритої війни чоловік працював на шахті, тому мав “бронь” від мобілізації. Але в лютому 2023-го долучився до ЗСУ.
“З військового досвіду – був рік строкової служби. Я подумав: хто, як не ми? Багато людей відмовляється, а комусь ж треба це робити. У військоматі запропонували пройти навчання на молодшого лейтенанта у Львівській академії сухопутних військ, бо була вища освіта з Інституту танкових військ у Харкові. Погодився. Після навчання потрапив у 92 бригаду. Дружина, звісно, не була в захваті від мого рішення, але прийняла його”, — згадує військовий.
Зараз Олексій — командир взводу штурмової роти в 92-й ОШБр.
“Я тримав позиції, у штурмах особисто участі не брав. Зараз працюю з людьми. У кожного є свої проблеми. Вони звертаються до мене та треба їх вирішувати. Раніше відчував страх перед виїздом на позиції, тепер морально важко та відповідальність за людей, за кожного переживаєш”, — додає захисник.
На початку своєї служби “Аякс” і Олексій разом із побратимами захищали країну на Харківщині. Та більшість свого бойового шляху служать на Бахмутському напрямку.
“На позиціях, чесно кажучи, я взагалі не сплю. Іноді можу здрімнути на 20-30 хвилин. Там ми знаходимося 2-3 доби, буває і 5-6. Зараз обстріли дуже посилилися. Вони (окупанти, — ред.) не нехтують нічим. Стріляють по нам навіть з протитанкової зброї. Я дуже вдячний нашому ротному, новому комбату. Наше керівництво настільки лояльне, вони йдуть на зустріч, якщо ти кажеш, що зараз не можеш [виконати бойове завдання], вони цінують життя своїх людей. Хоча є ті, хто “косить”, придумує якісь небилиці, щоб не йти”, — зазначає “Аякс”.
За даними Генштабу ЗСУ, останні тижні росіяни намагаються наступати на цій ділянці фронту в районах населених пунктів Іванівське, Андріївка, Кліщіївка, Богданівка, Ступочки та Часів Яр. За день українські бійці відбивають від 3 до 10 атак окупантів на цьому відтинку. Також бої тривають у межах села Іванівського, куди нещодавно вдалося зайти російським окупантам.Для довідки:Військові 92 окремої штурмової бригади рік обороняють Бахмутський напрямок (з 2023 року).
“Не вистачає ще нормальних бліндажів, тому що нам просто не дають їх нормально побудувати обстріли. Щільність обстрілів дуже велика з їхньої сторони. За цей рік стало більше дронів у нашого ворога. У них і було більше і дронів, і снарядів. Але ми теж не здаємося, намагаємося модернізувати. Вже наладили й в Україні виробництво боєприпасів, стало краще з цим. Але потрібно ще більше. З дронами нам і волонтери допомагають, і самі шукаємо, бригада теж допомагає”, — ділиться Олексій.
Військові 92 ОШБр знищують російську техніку на Бахмутському напрямку. Лютий 2024 року. Відео: Facebook/92 ОШБр
Та втрати є. І втрату побратимів називають найважчим для них у службі обидва захисники.
“Андріан Ковальський. Він став моєю родиною. Так вийшло, що він мене замінював на позиції. У мене саме тоді стався перший мій мікроінсульт (було в мене їх два), не зміг сам піти на позицію, забрати [його тіло]. У нього залишилася дружина, двоє дітей. Ви знаєте, я втратив скількох хлопців наших.. Довелося мені спілкуватися з сімома дружинами, казати, що їхнього чоловіка вже немає. Це дуже важко. Війна і служба змінили ставлення до смерті”, — зізнається “Аякс”.
Вирва в населеному пункті, що залишив російський снаряд. Відео: архів “Аякса”
Олексій отримував поранення. Йому вдалося вижити після атаки біля Андріївки на Бахмутському напрямку.
“Ми відстрілювалися від ворога, нас закидали з дронів. Отримав поранення в шию, два в руку, під ребро та інші місця. Півтора місяця я лікувався, потім на 30 днів мене відпустили додому на реабілітацію”, — ділиться військовий.
Вже зі своїм досвідом командири Олексій та “Аякс”, зокрема, налаштовують бійців на бойові виходи.
“Коли тобі кажуть: “Я не піду”, то треба шукати мотивацію для них. Часто це те, що ми боремося заради наших рідних. Якщо ти — командир — не мотивуєш людей, не можеш знайти спільну мову, то може вийти колапс, люди просто не виконуватимуть те, що треба”, — говорить “Аякс”.
Військова служба, додає Олексій, залишає відбиток на психологічному стані захисників. Це він помітив і на власному прикладі.
“І характер змінюється, і я вважаю, що порушується психіка, внутрішній стан теж. Ти стаєш більш черствим. Психологічно дуже сильно людина змінюється. От ходили забирали чоловіка з позиції, який забув, де він, не розумів, чому він там знаходиться. Думав, що він у себе вдома. Ми його вивели, відправили до фахівців. Вже все нормально. Наш “замполіт” бригади і наш ротний “замполіт” кожного тижня об’їжджає людей, спілкується, перевіряє, у кого які питання чи проблеми”, — зазначає військовий.
“Аякс” же зіштовхнувся з проблемами зі сном: довелося звертатися до лікарів. Але й доволі сильні медпрепарати, за його словами, значного покращення поки що не дають.
“Спиш буває 2-3 години, коли 4. Виходить, що ти постійно в такому стані “завжди готовий”. А спиш тому одягнений, інакше не можеш. Але в мене з’явилися нарешті сни. Дуже страшні сни, навіть сняться побратими, яких більше немає. Я зараз у відпустці. Сестра каже, що вночі починаю кричати. У мене вже, можна сказати, немає такого поняття як день тижня. Прокинувся — вже добре”, — ділиться захисник.
За словами військових, сили на боротьбу їм надає підтримка родини та думки про них.
“Думаєш про родину і стає легше. Тримаю в основному думки про дітей. До них потрібно повернутися. Жінка не хоче їхати з Добропілля. Іноді “прилітає”. Я вивозив у Дніпро, але вона повернулася. Мене буває відпускають зʼїздити до родини, бо відносно поряд”, — каже Олексій.
“Дуже сильно сумую за дітьми. Я два роки не бачив сина. Він вже так виріс. Дитина моя молодець. Спортом займається, німецьку вже завдяки мамі вивчив (вони зараз за кордоном). Мама моя дуже хвилюється, їй взагалі нічого не розповідаю. А от батьку можу трохи розповісти щось”, — зізнається “Аякс”.
Повернутись до рідних чоловіки зможуть тільки після демобілізації. Її термінів для всіх в армії на час військового стану немає. Станом на березень 2024 року бійців ЗСУ з позицій тільки переводять на інші напрямки чи в тил, комісують за їхнім станом здоров’я або ж за необхідності опікати рідних з поганим здоров’ям вдома.
Раніше ми розповідали про інших бійців, які протистоять росіянам на Донеччині: 23-річну бойову медикиню, яка служить разом із чоловіком, аеророзвідника, який пішов наперекір батькам і в 19 років підписав контракт зі ЗСУ, бахмутянина Івана Тищенка, який штурмував росіян в рідному місті, Андрія Тимчака зі Званівки та артилериста Олександра Бикова, який боронив Авдіївку.