Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Цілеспрямовані російські атаки на школи, загибель дітей під обстрілами, мілітаризація освіти, прихована депортація, переслідування та катування вчителів — це далеко не повний перелік порушень прав у сфері освіти на тимчасово окупованих територіях України. Крім того, окупаційна влада системно навʼязує учням російську ідентичність через освітню систему. Благодійники опитали понад півтори сотні свідків і задокументували воєнні злочини окупантів проти дітей та вчителів на захоплених територіях.
Результати опитування представили у звіті “Порушення міжнародного гуманітарного права у сфері освіти в Україні” (лютий 2022 — травень 2025) благодійного фонду “Схід SOS”.
Документатори провели 162 глибинні інтервʼю з учителями, адміністрацією шкіл, батьками, випускниками шкіл та психологами з тимчасово окупованих територій. Фахівці фіксували воєнні злочини, які вчиняли російські військові та окупаційна адміністрація на ТОТ у сфері освіти з моменту повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. В окремих випадках для більш детального аналізу та доказу системності протиправних дій Росії у звіті описали випадки воєнних злочинів, скоєних в окупації з 2014 року.
“22 березня [2022 року] загинули двоє учнів із 5-А класу — це брат і сестра, разом із мамою загинули, залишився живий лише батько. Вони спали в кімнаті, снаряд прилетів просто до кімнати. Батько прибіг до школи. Знаєте, я ніколи не бачив такого порожнього погляду, людина померла в один момент, коли втратила абсолютно все. Його не потрібно було відкачувати, відпоювати. Він просто прийшов і сів, він сказав, пояснив свою ситуацію, і все”.
В цьому уривку з дослідження заступник директора гімназії №3 в Рубіжному Луганської області Михайло Катралєєв розповідає про наслідки удару російських військових по житловому району за адресою вул. Богдана Хмельницького, 99.
За даними звіту фонду “Схід SOS”, діти гинули не лише від обстрілів — через щільну замінованість окупованих територій непоодинокими є випадки підривів на мінах.
Педагоги, що працюють з дітьми, які перебувають або тривалий час перебували в тимчасовій окупації, повідомили документаторам, що такі учні пригнічені та закриті. А діти, які тривалий час пробули у сховищах, де їжа й вода були в дефіциті, отримали ментальні травми.
“У них рюкзак повністю набитий їжею і водою. У хлопчика було дві дволітрові пляшки води. Дві дволітрові! Запитую: “Сонечко, а тобі стільки навіщо потрібно?” А він мені каже: “Тому що, якщо не буде води, я буду давати своїм однокласникам випити”. Надалі він почав носити одну дволітрову”, — розповіла вчителька, одна з респонденток дослідження.
За даними Офісу Генерального прокурора, станом на 3 червня 2025 року в Україні внаслідок відкритого російського вторгнення загинула 661 дитина, ще 2203 — поранені.
Найбільше дітей постраждало в таких областях: Донецькій — 646, Харківській — 495, Херсонській — 214, Дніпропетровській — 242, Київській — 146, Запорізькій — 185, Миколаївській — 120, Сумській — 142.
Вимушене тривале перебування дітей в укриттях має суттєвий негативний вплив на фізичне та психічне здоров’я: у них можуть розвинутися хронічні хвороби, загостритися неврологічні стани, знизитись когнітивні функції, з’явитися симптоми тривоги, страху, ПТСР. Це свідчить про порушення ст. 24 IV Женевської конвенції щодо особливого захисту дітей під час збройного конфлікту, а також Конвенції ООН про права дитини, яка вимагає від держав-учасниць вживати всіх можливих заходів для захисту дітей від наслідків війни.
Також у дослідженні розповідають про перетворення цивільних обʼєктів, насамперед закладів освіти, на легітимні воєнні цілі. Наприклад, за свідченням одного з учасників дослідження, у школі в селі Петрівкове (ймовірно, йдеться про село Петрівка, — ред.) на Донеччині російські військові влаштували власний військовий штаб, а поряд у дитячому садочку утримували полонених, яких змушували будувати оборонні споруди.
