За кордоном видали унікальну книгу спогадів та листів, написаних з Бахмутського краю швейцарським вчителем понад століття тому. Тоді чоловік приїхав сюди, бо міг заробити більше, ніж в рідній країні. Її переклад є у мережі. Ми зібрали найяскравіші цитати зі спогадів.
Нещодавно Лисичанський краєзнавчий музей отримав поштою з Німеччини 2 екземпляри книги Фрітьофа Б. Шенка “Побачити Росію здалеку чи зблизька – це все ще дві різні речі” від видавця. Для неї восени 2020-го у музею просили надіслати тогочасні фотографії нинішнього Лисичанська. Тепер же у літератури є російськомовна версія. Про це Вільному радіо розповів науковий співробітник Микола Ломако, який підготував переклад.
У книзі зібрані листи, написані з царської Росії у 1906-1907 роках вчителем Альфредом Гайсином. Той працював у домі директора Лисичанського содового заводу “Любімов, Сольве і Ко” у Бахмутському повіті і писав на батьківщину — у Швейцарію. У листах є детальний опис всього того, що бачив навколо себе вчитель.
“Всіх, хто вже прочитав переклад, вразила “швейцарська німецька мова”, яку можна було тоді почути на околицях нинішнього Лисичанська. Згадка про солоні кавуни (та просто кавуни), які так сподобались Гайсину. Адже у Швейцарії їх тоді не знали або не вирощували. Обряд освячення води у Сіверському Дінці — поки так ніхто й не розтлумачив це”, — розповідає Микола Ломако.
“Вчителю Гайсину платили 200 рублів на місяць. Для порівняння — викладач штейгерської школи у Лисичанську отримував сотню”, — каже працівник музею.
Для довідки:Завод знаходився у селі Верхнє, на станції Третя рота. З 1892 по 1917 ним керував поляк єврейського походження Сигізмунд Теплиць. Для навчання його сина Янека і найняли 23-річного швейцарця з Лісталя Альфреда Гайсина. Дім Теплиця, де жив і Гайсин, зберігся у Лисичанську донині. Зараз там знаходиться поліклініка тубдиспансеру, і це пам’ятка архітектури.
Читайте також:
Співробітник Лисичанського музею каже: вирішив перекласти листи вчителя, бо його зацікавила у першу чергу фігура Теплиця
“Дізнались його по батькові (Бонавентурович), роки життя та смерті — цих даних в музеї не було. Що він пережив революцію 1917-го, потім працював у Польщі та помер у 1934 році. (Бо у Лисичанську була легенда, що коли 10 липня 1942 року нацисти зайняли місто, нібито у місто приїздив Теплиць. Тепер ми знаємо, що цього бути не могло)”, — розповідає Микола Ломако.
Та зазначає: у книзі ще дуже багато цікавих побутових описів та деталей того часу. Електронна книга німецькою мовою продається онлайн за 20 євро. В ній листи та спогади швейцарського вчителя доповнені його ж схемами, фотографіями та картами.
Публікуємо найцікавіші фрагменти з листів Альфреда Гайсина про те, яким був наш регіон на початку ХХ століття. Далі — пряма мова автора.
Мої біографічні дані: народився 1 квітня 1883 року, 10 років навчався в школах в моєму рідному місті Лісталь, 3,5 року – в реальній школі в Базелі та 4 роки в тамтешньому університеті. За час навчання я отримав диплом викладача та можливість викладати в приватних школах (з 1 по 6 класи) і в середній школі (з 7 по 9 класи), а також успішно пройшов курс з вокального диригування.<…> Наразі проводжу декілька уроків німецької, французької, англійської мов та уроки музики з російською мовою.
В одязі я дуже схожий на росіян в селі, але я все ж трохи виділяюся своїми черевиками, які завжди залишаються чистими.
Переїзна, або насправді Чечерота (так вперше почув назву “Третя Рота” молодий вчитель, – ред.), як називають просторе село, помітне через вапнякові скелі, з яких відкриваються великі пагорби, здалеку схожі на снігові поля. <…>
Третя Рота – в годині їзди від Лисичанська по степу. <…> Це не типове село, а суміш сільських і заводських районів. Тут навіть не можна вивчати російських людей.
<…>Недалеко звідси також «перша», «друга», «четверта» і т. д. «Рота». Офіційно пишуть «Vjerchnjeje-Sjellо» (або «Село Верхнє»).
<…>Переїзна раніше була лише незначною транзитної станцією, у будь-якому разі вона стала станцією тільки завдяки заводу.<…>Насправді тут дуже сонно і затишно.
Більшість жителів села говорять на суміші малоросійської (української) та літературної (московської) російської.
… в поселенні селян по ту сторону Дінця, в іншій губернії, вже говорять на московському діалекті… (нині смт Борівське, — ред.)
Читайте також:
Пан Теплиць з євреїв, пані Теплиць – з польської (римсько-католицької) сім’ї; з цієї причини я припускаю, що тут в будинку — жодного слова про релігію і т. п.
В усьому іншому в будинку Теплиць все дуже добре, мадам — досить відповідальна жінка. Крім уроків малювання, вона також викладає німецьку у заводській школі, займається печворком, малює та рахує з двома дівчатками, дає Янеку (своєму синові, – ред.) кілька годин уроків польської та робить багато візитів, в тому числі й приймає гостей у себе. Пан Теплиць вже два тижні на Уралі; може, він привезе молодого ведмедя. Ваш Альфред Альфредович (ось як ми тут пишемо).
8.00: ранкова кава
8.30-9.15: геометрія, природознавство або історія
9.30-10.15: німецька
10.30-11.15: французька тричі
(11.30-12.15): малювання від руки
12.30-13.00: обід
13:00 – 15:00: прогулянки й т.п.
15.00-15.45: алгебра (3 години на тиждень), арифметика (3 години)
Чотиригодинний чай
(16.15-17.00): технічний малюнок
Часу не завжди суворо дотримуються. Потім вівторок і п’ятниця з 8:00 до 22:00 «оркестр». Увечері, якщо захочу, міс Марія (домоправителька, — ред.) дає мені уроки російської, а я німецької.
У нашій місцевості, вже в 15 хв від будинку, всюди видобувають кам’яне вугілля. Селяни, більш-менш добре екіпіровані, риють в землі навколо і часто шукають вугілля на глибині всього одного метра на схилах. Як тільки випаде можливість, залізу в таку шахту і докладніше опишу. Завод же має шахту глибиною близько 200 м.
Сьогодні у пані Трюмпі народився син, який наразі є шостим швейцарцем в Третій Роті. <…>
Якщо я все ще не знаю, чим зайнятися ввечорі, можу в будь-який час відвідати: Доктора Метро (Metraux), техніка Трюмпі, Білеса з Бельгії, Вітольда з Риги, Шміда з Австрії, Бартельского з Польщі, хіміка Хампеля з Богемії, Крамера з Риги, диригента Сачова з Третьої Роти, богемця Куна, слюсаря Фрейя з кантону Цюріха, техніка Коена з Німеччини. Я теж не думаю, що буду сумувати за домівкою, бо у мене є можливість говорити тут на швейцарській німецькій, і це дуже добре.
Я можу поїхати додому в середині березня, але віддаю перевагу тому, щоб залишитися тут. Залишитися і шукати роботу. По-перше, мені тут платять краще, ніж удома. По-друге, ви живете дешевше. По-третє, я знаю російську мову, і було б прикро, якби я зараз це кинув. Але щоб десь влаштуватися, наприклад, в школу у Харкові, мені потрібні свідоцтва.
<…>Як би мені не хотілося повернутися додому, я повинен поки задуматися про те, щоб заробити.
Читайте також:
Я тут іноземець, а до іноземців в Росії ставляться краще, ніж до самих росіян. Насправді іноземцям тут краще, а консул допомагає все більше й більше, ніж губернатор.
Ви бачите, що росіяни поважають іноземців. Ви (росіяни, – ред.) також залежите від зарубіжних країн з багатьох боків. Знайте, скільки товарів тут не виготовляють: фото, верстати, промтовари. А потім багато запозичень та іноземних слів (які культура сусідніх країн вже давно винесла зовнішньому світу).
Міс Марія (домоправителька, – ред.) ходить на римсько-католицьку службу (щодва тижні в інженерне бюро), яку тут створили для поляків. Кожні два місяці сюди має приїздити протестантський священник. Люди тут, зазвичай, греко-католики = православні (на відміну від римо-католиків). У всіх громадських місцях (наприклад, в перукарні), в тому числі у великих заводських цехах, присутнє зображення святого, і завжди з царем.
<…>для неосвіченого російського духовенства характерно те, що люди в багатьох місцях досі вірять, що всі не росіяни тою чи іншою мірою — язичники…
Читайте також:
Щоранку протягом тижня є невеликий ринок: молоко в глечиках, козяче й коров’яче молоко, саджанці, редис, риба і т. п. Можна купити хліб і м’ясо на базарі.
Що в м’ясних крамницях не дуже чисто – це точно; м’ясо, іноді погане і, можливо, не дуже добре забите, має негарний вигляд. Велика рогата худоба в цій країні (крім колоній, наприклад, заводської ферми, що володіє коровами-сименталками) можна сказати худа, ніж жирна.
Я тут недорого купую полуницю і вишню (кислу, червону), а також чудовий редис та невеликі огірки. Ревінь тут майже не знають.
Солоні кавуни = непогані кавуни. Я з’ясую у садівника як потрібно обробляти насіння та надішлю їх Уолті.
<…>Вчора з’їв перші кавуни, цікаво, чи дозріють вони у вас. У будь-якому випадку не лякайтеся смаку – з першого разу багатьом людям вони дуже подобаються: зокрема, дивний гарбузовий смак.
<…>Немає нічого зручнішого за гудіння самовара, який розливає один стакан за одним. Чай тут п’єш, можливо, втричі слабкіший, ніж удома, – тільки тоді він стає приємним на смак. Після 3 склянок чаю я засинаю відмінно й одразу, голова завжди світла. Тільки тут я дійсно побачив, наскільки нещасні швейцарці (чоловіки), загрузлі за виснажливим пивним столом<…>
Краще, що я їв у подорожі, — це відмінний суп з капусти (борщ!), який надав би будь-якому шеф-кухарю найбільшу честь.
