Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
На 10-му ювілейному “Фестивалі думок” від благодійного фонду “Схід SOS” відбулася дискусія “За залізною завісою: як пробитися через інформаційну ізоляцію до людей на ТОТ”. Своїми спостереженнями та думками поділилася зокрема шеф-редакторка Вільного Радіо Анна Сердюк. Головне з її слів — конспектуємо далі.
Частину виступу на тему ми записали прямими цитатами, а іншу — скоротили текстовою версією загальної думки, без прямої мови.
До повномасштабного вторгнення люди могли перетинати лінію розмежування через контрольні пункти в’їзду-виїзду — зустрічатися з кимось, наприклад у Майорському чи Марʼїнці, їздити на вихідні чи за покупками. Це саме по собі було джерелом живої інформації: люди пояснювали, чому їдуть на підконтрольну територію — за продуктами, яких немає в окупації або вони там надто дорогі, чи просто побачити родичів.
“Ми нещодавно буквально робили текст з хлопцями з Горлівки, один з яких виїхав у 2016 році. Тобто, він досить довго там ще залишався й у кожного свої причини на це, людей тримає дуже різне. І це були джерела інформації. Кожного разу, коли ми говоримо про те, що люди могли виїздити звідти вільно і спілкуватися на підконтрольній частині України — це були джерела інформації. Був обмін, що тут не живодери, а там не все так класно, як можна десь намалювати, бо є певна ізоляція. І ось цей обмін інформацією обірвався після 2022 року”.
Загарбники все активніше переносять свої організаційні структури в закритий сегмент інтернету, зокрема месенджер MAX. Разом із тим вони публікують свої офіційні документи на сайтах, які неможливо відкрити навіть через VPN (якщо той не має саме російської локації). Недоступними стають не лише сайти окупаційної адміністрації, а й, наприклад, соціальні установи.
Наразі в Росії триває голосування на виборах до Держдуми, а інформація про те, як вони залучають в цей процес зокрема мешканців ТОТ, так само обмежена ззовні.
Водночас люди в окупації дедалі менше готові коментувати щось — ризик зростає, а віри в те, що ситуація найближчим часом зміниться, стає менше.
“Логіка така: якщо я [українець на ТОТ] зараз поговорю, щось скажу, то немає гарантії, що через два місяці я буду в безпеці, а мені тут жити. І це тільки погіршується. На жаль, ми втрачаємо свої джерела з кожним роком все більше. Нам складніше знайти якісь дані з Донецька, нам складніше знайти навіть дані зараз з Маріуполя часом.
Елементарно, ми не просимо тих, хто нам надає інформацію з окупації, щоб вони робили фото чи відео, тому що це занадто небезпечно. Але хоча б поговорити десь на якісь теми, уточнити якісь хоча б побутові моменти, ми все ще стараємося”.
Якщо родичів чи близьких, з якими хочеться підтримувати звʼязок, в окупації немає, ви все ще можете бути ближчими до українців там. Щоб побачити живих людей, а не ботів, у соцмережах варто шукати назву окупованого міста саме російською мовою. Це виводить на їхнє інформаційне поле. Однак в окупації діють цілі “фабрики” контенту — школи блогерів, які одночасно запускають купу наративів, тож варто вміти відрізняти органічний голос від нав’язаного.
“Ви можете писати коментар українською, і ви самі знаєте, що люди в окупації зможуть зрозуміти українську. Питання в тому, щоб ви до них заговорили. І заговорили не з ненавистю, а нагадали, що є жива людина, у якої є живий профіль, яка має що сказати їй інколи про підтримку. Ось це наразі найбільший місток.
Була ситуація, коли в Києві довго не було води, були проблеми з опаленням, з електрикою. І в коментарі до жінки з Донецька, яка показувала, як вони там справляються без води, прийшло багато українців і почали їй дякувати за поради. Вона в наступному відео плакала і казала: “Боже, нас не забули та не вважають ворогами”.
Іноді достатньо одного щирого коментаря, щоб змінити тональність цілої дискусії.
Зв’язок не обов’язково шукати через новини чи гострі теми — часто працює звичайний людський контакт через спільну справу чи інтерес.
“Якщо ви будівельник, ви можете написати будівельнику, там працює будівельний бізнес, ну так склалося в житті. Не обов’язково вони всі працюють з окупантами. Якщо ви швачка, ви можете знайти швачку і спілкуватися в коментарях”.
При цьому не варто “ламати себе” і йти до людини, яка повністю перейняла російські наративи, намагаючись переконати її любити Україну — “ми тут вас чекаємо”.
“Навряд чи хтось прийме, що це жахлива пропаганда, якщо хтось написав коментар, що в моєму житті ось так стається”.
Важливо пам’ятати, що в окупації триває етнічне заміщення — нашими сусідами дедалі більше стають не українці, а привезені в окуповані райони росіяни. Ті нечисленні, хто лишився, потребують підтримки, попри те, що їх розділяє з підконтрольною територією лінія фронту, — і їм дуже страшно навіть зізнатися, що хотілося б, аби це закінчилося.
“Їм [людям в окупації кажуть], що тут всі бандерівці вас ненавидять, ми [росіяни] вас забрали у свій “дом родной”, тут ви можете говорити російською і вам безпечно. А там [на підконтрольній частині України] — ні.
Насправді ж це не так. Ви ж не стріляєте людей за те, що вони говорять російською”.
Якщо ж спілкуватися з людьми в окупації не хочеться, але і викреслювати ці регіони ви не готові — підтримуйте медіа, які готові працювати з темою окупації (віддивлятися пропаганду та шукати там важливу інформацію про ізольований регіон, писати інструкції для охочих виїхати та ставити питання представникам влади щодо їхньої політики для тимчасово окупованих регіонів та підготовки до інтеграції людей звідти). Детальніше про те, як медіа допомагають тримати звʼязок з окупованими територіями ми розповідали в окремому матеріалі.