“Чоловік, не знаю, чоловік десять точно <…> держали в підвалі, й [вони] копали окопи. Вони (російські військові, — ред.) жили в дитячому садку, а в школі у них типу штабу було. І підвал там був”, — так описує події 2023 року один із респондентів опитування.
Анонімна респондентка повідомила про обстріл російськими військовими ЗОШ №13 у місті Соледар, що на вулиці Преображенській, 10:
“”Прилетіло” у 13-ту школу — це центральна наша школа. Два роки тому розпочався ремонт цієї школи, шикарний ремонт під егідою ООН. Великі гроші були вкладені на ремонт. І ось у цю школу було кілька влучень, школа кілька разів горіла… Жодної школи не залишалось. І в садочки були “прильоти””.
В окремих випадках школи використовували не лише як місця утримання. Автори дослідження зафіксували, що в закладах освіти нерідко катували незаконно затриманих людей. Зокрема, такі катівні діяли в підвалах шкіл №2 та №6 міста Ізюм Харківської області.
В одному з розділів звіту йдеться і про злочини проти вчителів. Значна кількість освітян загинула внаслідок бойових дій. Вчителька української мови та літератури 64-ї маріупольської школи Оксана Санатарчук повідомила про смерть своїх колег у березні 2022 року:
“Двоє колег моїх загинули. Одна – вчителька трудового навчання Львова Лариса Олександрівна. Було потрапляння в її будинок, і її тіло вибухом викинуло з квартири. І потім ми ще шукали нашого завуча молодших класів Крамар Надію Петрівну, але теж вона загинула. Загинула під уламками будинку”.
У листопаді 2024 року міністр освіти України Оксен Лісовий повідомив, що з лютого 2022 року внаслідок російської агресії загинуло 89 педагогів та викладачів, а кількість невиданих дипломів про вищу освіту перевищила 500. У 228 тисяч дітей забрали домівки, 16 університетів залишили рідні стіни, а приблизно 1000 шкіл опинилися по інший бік від лінії фронту.
Михайло Катралєєв, який на момент повномасштабного вторгнення працював заступником директора з виховної роботи в рубіжанській гімназії №3, був свідком обшуків. Кожного дня окупанти погрожували працівникам школи розправою, а 23 березня 2022 року вигнали всіх з приміщення і розмістили там свій штаб. Освітянин розповів, що в перші дні окупації на будівлі закладу ще майорів український прапор.
“Тоді вже у місті були російські військові й також солдати так званої “ЛНР”. Вони покликали мене і директора школи та сказали, якщо за пів години не знімемо прапор український, то від закладу освіти нічого не залишиться, і з нами вже будуть розмовляти “не по-доброму””, — поділився спогадами Катралєєв.
Він не зміг виїхати на територію, підконтрольну Україні, й довелося евакуюватися у глиб області до Новопсковщини (у 2024 році селище Новопсковськ перейменували на Айдар у межах декомунізації та дерусифікації, — ред.). Там чоловіку спочатку запропонували посаду директора в місцевій школі, але після кількох відмов порадили терміново виїхати. Вже наприкінці квітня Катралєєв через російський кордон виїхав спочатку до Латвії, а потім до Польщі. За кілька днів після цього до його родичів прийшли місцеві “правоохоронці” з обшуками.
Катралєєв щиро вважає, що йому ще пощастило, адже багатьом освітянам довелося пережити такі обшуки. Через це майже всі вчителі та директори шкіл, які відмовилися працювати за новими стандартами, виїхали з тимчасово окупованих територій.
“Заклади освіти, які працюють на окупованих територіях — це вже не просто школи. Російська окупаційна влада перетворила їх на майданчик для інтенсивної пропаганди. Там навʼязують викривлену версію подій, де рідну Україну завжди зображують ворожою”, — підсумував Катралєєв.
Від 2014 року російська окупаційна адміністрація на ТОТ примушує дітей навчатися за російськими стандартами. Команда фонду зафіксувала, що з 2022 року Росія масштабує таку тактику.
“…якщо батьки не віддавали дитину до цієї російської школи, то соціальні служби вилучали цих дітей і до інтернатів їх відправляли. <…> Тому батьки були вимушені, хочеш — не хочеш, як то кажуть, віддавати дітей в ту школу, російську”, — розповіла під час опитування вчителька з Донеччини.
Як розповів аналітик напряму документування БФ “Схід SOS” Назарій Луценко, за свідченнями вчителів із Луганщини та Донеччини, такі візити представників “соціальних служб” у супроводі озброєних військових починалися одразу після окупації населеного пункту.
“Навчання в українських онлайн-школах на тимчасово окупованих територіях фактично прирівнюється до злочину. Діти вчаться таємно, що наражає їх на небезпеку та загрожує їхнім сім’ям переслідуваннями”, — додав Назарій Луценко.
У звіті зафіксували випадки прихованої депортації українських дітей. Часто це робили під виглядом “евакуації”. Свою історію розповіли сестри із села Новокраснянка Луганської області. Наприкінці березня 2022 року ще неповнолітніх Вікторію та Анну разом з матір’ю вивезли до російської Рязанської області, а після передчасної смерті матері дівчаток одразу доправили до російського притулку.
“Пройшло дві години з маминої смерті, може менше, нам одразу сказали: “Збирайте свої речі, ми їдемо в дитбудинок”. А на наступний день, після маминих похоронів, нас забрали в тубдиспансер і лікували незрозуміло від чого. У нас відібрали наші речі, видали інші, телефони відібрали. Але сестра наполягла, щоб телефони залишили і ми могли спілкуватися з нашими сестрами, тому нам повернули телефони”, — розповіла одна з сестер.
Старша сестра дівчаток Марія, яка на момент початку повномасштабного вторгнення вже була повнолітня та проживала в іншому регіоні Україні, мусила їхати до РФ, щоб оформити опікунство та врятувати молодших від російського притулку.
Начальниця управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генпрокурора Юлія Усенко під час презентації аналітичного звіту наголосила, що норми міжнародного гуманітарного права дозволяють переміщення цивільного населення з окупованих територій лише у виняткових випадках — якщо існує реальна загроза життю та безпеці людей або є потреба в невідкладній медичній допомозі. Однак, за її словами, більшість зафіксованих фактів не містять таких обставин.
“Росіяни називають воєнні злочини з примусового переміщення та депортації українських дітей “евакуацією”, “оздоровленням” та іншими термінами. Слідчі та прокурори, які документують цей злочин, перевіряють безпекові умови, потребу в лікуванні та інші обставини. Ми не знаходимо підстав для переміщення дітей, умовно, з Херсонщини до Москви через медичні причини, адже на ТОТ працюють медичні заклади, надходять ліки, є компетентні лікарі”, — сказала Усенко.
Крім того, дітям надають російське громадянство, що, за словами співрозмовниці, може свідчити про намір у майбутньому залучати їх до військової служби.
Станом на сьогодні 21 людині повідомили про підозру у справах щодо депортації дітей, стосовно 11 обвинувальні акти скерували до суду. Правоохоронці продовжують фіксувати факти незаконного переміщення дітей з ТОТ, зокрема з Херсонської та Донецької областей.
Представниця Офісу Генерального прокурора також додала, що одна з причин, чому росіяни намагаються вивезти дітей з окупованих територій до РФ і не повертати їх до України — це можливі свідчення дітей про воєнні злочини окупантів. Тому у всіх дітей, які повертаються і з депортації, і з окупованих територій збирають свідчення за відповідною процедурою.
“Спочатку з дітьми працюють фахівці, які визначають їхні першочергові потреби та психологічний стан. Тільки після цього можуть у процес включитися правоохоронці, щоб отримати свідчення від дітей. Це спеціальні приміщення, це присутність психологів, це фіксування свідчень на відео, щоб в майбутньому не проводити повторне опитування. Нам треба зафіксувати ці свідчення, щоб докази були релевантними на десятки років вперед. Ми також ділимося цими доказами з Міжнародним кримінальним судом. Але весь процес максимально дружній і в першу чергу відповідає інтересам дитини”, — відповіла на питання Вільного Радіо Юлія Усенко.
Нагадаємо, що від початку відкритого вторгнення з ТОТ та Росії вдалося повернути вже 2 тисячі українських дітей — у межах ініціативи Bring Kids Back UA. Водночас більш як 1,6 мільйона неповнолітніх досі залишаються в окупації.
Дослідження також описує, як російська влада впроваджує програми, мета яких — нав’язати спотворене бачення війни та реальності. У рамках опитування учні розповіли, що на “виховні заходи” до шкіл запрошують російських військових і демонструють відео знущань з українських полонених, подаючи це як приклад “героїзму”.
Наприклад, програма “Розмови про важливе”, яка закріпилась в освітній системі РФ, має чітко виражений ідеологічний характер. Її основна мета, на думку фахівців фонду, — формувати у дітей спотворене сприйняття політичної реальності. У контексті ТОТ України така практика загрожує ментальному і національному самовизначенню українських дітей. Учень з Донеччини повідомив документаторам фонду наступне:
“Вже після повномасштабного вторгнення станом на [20]23 рік у нас ввели такі уроки, які називалися “Разговоры о важном”. Вони були кожен понеділок. На початку уроку, оскільки ми навчалися дистанційно в програмі “Яндекс-телемост”, нам спочатку включали трансляцію підняття російського прапора під гімн. А після цього на відео включали підняття прапора “ДНР” під гімн. Після цього були різні теми, де розповідали, як Росія багато робить для Донбасу, для людей”.
Дослідники Єльського університету ідентифікували щонайменше 210 закладів у Росії та на окупованих територіях, куди росіяни незаконно вивозять українських дітей на “перевиховання”. Росіяни ж заявили, що нині їхній мілітаристський рух “Юнармія” у так званій “ДНР” налічує понад 6,3 тисячі людей. Окупанти залучають до воєнізації переважно дітей та молодь.
Один із наслідків активної російської пропаганди на окупованих територіях — скорочення кількості абітурієнтів із ТОТ, які обирають навчання в українських вишах. Це фіксують і в Офісі омбудсмана, повідомила начальниця відділу прав громадян на тимчасово окупованих територіях Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Тетяна Городенська.
“Кількість молоді, яка щорічно виїжджає з ТОТ та вступає до закладів вищої освіти, зменшується. Якщо у 2024 році ця кількість становила понад 11 тисяч, то минулого року — понад 9 тисяч”, — зазначила вона.
Проблему посадовиця також бачить у низькому рівні інформування з української сторони. Через це, наприклад, вступники не можуть отримати передбачену законом підйомну допомогу. За словами Тетяни Городенської, в Україні досі немає чіткої системи для оформлення необхідних документів в одному місті.
“У листопаді були внесені зміни щодо надання підйомної допомоги. Станом на січень лише вісім осіб віком 18–23 років отримали цю виплату через недостатнє інформування про можливість та процедуру її оформлення”, — наголосила Тетяна Городенська.
Городенська наголошує, що і українська держава має більш ефективно підтримувати дітей і молодь, які планують залишити ТОТ і продовжити навчання в українських університетах. У коментарі Вільному Радіо вона зазначила, що в Офісі омбудсмена над цим працюють.
“Я скажу чесно, ми багато в чому виходимо за межі свого мандату, бо Уповноважений вступає в справу, коли права порушено. Але неможливо не підхопити дитину, яка потребує допомоги. Навіть якщо ми зможемо допомогти лише одній дитині — це вже для нас перемога”, — поділилась Городенська.
Нагадаємо, що у березні на Донеччині стартує реєстрація дітей до перших класів. Хоча набір планують у всіх громадах області, майбутніх першачків цього року буде небагато. За прогнозами обласного департаменту освіти, у 2026 році до шкіл Донеччини підуть близько 2 тисяч дітей. Це у сім разів менше, ніж до початку повномасштабного вторгнення.