У росіян залишаються понад 200 полонених, яких тримають з часів АТО/ООС, і їхні умови погіршуються

У в’язницях т.з. “ЛДНР” досі залишаються близько 200 українців. Це полонені яких захопили ще до повномасштабного вторгнення. Бойовики після відкритої війни постійно погіршують умови утримання. Родичі вважають, що росіяни намагаються такими обмеженнями переконати полонених, що нібито вдома їх не чекають.

Раніше полоненим можна було поговорити з рідними телефоном 15 хвилин двічі на тиждень, передавати посилки з їжею та медикаментами хоч щодня, але після повномасштабного вторгнення передачі обмежили 20-ма кілограмами раз на три місяці. Дзвонити більше не можна. Такі оголошення навесні 2023-го розмістили у всіх слідчих ізоляторах окупованої частини Донецької області. Родичі вважають, що таким чином Росія намагається показати заручникам, що на них вдома вже нібито ніхто не чекає, що Україна про них забула, пишуть Донбас.Реалії. 

Валерій Матюшенко потребує лікування, у нього підозра на онкологію, але посилки йому передають рідко

“Мій чоловік навіть за їхніми так званими «законами» має право на дзвінки по 15 хвилин двічі на тиждень, як і всі «засуджені». Раніше дозволялося спілкування з рідними. І нехай це було по 1-2 хвилини за місцевим зв’язком. Зараз їх залишили без цього всього. Передачі дозволяються раз на три місяці. Востаннє ми змогли надіслати йому їжу 17 квітня” — жаліється Тетяна Матюшенко, дружина одного з заручників бойовиків Валерія Матюшенка. 

Підприємця з Кальміуського, що на Донеччині схопили окупанти посеред міста в липні 2017 року. Він не приховував проукраїнських поглядів і за це спочатку відсидів 10 місяців в тюрмі “Ізоляція”, а потім його засудили  на 10 років за нібито шпигунство. Чоловік сидить у полоні в Макіївській виправній колонії №32.

“У Валери – підозра на онкологію. Його стан погіршується: останнім часом він задихається, у нього – осиплий голос. <…> Наскільки мені відомо, мій чоловік зараз важить 50 кг, враховуючи, що його нормальна вага була 86 кг. За 6 років мого чоловіка жодного разу не відвідав Міжнародний Червоний Хрест, у які б двері я не стукала, і кого б не просила.”, — каже дружина полоненого Тетяна Матюшенко.

Валерія Матюшенка постійно викреслюють зі списків на обмін з 2017 років. Це пояснюють тим, що його не хочуть віддавати росіяни.

• Детальніше історію Валерія Матюшенка та Олени Пех ми розповідали в матеріалі “Втратили надію, але не зупинимось”.Як родичі полонених намагаються витягти близьких з неволі та з чим зіштовхуються на цьому шляху  

Олена Пех майже не ходить, від доньки їй лише інколи передають листи

“У моєї мами Олени Пех після допитів дуже сильно постраждали ноги. Вона майже не ходить і постійно відчуває сильні болі. Через це вона зараз практично не спить. Коли її били електричним током у неї кілька разів відкривалися кровотечі і були напади епілепсії. <…> Я розумію, що їй необхідна медична допомога, інакше я свою маму втрачу. А вона – мій єдиний родич і більше нікого у мене немає.”, — ділиться донька полоненої Олени Пех Ізабелла. 

Наукова співробітниця з Горлівки Олена Пех викладала мови та водила екскурсії в художньому музеї. Бойовики заявили, що вона нібито вербувала людей до співпраці з українською владою. Її “засудили” на 13 років, 5 з яких вона вже відсиділа. Жінку тримають у Сніжнянській виправній колонії №127.

За 5 років полону Олену лише раз прийняли у лікарні, де підтвердили руйнування тазостегнового суглоба, але сказали, що не допоможуть, бо необхідне комплексне лікування.

Богдан Ковальчук має проблеми з легенями

“Взагалі погано там хлопці почуваються. Ті, хто їздить до родичів-полонених, кого пускають і з ким дозволяють спілкуватися, кажуть, що хлопцям там зараз дуже важко, особливо, коли обривають зв’язок із рідними”, — додає й бабуся одного з ув’язнених, Богдана Ковальчука, Тетяна Воц. 

Богдана Ковальчука захопили у полон ще у 2016 році, коли йому було лише 17 років. Його разом з іншими юнаками назвали “ясинуватськими підривниками”, які нібито за гроші закладали вибухівку під машини окупантів, та засудили на різні строки. Ковальчук отримав 10 років за ґратами. Вже сім років юнак сидить у колонії Тореза, бабуся не чула голос онука з 2019 року.

Жінка каже, що з нею не спілкуються представники української влади, але вона тримається та сподівається на повернення онука. Усе, що про нього знають, – він дуже схуд. 

Нагадаємо,  хто вирішує долю полонених та який шлях проходять їхні близькі ми розповідали в одному з матеріалів циклу про полонених до повномасштабної війни. Також ми поговорили з тими, кому вдалося повернутись, про випробування повернення.