Громадська організація “Бахмут Український” вже 8 років допомагає українським військовим та цивільним у скруті. Через небезпеку в Бахмуті більшість її представників мусили евакуюватись, але волонтерка Наталя Роменська вирішила залишитись у місті. Так жінка стала зв’язковою між цивільними, військовими та волонтерами.
Про роботу волонтерської організації та своє життя у прифронтовому Бахмуті волонтерка ГО “Бахмут Український” Наталя Роменська розповіла журналістам Вільного радіо.
Бахмутянка Наталя Роменська займається волонтерством, відколи в її рідному місті з’явилася громадська організація “Бахмут Український”. З 2014 року разом з іншими волонтерами жінка передає військовим їжу, одяг, взуття та інші речі першої потреби.
“Українським бійцям ми допомагаємо постійно. Наразі наша армія повністю забезпечена. Однак у хлопців, які боронять Бахмут та сусідні міста, після ворожих “прильотів” виникають складнощі — вогонь знищує у них все. Тоді ми веземо їм продукти, одяг та інші першочергові речі. Наразі у бійців з їжею все добре, а з гігієною поки ще є складнощі. Хлопцям потрібен порошок для прання, крем для гоління та інші засоби гігієни”, — розповідає волонтерка Наталя.
Крім гуманітарної допомоги активісти передають бійцям адресні посилки.
“Раніше ми відправляли їх через приїжджих волонтерів, яких тоді було багато. Крім наших посилок, вони везли ще й свої — для земляків із західної та центральної України. Інколи ці бандеролі залишали у нас. Тоді ми дзвонили військовим і повідомляли про них”, — каже Наталя.
Турбуються бахмутські волонтери також про пацієнтів і працівників місцевого шпиталю. Сюди вони доставляють одяг, їжу, воду та медикаменти.
Однак допомогою українським захисникам волонтери не обмежуються, зазначає жінка. Вони активно підтримують місцеву оборону з перших днів її створення.
“Починати довелося з нуля. Тож впродовж лютого-березня ми всі працювали як мурахи. Допомагали нам небайдужі містяни. Підприємці, пенсіонери, прості робітники та службовці несли до нашого штабу все необхідне”, — згадує Наталя.
Своєю чергою, волонтери також намагаються підтримати цивільних. Спочатку це були переселенці. Коли вони поїхали далі, активісти переключилися на місцевих.
“На допомогу цивільним людям ми брали гранти, завдяки яким роздавали спальники, ліхтарики, продукти та інші речі. Тобто все, що їм першочергово потрібно. Крім того, наші колеги з інших волонтерських організацій також привозять допомогу для мешканців Бахмута і залишають її у нас. А ми роздаємо”, — розповідає волонтерка.
Через наближення фронту та загрозу для бахмутян поступово з міста виїхали всі активісти “Бахмута Українського”. Наталя ж вирішила залишитись.
“Я не хотіла виїжджати. Думала, загарбники нізащо не візьмуть місто. Бахмут є і буде українським. Припускала, звичайно, думку, що він переживатиме обстріли — і все, більше нічого. Я залишаюся тут, бо вважаю себе крайньою ланкою великого ланцюжка. Він складається не лише з волонтерів, це всі, хто бере участь у зборах на допомогу нашим захисникам. Тож я потрібна саме тут”, — пояснює волонтерка.
Завдяки небайдужим людям, які відгукуються на прохання військових, Наталі вдається передавати необхідну допомогу українським воїнам.
“Нас підтримують люди як з України, так і з зарубіжжя. Вони мов той покров, який створює захисну ауру навколо Бахмута. Якби не було допомоги від людей, мені б нічим було допомогати нашим хлопцям”, — стверджує волонтерка.
Наталя постійно на зв’язку з військовими. З тими, хто приїхав до міста після ротації, намагається познайомитися й налагодити стосунки. Тож коли у бійців виникає в чомусь потреба, вони звертаються саме до неї.
“Хлопці приходять і просять придбати ту чи іншу річ. Я передаю їхні замовлення нашим волонтерам. Якщо в казні “Бахмута Українського” грошей немає, ми оголошуємо збір коштів. Викладаємо у фейсбуці в чаті “Бахмута Українського” пост. Там вказуємо, які військові й чого саме потребують, а також реквізити картки, за якими слід надсилати кошти. Після збору потрібної суми ми купуємо те, що замовили військові, і передаємо їм. Буває, що люди самотужки виконують замовлення хлопців”, — розповідає Наталя.
Військові замовляють різні речі: від дрібниць до дорогих приладів. Це і тепловізори, і прилади нічного бачення, навіть ремонт техніки та заміна скатів.
“За все, що купуємо для хлопців, ми звітуємо в нашому чаті у фейсбуці. Там само розміщуємо подяки військових тим, хто допоміг виконати їхнє замовлення. Однак останнім часом зв’язок став поганий. Періодично його зовсім немає. Тож звіти відправляти стало складно”, — зізнається волонтерка.
Щоб полегшити роботу волонтерів без світла, “Бахмуту Українському” на деякий час привезли генератор з Дніпра. Встановили його в підвальній кімнаті, де мешканці Наталиного будинку облаштували бомбосховище.
“Тепер у приміщенні в нас світло. Тому я принесла сюди швейну машинку. Свого часу викроїла прапори, а пошити не змогла — світла не стало”, — розповідає волонтерка.
Крім прапорів, Наталя робить ляльки-обереги, які до повномасштабної війни виготовляла разом зі своїми коліжанками — майстринями бахмутського творчого об’єднання “Оберіг”.
“Світло з’явилося, і мені знову захотілося створити нові ляльки. Виникла ідея зробити робітницю Бахмута. Вона у формі піксель, з двома косами та в кольорах українського прапора. Ляльки я шию на згадку для тих, хто приїжджає у Бахмут. Їх, наприклад, дарую військовим і волонтерам. Хочу, щоб вони вважали Бахмут українським містом і знали: про них тут завжди пам’ятають і турбуються. Тож потроху займаюся творчістю. Під свічки і ліхтарики можна шити”, — розповідає жінка.
Підтримуючи українських захисників волонтерською працею, бахмутські активісти допомагають їм наближати перемогу, вважає Наталя.
“У мене постійне передчуття, що наше місто окупанти не займуть. Будемо сподіватися що завдяки хлопцям ЗСУ, які тут ризикують своїм життям та здоров’ям, Бахмут вистоїть. За це їм велика подяка, і ми як можемо стараємося їм допомогти у їхній перемозі”, — говорить волонтерка.
Наталя переконана: щоб Бахмут вистояв, необхідно зберегти його українську енергетику.
“Ця енергія завжди присутня у нашому місті. Хоча б ті бабусі та дідусі, які залишилися тут. Вони ніяк не дочекаються, коли ті сторонні, тобто росіяни, підуть геть. Говорять: “Навіщо вони нам тут потрібні? Хай вже йдуть! Росіяни повинні розуміти, що ми їх тут не чекали”. З таким настроєм люди також чинять опір ворогам. Тому я, як частина того що складає енергетичну складову українського Бахмута, повинна тут бути присутня”, — говорить наостанок волонтерка Наталя Роменська.
* * *
Нагадаємо, в умовах воєнного стану пластовий рух перетворився на всесвітній хаб допомоги українським військовим. Свій внесок у наближення перемоги роблять також пластуни з Краматорська, що на Донеччині.
Читайте також: