Пообіді 9 вересня у одній із найбільших святинь Києва — Михайлівському золотоверхому соборі — провели панахиду за вченим та колишнім бранцем бойовиків “ДНР” Ігорем Козловським. Чоловік пішов з життя 6 вересня через серцевий напад. Ми побували на прощанні з борцем за свободу України та зібрали спогади його друзів та знайомих.
До Михайлівського золотоверхого собору стікаються більш ніж сотня людей. Це рідні, друзі, знайомі та колеги релігієзнавця, філософа та письменника Ігоря Козловського, який пішов з життя 6 вересня. Попрощатися з чоловіком прийшли й ті, хто не знав його особисто. Серед них — уродженка Макіївки пані Людмила. Жінка ховає заплакані очі за сонцезахисними окулярами і шкодує, що не змогла зустрітися із земляком за життя.
“Напевно, коли йдуть люди такої величини, як Ігор Анатолійович, це наче гасне якась палаюча зірка, яка зігрівала всіх навколо. Я думаю, що він багато зробив для дуже багатьох людей. Починаючи з тих, хто, які він, відчув на собі катівню “ДНР”, так і тих, хто просто шукав якийсь духовний прихисток чи знаходив у його словах щось для себе, щоб жити далі, щоб йти далі. Можу сказати, що коли я жила у Макіївці, то навіть не могла уявити, що поряд зі мною, в одному місті, живе така людина. В мене була можливість з ним познайомитися, але, на жаль, я не встигла”, — говорить Людмила.
Ігор Козловський народився у Макіївці й мешкав у Донецьку. Опанував фах історика у Донецькому державному університеті, а згодом читав лекції з релігієзнавства в українських та американських вишах. Був старшим науковим співробітником у відділенні релігієзнавства Інституту філософії НАН України.
“Сьогодні ми проводжаємо свого патріарха. Людину, з якою українська Донеччина, я сподіваюсь, асоціюється назавжди. Я вірю, що вийдуть книги [про] пана Ігоря з його інтерв’ю, з його текстами. Людина надзвичайної внутрішньої свободи. Людина, яка могла за своєю усмішкою ховати дуже тверду принциповість. Таку, яку дуже часто ми не бачили в багатьох політиків, багатьох публічних людей”, — каже очільник громадської організації “Українська народна рада Донеччини та Луганщини” Станіслав Федорчук.
Ігор Козловський залишився у Донецьку, коли його окупували російські загарбники та сепаратисти. Чоловік не встиг покинути місто, бо мав доглядати за хворим сином. У січні 2016-го Ігоря Козловського схопили бойовики квазіформування “ДНР”. Вони запроторили чоловіка за ґрати та піддавали тортурам, позаяк їм не подобалася його проукраїнська позиція. У полоні Козловський провів близько двох років.
“Він, перебуваючи у великій загрозливій ситуації, 18 травня 2014 року вже у захопленому Донецьку піднімав кримсько-татарський прапор — на знак поваги до жертв депортації. А на День прапора він і його товариші там же, у захопленому Донецьку, піднімали державний прапор України. Відважна людина і при цьому, абсолютно не епатажна”, — розповідає друг померлого, голова Ради представників кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
На церемонії прощання серед інших — десятки колишніх студентів Ігоря Козловського. Один із них — Єгор Фірсов, який нині служить у Збройних силах України.
“Відверто, для нас усіх він був не просто викладач. Він був наставником по життю. У перші дні повномасштабної війни, коли всій країні було важко, і нам було важко, і треба було брати до рук зброю, одягати камуфляжну форму й битись — ми прийшли до Ігоря Анатолійовича. Прийшли просто доторкнутися до глиби. Просто послухати, просто відчути. І саме та розмова для нас була визначальною. Бо Ігор Анатолійович дуже мітко підібрав слова, які нас надихнули на бій, надихнули перестати боятись, бо тоді було страшно”, — каже чоловік.
За життя Ігор Козловський написав 50 наукових праць та понад 200 статтей.
“Його звершення безцінні для України. Якщо у вас має бути символ українського патріота — це Ігор Козловський. Якщо у вас має бути символ Донеччини — це Ігор Козловський. Якщо вам треба навчитися, як себе поводити, коли тебе кинули за ґрати, відповідь проста: поводьтесь, як Ігор Козловський”, — каже очільник партії “Європейська солідарність” Петро Порошенко.
Серце вченого та релігієзнавця раптово зупинилося на 70 році життя.
“Я був просто в шоці, коли дізнався про його смерть. Просто ніхто не міг про це подумати. Він наскільки був активний. Без всякого перебільшення, таких вкрай інтелігентних людей в Україні не так багато. Він говорив українському суспільству дуже серйозні речі, які, можливо, й не всі розуміли. Він не казав “комусь”, він казав “нам треба дорослішати, щоб ми відповідали всім тим викликам, які є в сучасному світі”, — пригадує Рефат Чубаров.
Після того, як Ігоря Козловського відспівали у соборі, прощальну панахиду продовжують у дворі святині. Більшість присутніх не можуть стримати сліз. До відкритої труни зносять десятки й десятки букетів.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