Вино, не кажучи вже про пиво, у вокзальних ресторанах п’ють рідко, найчастіше — чай за десять копійок.
Читайте також:
<…>З 8 до 9 у них зазвичай репетиція, з 9 до 10-ї вони дають якісь номери зі старого репертуару. Грають дуже жваву музику, в основному класичну, багато в мінорній тональності! Сьогодні в оркестрі 5-6 труб, по 4 кларнети та альтових ріжки, 9 малих та 2 великих баси.
<…>Завод дуже багато робить для співробітників і робочих та задля їх розваги. Цієї зими в театрі пройдуть танцювальні вечори. Ця музика навіть більш лиха, ніж музика нашого міста (у Швейцарії, — ред.) Труби дуже гарні, як і кларнети. Перший кларнетист – богемець Kuna, майстерний слюсар. Він проходив військову службу в Австрії й вважається дуже здібним музикантом: він також грає на гітарі, балалайці, скрипці й трубі.
П`ятниця, 13/26 жовтня 1906
Я часто гуляю на човні пана Бартельского <…>Тільки не бійтеся. Донець тече трохи швидше заводського каналу, і я дуже обережний під час веслування. Тут ще тепло. Я одягав пальто один раз, і то вночі. Вітаю всіх вас, ваш Альфред.
(січень)Погода зараз дуже гарна, вдень близько -5 градусів за Цельсієм. Минулого тижня однієї ночі було -28 ° С. Я вже звик до холоду, а вуха мерзли всього кілька разів. <…>У нас за кілька днів випало близько 12 см снігу. Від 6 до 8 градусів за Реомюром днем.
З найбагатшою дівчиною у селі я спілкуюся за допомогою мови жестів, оскільки з 10-річного віку вона глуха від скарлатини. З 1 червня я маю давати їй уроки німецької. Зараз вона у харківській середній школі, аби скласти іспит. Вона грає на піаніно та чує деякі низькі ноти: розмовляє майже так само, як і інші, хоча й трохи кострубато, але все ж дуже забавно для 17-річної.
Тільки коли я опинився у Росії, з огляду на бідних російських селян і багатих, добре навчених іноземних (німецьких) колоністів, я повернувся до сільського господарства, якому я завжди віддавав перевагу, і сподіваюся, що це має сенс.
Нині в Росії проводиться земельна реформа, принаймні, в деяких провінціях. Вона значно спростить покупку землі, яка дотепер була складною. Така посада керуючого маєтком була б приблизно становищем великого фермера у Швейцарії, якщо не більше.
Тепер ви все ще можете щось тут робити, поки фермери не скрізь знають, яку цінність представляє їх земля. Через п’ятдесят років буде важче отримати землю.<…>Я повторюю: якщо ви ще можете щось зробити з сільським господарством, це все ще можливо тут з некультурними, неосвіченими людьми.
Читайте також:
Цього тижня у Третій Роті знову було весело. Фермери, які зібралися, привезли двох конокрадів і забили їх до напівсмерті у дворі центру громади (просто біля нашого двору). Тут все ще трохи присутнє лінчування. Наступного дня колишнього сільського старосту забили до напівсмерті. Потім хлопці злякалися, і один з них сказав: «Ми хочемо його прикінчити». Сказано зроблено! Посадили того на рейки, його переїхав товарний поїзд, який щойно проїжджав. Машиніст побачив людей, які тікають, та повідомив про них. Зараз хлопці сидять у Бахмуті (в тюрмі, – ред.)
Цього тижня малоросійська (українська) трупа останнього разу виступила в їдальні місцевого заводу: показували історичну драму «Мазепа». Головний герой – козацький гетьман Мазепа (цар-отаман для малоросіян). Я мало що розумів в «малоросів». Звичайно, це завжди любовні історії, без цього у малоросіян не вийшло б. Повинно бути не менше двох запаморочень або ножових поранень і стрибків у воду.
У кожній з цих малоросійських п’єс (малоросійська стоїть між польською та великоруською мовами, але до останньої — набагато ближче) з’являються пісні; зазвичай також танок: козачок (козачий танець).
PS Альфред Гайсин у серпні 1907-го повернувся на батьківщину та влаштувався вчителем у невеличкому містечку. Під час першої світової війни доглядав за “соціально вразливими солдатами” та недовго відслужив.
У 1916 році він одружився з дочкою пекаря, у них було 3 дітей. Після Першої світової 34 роки викладав у школі для дівчат у Базелі природничі науки, спів та музику.
Під час Другої світової його знову мобілізували. У 1948 чоловік вийшов на пенсію, проводив час у музичному товаристві, з онуками та продовжував вивчати російську мову і літературу. Альфред помер у квітні 1964-го, йому був 81 рік.
Нагадаємо, Микола Ломако також переклав і частину щоденника вченого Йоганна Гюльденштедта, який подорожував Бахмутським краєм наприкінці 18 століття.
Читайте також: