Навесні 2014-го уродженець Часів-Яра Ігор Морковін пішов добровольцем в АТО, воював у першому складі батальйону “Донбас” й до сих пір захищає суверенітет України. Ми попросили його згадати весну 2014 та визволення Бахмута.
Бахмут був в окупації 85 днів. З 12 квітня по 5 липня місто контролювали проросійські бойовики. Фото того часу дивіться в нашій фотопідбірці. А далі монолог однієї людини, яку змінили ті події. Це особиста історія, тож ми надаємо її так, як розповідає і згадує герой. Він досі називає Бахмут Артемівськом. Назву змінили у 2016 році в рамках декомунізації.
Я не професійний військовий — я був самою мирною людиною в Артемівську — працював у промисловості (на цегляному заводі на Червоній Горі). Потім був директором Артемівського автоцентру, коли він ще існував, у корпорації “Укравто” — він займався продажем та ремонтом авто. Пішов добровольцем, коли я подивився на ці проросійські мітинги в Артемівську та побачив хто там бігає з цими “заводилами”, а ще коли побачив як зупинили та роззброїли військовий “Урал” у квітні 2014-го неподалік поста ДАЇ. Я отетерів від цього. Наші “менти” ніяк не реагували. ДАЇшники приїхали, охороняли, щоб ця “гоп-компанія” в той момент там бігала, не розтягла те озброєння. Полковник Братков, який був у нас начальником міськвідділу МВС, — він роздав цю всю зброю “сепарам” на блокпости (вже у Слов’янську були “заварушки”). Я подивився на все це — була у нас групка, ми зідзвонилися — та поїхав воювати у батальйон “Донбас”.
Я тоді воював у складі першої штурмової роти, від самого його початку. Перший склад батальйону “Донбас” були мешканці Донецької та Луганської областей, він був у складі Нацгвардії.
Його бойовий путь починався з Межевої під Червоноармійськом (нині Покровськом, — ред.), потім нас на 9 травня кинули в Маріуполь — там ми на світанку вивозили строковиків з центру міста. (Там бої вів батальйон “Дніпро”, вони дислокувалися в Маріуполі). Потім були події в Карлівці — там 23 травня в нас були перші втрати: 5 “двухсотих”.
Ми зайшли в Артемівськ після зачистки Миколаївки (тої, яка поблизу Слов’янської ТЕС). Перші пройшли через околиці Слов’янська, повз Семенівку, посунули там ще “Ікарус” згорілий стояв, КРАЗ розстріляний та згорілий стояв. Я вів колонну. Вся дорога була посічена мінами. Нам казали тоді, коли ми йшли на Бахмут: “Ви, мабуть, безсмертні? Ви першопроходці по цій дорозі”. Задачі нам ставив командувач АТО.
Буквально за добу до нас в Артемівськ зайшла компанія Матейченка (Костянтина Матейченка, екснардепа, екскерівника батальйону Артемівськ — ред.). На той час батальйон Матейченка не брав участі у боях.
https://www.facebook.com/radiovilne/videos/421918474952308/?__xts__
Ми розмістилися тоді в педучилищі. Одразу зробили блокпост в напрямку артемівського Зайцевого, на перехресті. Буквально за добу після цього там відбувся перший бій з “сепарами”, які вискочили з Горлівки — їм там було не дуже зручно, що ми влаштували блокпост. Групою відвідали Часів-Яр, зняли “ДНРівський” прапор та виїжджали зачищати “сепарів” у піонертаборі “Мир”.
В Бахмуті ми готувалися до штурму Попасної. Місто Попасна обійшлося батальйону “Донбас” у 5 “двухсотих”. Донині вцілили відсотків 20 бійців першого складу батальйону “Донбас”, всі інші загинули. Є книгарню утримує в Бахмуті чоловік — це теж боєць першого складу батальйону “Донбас”, здається, був навіть старшиною роти.
Багато питань було, багато людей приїздили — Вадим Говжеєв, був Макарович, Малайдах приїздив до нас в батальйон “Донбас”. Діма Кононець дуже сильно нам допоміг — давав нам свої автобуси для виїзду особистого складу, відновив нам БТРи: БТРи, які прийшли з нами в Артемівськ, в одному 1 двигун не працював, а в другому — два.
Практично половина бійців батальйону “Донбас” загинула під Іловайськом. Туди нас кинули після звільнення Попасної; ми готувалися до штурму Первомайська. І нас терміново наказом командувача АТО зняли з Попасної та перекинули в Курахове, а після того — в Іловайськ. Я тоді поїхав за боєкомплектом (у нас були з цим проблеми), і мабуть, бог мене врятував від цього “виходу”.
Після Іловайську батальйон розділився: зробили другий батальйон “Донбас-Україна” (він тоді був 46-й батальйон ОБСП) — я перейшов туди. Та з 2015 року я офіційно в Збройних силах України.
Позивний “Тарас” мені дав у 2014-му році Степан Тимофійович Полторак, коли він ще був командувачем Нацгвардією. До війни в мене такого й в думках не було, бачите як війна розставила на свої місця. А зараз я ще більше вуса відпустив.
Я не повернувся в Бахмут, тому що продовжую службу. З батальйону “Донбас” я пішов, але службу ще не завершив. Наразі я кадровий військовий, офіцер. Я періодично туди заїжджаю, коли їду на виконання бойових завдань. Стабілізації там (в Бахмуті, — ред.) немає. Там і ДРГшки заходять — лінія ж зіткнення недалеко. Тому я заїжджаю в рідні пенати тільки зі зброєю.
За останні 6 років в Донецькій області не робилося взагалі нічого. Якщо у вас не виховують любов до України, то автоматом вам прищеплюють любов до “руського миру”. “Сепари” знову підняли голови в особі Шинкаренка, Величка — депутати, яких за законами воєнного часу треба було “почистити”. Тому що ці люди організовували все беззаконня в місті Артемівську. Є інформація від однієї людини, що ці двоє брали участь в штурмі танкової бази. У працівників СБУ всі ці дані є, підтвердження є. Як буде далі не знаю, але за президенства Порошенка політичної волі наказати цих “сепарів” не було.
Читайте також: